— Певне, мета у тих і інших була зовсім різною. Перші оберігали чистоту віри, а другі…
— Чистоту науки? — засміявся хлопець. — Для справдешньої науки є лише один бог — факт! О ні! За-хищали ортодокси не чистоту науки, а тупикову стежку псевдогнозису!
— Навіщо? — здивувався батько.
— Як ти не збагнеш! Це здійснення викривленої програми. Хворі елементи соціуму сукупно генерують хворі, спотворені алгоритми, формують інволюційну програму. Я вже сказав: ти прочитаєш про це пізніше. Да-лі… Згадаємо Сократа, дві його найзнаменитіші фрази: "Пізнай самого себе", "Я знаю, що я нічого не знаю".
— Ну, синку, це вже анекдот.
— Помиляєшся. В цьому наше дикунство, що ми геніальні речі відсунули в царину девальвованих, роз-хожих фраз. Повторюємо, як папуги, не замислюючись.
— Ти й тут шукаєш якоїсь глибини?
— Безумовно. "Пізнай самого себе", — то вражаючий заповіт, що перегукується з ідеєю Гермеса про ко-смічну тотожність Людини. А друга фраза: "Я знаю, що я нічого не знаю", — то всебічне заперечення гнозису, побудованого на спотвореному алгоритмі. Сократ і його учень Платон були найосвіченішими людьми Ойкумени, вони відали, що говорили. Згадай знамениту притчу Платона про людей, прикованих у печері, котрі ба-чать і вивчають лише тіні на стіні, а реальність у них за спиною. Дивися, як вперто довбали найгеніальніші лю-ди в одну точку: люди, прокиньтеся, ви живете ілюзіями!
— Невже й тепер, коли ми сягнули космічних глибин, коли розшифровуємо послання далеких світів, ти, синку, вважаєш…
— Тепер ще більше! — гарячково підхопив юнак. — Тепер ще глибший сон! Ти сам говориш про міль-йони юнаків та дівчат, котрі пірнають в лабіринти примарних світів психоілюзіонів! Чому вони втікають від вашої "реальності"? Хіба від Істини втікають? Хіба втікає риба від води, птах від позахмарного простору?
— Гаразд, гаразд! — примирливо замахав руками батько. — Не галасуй! Спокійно, аргументовано заве-рши свою думку, а то ми й за добу не завершимо…
— Добре, я завершую. Дві з половиною тисячі літ тому Гаутама Будда чітко визначив світову недугу: не-уцтво й сон. Знову те саме: брехлива програма дії, або псевдознання, і дрімаюча внутрішня потенція. Мудрець у нещадному аналізі показав, що людина віддала свою космічну потугу земним і небесним володарям, а сама за-вмерла в безсиллі. Прокинутися — і оволодіти своєю цільністю, континуальністю! Нірвана — стан Цілості! Вже тоді можна було повернути на суджену стежку. А хто прислухався до слова мудрості?
— Синку! Ти ж знаєш, у що перетворився буддизм.
— А чому? Сили, ворожі Еволюції, блискавично скоригували ідею пробудження. Вчення мудрості стало набором чаклунських забобонів. Ідемо далі. Минуло півтисячоліття. На Близькому Сході звучить слово Ісуса: "Царство Боже внутрі вас". Знову та сама ідея, проте висловлена ще геніальніше. Стверджується, що дух Лю-дини обіймає Першоджерело Буття! Татку, ти тільки подумай, як далеко люди відійшли від цього могутнього заповіту?! Якщо Джерело Сил в тобі — відкрий його, і тоді Всесвіт стане рідною домівкою, стихії віддадуть тобі ключі до власних таємниць, ти підеш по водах, ти піднімешся в повітря, ти здолаєш привид часу й просто-ру, ти продовжиш свої чуття у безмірність…
— Синку, — втомлено озвався Речислав, — я зрозумів тебе. В принципі. Хто з нас не захоплювався каз-ками, фантастикою. Проте ми живемо в потоці певної програми. Ось ти до мене прилетів на магнетоні, сконст-руйованому інженерами "спотвореного гнозису", як ти кажеш.
