Чи суджена перемога Людині?
Це визначить вільний вибір путі. А щоб здійснити цей вибір, слід усвідомити стан людства у всій його катастрофічності.
Адам, котрий заснув у вічності, віддавши своє ребро, свою сутність узурпатору на створення ілюзорного життя, мусить прокинутися і змести світ псевдобуття.
Хто ж пробудить світ, який не має ні голови, ні серця?
Всі боги, всі земні лідери — то лиш мертві ідоли, штучні серця, котрі вдираються в живу плоть народів, немов космічні паразити, отруюючи Дух Пражиття фата-морганою обіцянок та брехливих ідей.
На останній межі все: економіка, енергетика, соціологія, рівновага біосфери, психіка народів. Це — криза Розуму, криза Ноосфери. Недарма Тейяр де Шарден застерігав проти можливості її розриву…"
Речислав замислився.
Аналіз правильний для кінця двадцятого віку. Проте вже тоді народи Землі збагнули порочність проти-стояння, почали нищити ядерні запаси, скорочувати армії. А в двадцять першому віці майже повністю роззброї-лися, поставивши всі мілітарні потенції під контроль Всесвітньої Ради. Чому ж діти так близько прийняли до серця архаїчні міркування химерного автора? Можливо, вони відчувають в них те, мимо чого дорослі байдуже проходять? Ага, ось автор підходить до головної тези…
"Ще є час. Хто скаже — скільки? Мить чи десять літ? Не маємо права й хвилини віддати на користь Пі-тьмі. Тому доречні заходи буквально полум’яні для рятунку Життя — цієї дивної Квітки Всесвіту.
На порі — Альтернативна Еволюція.
Потрібне Живе, Вогненне Серце Світу!
Його створять не боги, котрі віками визискували людей, як жалюгідних грішників, а Сини Людські, які візьмуть на себе весь, тягар і біль планетарної долі…"
"Дещо проясняється, — подумав Речислав. — Який же я був ідіот, що не прислухався своєчасно до мрій та прагнень сина! Він буквально кричав мені, а я не чув. Захопився злочинами, розкриттям сучасних світових мафій, а проморгав те, що, можливо, визначає динаміку Нового світу. Автор божевільного "проекту" має слушність: адже ми й досі не підійшли до розуміння необхідності Планетарного Серця. Не просто інтелектуа-льного об’єднання фахівців у Світовій Раді, а саме консолідації вогняних душ, котрі пульсуватимуть в резо-нанс з буттям Психосфери. Зони Альтернативи ми сформували, але знову ж таки — формально. Наші діти були чутливіші. Урок, страшний урок!"
"…Друже мій!
Це суджено! Як при нагромадженні критичної маси урану сіра, холодна речовина вибухає вогняним ви-хором руйнації, так при об’єднанні певної кількості полум’яних братів почне діяти Серце Світу, преобра-жаючи Природу, Планету, Людство у відповідності з Волею Першосутності.
Настане Епоха Великої Гри.
Куди ми підемо?
В Невідоме. В Таємницю.
Скільки нас буде?
Навіщо рахувати? Один преображений значніший для Нового Світу, аніж мільйони спрямованих у піть-му.
Захопіть із собою квіти й дерева, птахів та звірів метеликів і бджіл, котрі віднині стануть для вас друзями й братами, а не їжею чи матеріалом для потворної цивілізації. І об’єднана любов’ю Біосфера породить небувалі поєднання співзвучного світу.
Дух розтопить перепону плоті — тисячолітні бар’єри Звіролюдини!
Друже! Багато було повстань і війн. Та то були тільки злочинні кровопролиття в ім’я фата-моргани. Люд-ство переконалося, що так званий "прогрес" — грандіозна фікція!
Тепер останнє повстання — супроти себе, супроти Звіролю-дини!
Марно сперечатися про "свободу" чи "несвободу" тих чи інших систем. Всі невільники! Всі у світовій темниці. Одні влаштувалися зручніше, інші знемагають під тиранією власних товаришів. Але ті й інші безглуз-до народжуються, вмирають, не збагнувши — навіщо вони й куди прямують.
