— Сідай, розповідай. Тільки не забудь — я вельми заклопотаний…
— Розкриваєш важнецький злочин? — єхидно запитав Будяк, закидаючи ногу за ногу і кладучи на коліна папку, зав’язану ветхим шнурком.
— Уяви собі, — не піддаючись на іронічний тон, відповів батько. Обійшовши стіл, він сів у крісло, втом-лено пригладив сивіюче волосся. — Хоч ти й вважаєш злочинців потенційними геніями, проте реальність жорс-токо заперечує тебе. Ось, будь ласка… Група бізнесменів грубо порушила світову конвенцію про неприпусти-мість безконтрольного розповсюдження ПСІЛ-апаратури. Тисячі юнаків та дівчат захопилися мандрами в ілю-зорних світах. Деякі залишилися там навіки. Це вже — вбивство! Як ти оціниш таке явище? Злочин це чи ні?
— Чому ти розцінюєш те, що сталося, прямолінійно? — спохмурнів син. — Тут же цілий вузол проблем. Бізнес — то проблема грошей. Чому ви, дорослі, досі не ліквідували їх? Тисячоліттями гроші провокують люд-ські душі приманкою легкого життя й ілюзією всемогутності. А проблема дітвори, котра прагне до ескапізму, до втечі у світи мрії — це саме та проблема, про яку ми з тобою говорили. Відсутність саморозкриття!
— Ти все змішав докупи!
— Бо тут вузол великого рішення!
— Невже ти прилетів знову для сварки?
— О ні! Давай розійдемося мирно. Проте я хочу спробувати торкнутися до твоєї дитинності, якщо вона не заросла салом…
— Синку!
— Пробач, я не хочу образити тебе. Ось послухай… Ти минулого разу казав мені, що традиція "закону" — вікова, в цьому ключі працювала людська думка завжди, ще від міфічних часів. Навіть олімпійці, мовляв, мали специфічне судочинство, певні кодекси поведінки, спеціальну богиню права Феміду… а якоїсь іншої тра-диції буцімто не було, або ти не чув про таку…
— Казав я, казав таке. То й що?
— Я тривалий час працював у Світовому Інформі. Переглядав різні джерела. Ти помиляєшся, батьку. Пробиралася крізь гарчання так званого "закону" й інша думка, проте вона жорстоко переслідувалася.
— Ну-ну. Цікаво. Я слухаю тебе.
— Ти, безумовно, знайомий з прадавніми релігіями, містичними течіями, окультними доктринами…
— Більш-менш. Вивчав історію релігій, містики, окультизму в школі, в університеті. Проте, сам розумі-єш, оскільки я зосередився…
— Ясно, ясно. Зосередився на юстиції, на боротьбі зі злочинністю, а все інше — лишилося за бортом твоєї свідомості.
— Дивак! — засміявся миролюбно батько. — Ти що — хотів би, щоб Головний Детектив Планети почав заглиблюватися в лабіринти древніх маракувань? В ім’я чого?
— Батьку, батьку! Навіть ти, якому довірено бути членом Всесвітньої Ради Землі, полонений нікчемною пихою.
— Синку!
— Я не ображаю тебе. Я тільки констатую факт, притаманний більшості людей. Слухай же. Почнемо з найдавніших переказів. Легендарний Тот-Гермес — Тричі Великий проголосив тотожність Людини й Всесві-ту…
— Знаю, знаю. Мікрокосм і Макрокосм — єдині. Хвацька філософська фраза. А що за нею? Як реалізу-вати цю єдність, цю тотожність, якщо навіть в цьому є якийсь сенс? Мікрокосм-злодій, нехтуючи своєю спорід-неністю зі Всесвітом, лізе в підвали банку, щоб відкрити сейф з відносними вартостями, а потім спроможний за ті блискучі кругляки купувати інші мікрокосми або їхні найцінніші вироби. Що залишається робити мікрокос-му-детективу? Заглибитися у медитацію, зливатися із духом злодія, щоб навернути його до ідеї тотожності? Сипку, не сміши мене!
— Батьку, ти з грандіозного гнозису робиш карикатуру. Суть у тім, що ця ідея справді залишилася схо-ластичною фразою. Ніхто не подумав про її розробку, конкретизацію. Ба, її навіть свідомо замовчували, пере-кручували. Точнісінько так, як з ідеєю геліоцентризму. Античні вчені знали, що геоцентризм — фікція, знали, що Земля кружляє довкола Сонця, а Сонце — лише іскра поміж міріадами світил. Проте вперто проповідувала-ся ідея примітивна, ідея центральності Землі. Чому?
— Так чому ж? — поблажливо перепитав Речислав.
— Бо комусь це було вигідно, татку! Світ, замкнений під кришталевою сферою, і світ, що розкриває свої потенції у безмірність, по-різному діють на розум Людини. Мислячу істоту, котрої торкнувся вітер вічності, тяжко полонити відносними соціальними побрехеньками. Така істота вже відчуває поклик далеких світів, у неї ростуть крила для безмірного польоту.
— Поетично, але до чого ти ведеш?
— Май терпіння, татку! Ідея тотожності Людини й Всесвіту в тому ж ряду. Досі так звана серйозна наука не замислилася над практичною розробкою цієї ідеї…
— Не бачу такої можливості.
— І не зможеш побачити, доки тобі не заболить. Геоцентризм відкинули тому, що людство підійшло до порогу Космічної Ери. Рішення диктувала прагматична потреба.
— А яка потреба в конкретизації ідеї космічності Людини?
— Нагальна! І це особливо відчувають діти. Не усміхайся, не іронізуй. Ми болісно сприймаємо відчуття своєї тілесної обмеженості. Чим потужнішими стають космічні апарати, швидкодіючішими електронні чи фо-тонні комп’ютери або роботи, тим ширшою, глибшою здається нам прірва поміж Людиною і Безмірністю. Про-те вернуся до основної ідеї. Ми в Дитячій Республіці тривалий час обговорювали ці проблеми і прийшли до висновку: Планета і Людство з давніх-давен запрограмовані на тупикову вітку, на інволюцію…
— От бачиш, синку, ти теж шукаєш злочин. Навіть в такій грандіозній концепції, як світовий поступ. Я знаю про подібні ідеї, проте…
— Помиляєшся, батьку! Я маю на увазі не злочин…
— А що ж?
— Хвилинку зажди. Я дам тобі почитати манускрипт минулого століття, там викладена ця ідея. А я пове-рнуся до проблеми космічності Людини. Уяви собі: вже тисячі літ тому почала реалізовуватися ідея тотожності. Не формування убогих важелів — колісниць, пристроїв, плугів, машин, ракет, комп’ютерів, котрі виснажили наш розум і полонили людську душу.
— Вони відкрили нам шлях у Космос, синку!
— Вони закрили нам стежку в Духосферу, батьку! — затято крикнув Будяк, блиснувши очима. — Ти по-глянь, яка одностайність у переслідуванні незвичайних здібностей: церква і ортодоксальна наука виступали єдиним фронтом, щоб зупинити іманентне саморозкриття Людини. Інквізиція просто спалювала талановитих дослідників на вогнищі, а вартові зовнішнього знання проголошували наукову анафему кожному, хто серйозно торкався питання космічної тотожності. Тебе не дивує така одностайність?