— Це недозволений прийом, батьку! — спалахнув син.
— Пробач! Я загострюю питання. Ти гадаєш, я б не хотів, щоб розпочалася Ера Чуда? Щоб ми відкинули мільйони риштувань техногену і вернулися в міфічну епоху титанів? Ще й як хотів би! Певен, що кожен член Всесвітньої Ради десятьма руками голосував би за таку трансформацію. А як це здійснити? Де той чудодійний рецепт? Чому впродовж тисячоліть безліч йогів, святих, окультистів, романтиків не змогли побудувати реаль-ного моста до іншого буття?
— Татку! Ось тут заритий собака, як казали пращури. Річ у тім, що з віку у вік проблема вирішувалася дорослою свідомістю…
— А якою ж іще? — здивувався Речислав. — Невже дітям доручити розробку нового ступеня Буття?
— Саме дітям! — радісно підхопився з крісла Будяк. Поклавши папку на стіл, простягнув руки до батька, ніби закликаючи тим жестом до кращого розуміння. — Тільки мова йде не про дитину фізичну, а про дитин-ність душі. Христос саме це підкреслював, коли, звертаючись до цілком дорослих послідовників, наполягав: будьте як діти! А разом з тим — мудрі як змії! Тобто збережіть всі досягнення розуму, але застосуйте їх з ди-тинною ясністю і Щирістю. Батьку, саме тут вузол всієї проблеми, яка розділила світ Дорослості й дитинності. Та що я наполягаю! Ось залишаю тобі папку з копіями кількох звернень людини кінця двадцятого віку…
— Що за звернення?
— Листи до Об’єднаних Націй, до людей доброї волі, до ентузіастів. Практично майже ніхто не звернув тоді уваги на ці заклики й застереження. Я розшукав химерні писання в архіві Інформу. Вони підтвердили для нашої групи, що необхідність парадоксальних дій прекрасно розуміли люди в кожному віці. Прочитай ці фраг-менти, батьку, дуже прошу тебе! Завтра вранці ми поговоримо востаннє…
— Востаннє? Це шантаж?
— О ні! Констатація того, що має відбутися. Не смію затримувати тебе. Піду погуляю на Чорногорі. До ранку, татку…
ЛУНА З ІНШОГО ВІКУ
За відчиненим вікном — зоряний шлях. Світила великі, теплі, таємничі. Іскриться в променях місяця во-доспад. Речислав, вдихнувши ще раз запашне повітря Верховини, з жалем одійшов до свого спартанського ліж-ка. Приліг на ньому, ввімкнувши нічний світильник. Зрештою, треба ж познайомитися з химерними записами двадцятого віку, якщо син так наполягає. Що він розшукав настільки інтригуюче, аби з цим знайомитися так нагально? Бідний мій хлопчику! Ти просто потрапив у полон до барвистої казки. Всіх пас у дитинстві переслі-дує жадоба казковості. Хіба не тому легенди і казки, міфи та билиці переживають понад віками? А втім… може, тому що в них приховано якесь втаємничене зерня нерозгаданого знання? Хм, ти вже шукаєш виправдання для синового захоплення! А якщо глянути тверезо, то слід би запитати всіх оцих юних "революціонерів": якого вам дідька треба? Дорослі зробили для дітей все що можна і навіть більше. Створено десятки Дитячих Республік з повним самоврядуванням. Свої школи, академії, інститути, експериментальні лабораторії. Можливість самостійного вибору у мистецтві, наукових розробках, у літературі, телепередачах. Бажаєш — ставай апологетом модерних пісень і ритмів, маєш охоту — насолоджуйся класикою! Не три напрямки, як у казках, а десятки, сот-ні. А їм, розбишакам, і цього мало, жадають взагалі переорієнтувати гнозис, мистецтво, науку в ключі дитинності. Ха-ха-ха! Ну й диваки! "Будьте як діти!" Хіба Учитель Нового Завіту мав на увазі інверсію всього потоку життя, орієнтуючись па дитячу психіку. А втім, одну хвилинку. Треба поглянути на першотекст.