Прокидайся, Брате! Від безлічі кайданів. Від міражів. Стукай у стіни власної душі. В мури Космосу. В стіни совісті. В бар’єри абсурдного життя. В спіралі безжалісного Часу.
Впаде в’язниця.
Неодмінно!
Пора Зоряного Повстання настала! Чуєте, Друзі?.."
Речислав, дочитавши останню сторінку, встав з-за столу, підійшов до вікна. Серце билося бунтівливо й гучно. Що це з ним? Може, вселяється в груди дух тисячолітніх мрійників? Може, і в його душу влетів вірус романтичного божевілля? Він глибоко вдихнув цілюще гірське повітря.
Дякую тобі, далекий друже з двадцятого віку. Твоє повстанське слово не пропало, не загубилося у куряві століть. Дякую і тобі, сипку, за цей останній подарунок: ти залишив для мене ледь помітну ниточку для розшу-ку, проте я знаю — де пролягла незрима стежка вашої втечі. Контакт з вашими душами — то, може, важливіше, аніж відкриття нових сонячних систем, світів, і навіть цивілізацій. Чуєш, синку? Я поспішаю слідом за тобою…
Частина друга
Уран і Гейя
ОДЕРЖИМІСТЬ
(З щоденника Гейї)
…Відчай у серці, і я не можу подолати його. Все марно — медитація, аутопсихокоригування, гіпносон. Понад логікою, понад самопереконанням, понад гримотінням планетарного життя — одна-єдина думка, болісне чуття: мій улюблений Учитель, мій друг, мій коханий зник, розтанув у лабіринтах Часу, і я не можу, я безсила розшукати його, наздогнати, почути. О, прадавні елліни знали, що означає страхітливий образ всепожираючого Крона! Суть доісторичного міфа не в страху перед смертю, крізь браму якої проходять всі у Країну Тайни… Суть в тім, що навіть при житті так часто ми блукаємо в часових спіралях, перегукуючись, спілкуючись, дотор-каючись руками один до одного, проте не пізнаємо своїх рідних, не чуємо загублених. Яке страхіття — тілес-на таємниця! Та сама рідна хатка, де тебе стрічала завжди найближча істота, нині зайнята іншим жителем! Як це могло статися? Чому? Де тепер перебуває Радан, улюблений учитель сотень сучасних дітей? Чому в його свідомості так міцно, так безнадійно глибоко поселився герой середньовіччя Джордано? Чи, може, ми ще не відаємо про закономірності ноосферних історичних взаємозв’язків, і та "одержимість", що вразила навіть пси-хіатрів, стане для нового ступеня гнозису елементарним розумінням?
Хто скаже? Хто пояснить?
Проте що мені пояснення? Дівоче серце жадає лише одного: повернення коханого. Колись очікували на-речених з далеких походів, з небезпечного плавання до інших континентів. Тепер — мандри в пустелю інших часів і просторів. Чим же допомогти капітанам ноосферних кораблів? Я не маю, мій коханий, ніякої нитки Арі-адни… окрім хіба любові… Чи відчуваєш ти пломінь мого серця, чи спроможний він розбудити в твоїй душі спогади про наші втаємничені бесіди біля багаття? Про що ми розмовляли? Про все що завгодно. Тільки не про т є, що клекотіло в моїх грудях. Ти боявся — я знаю — прочитати в очах учениці прадавню і вічно юну форму-лу кохання. Ти остерігався торкнутися моєї руки, уважніше зазирнути в мої зіниці. Може, тому й кинувся так беззастережно у часову безодню? Може, тобі здавалося принизливим почуття дівчини, котру ти ще недавно напував нектаром знання, зібраним з квіток всіх віків і народів? Аякже! Знаменитий учений і недосвідчена уче-ниця, яка ледве завершила другий цикл навчання! Невміла, недосвідчена, надто прозора. Все — на поверхні. Так, так. Я не зуміла полонити його якоюсь винятковістю, тому й сталася катастрофа. Сильне кохання дівчини навіть у страшному бою рятувало воїна — я читала про це в прадавніх хроніках. Де мені рівнятися до героїчних жінок минулого!