Той сумно відказав:
— Боюся, що ні,— так, наче дуже хотів, щоб йому дозволили.— А як ваша матуся, Близнюки? Чи дозволить вам стати піратами?
— Навряд,— озвався перший Близнюк, не менш кмітливий, ніж інші.— А твоя, Хвалько?..
— Годі базікати!— гримнув Гак, і балакунів миттю відтягли назад.— Ось ти, хлопче,— сказав він, звертаючись до Джона,— з вигляду ти наче не боягуз. Невже тобі ніколи не хотілося стати піратом?
Джона й справді часом брала така спокуса, особливо на уроках арифметики. А тепер потішило й те, що Гак вирізнив саме його.
— Колись я був не від того, щоб прибрати собі ім'я Кривавий Джек,— нерішуче відповів він.
— Гарне ім'я, молодче! Коли захочеш, так і будемо тебе прозивати.
— Як ти думаєш, Майкле?— запитав Джон брата.
— А мене як будете звати?— поцікавився Майкл.
— Чорнобородим Джо. Ім'я Майклові сподобалось.
— Як ти думаєш, Джоне?
Він хотів, щоб останнє слово сказав Джон, а Джон чекав того самого від нього.
— Але ми й тоді залишимося вірними підданцями Британської корони?— запитав Джон.
Гак похмуро процідив крізь зуби:
— Ніяких корон! Зречетеся — та й годі!
Коли перед тим Джон і показав себе не з найкращого боку, то тепер повівся гідно.
— Тоді я не згоден!— одрубав він, грюкнувши кулаком по барилу, що стояло перед Гаком.
— І я не згоден!— гукнув Майкл.
— Слава Британії!— подав голос і Чубчик.
Розлючені пірати грубо позатуляли їм роти, а Гак прогарчав:
— Коли так — усіх за борт! Ведіть сюди оту їхню матусю! Приготуйте дошку!
Побачивши, як Джукс і Чекко припасовують до борту страшну дошку, хлоп'ята поблідли з жаху — адже вони були ще зовсім малі.
Та коли на палубу вивели Венді, кожен постарався прибрати як-найхоробрішого вигляду.
Мені бракує слів, щоб розказати вам, якою невимовною зневагою пройнялася Венді до команди "Веселого Роджера". Хлопчаків ще могла вабити його похмура піратська слава, але Венді бачила тільки те, що на кораблі вже хтозна-відколи не прибирали. Всі шибки в ілюмінаторах були такі бруднющі й запорошені, що їй аж руки свербіли вивести на них пальцем: "Свинюшник",— і вона кілька разів так і зробила. Та коли опинилась на палубі і її обступили хлоп'ята, з голови в неї миттю вилетіли всі інші думки.
— Так-от, моя кралечко,— звернувся до неї Гак медовим голосом,— зараз ти побачиш, як твої діточки прогуляються по оцій дошці — просто за борт.
Хоч який він був чепурун, його пишні брижі вже встигли трохи забруднитись, і він раптом побачив, що Венді пильно дивиться на них. Він квапливо прикрив брижі рукою, але було вже запізно.
— Вони мають померти?— запитала Венді з такою нищівною зневагою, що Гак мало не зомлів.
— Авжеж!—■ гарикнув він.— Ану цитьте ви там!— зловтішно гукнув до піратів.— Зараз матусенька скаже останнє напутнє слово своїм діточкам!
Венді в цю мить була просто-таки велична.
— Ось моє останнє слово, любі хлоп'ята,— твердо промовила вона.— Я відчуваю, що маю право сказати вам від імені ваших справжніх матусь! "Сподіваємось, що наші сини зустрінуть смерть, як належить гідним англійцям!"
Ці слова вкинули в трепет навіть піратів. А Базіка збуджено вигукнув:
— Я виправдаю сподівання своєї матусі! А ти, Хвалько?
— І я! А ви, Близнюки?
— І ми! А ти, Джоне?
Але до Гака вже знову повернувся голос.
— Ану прив'яжіть її до щогли!— гримнув він. Зробити це випало Чмиреві.
— Слухай, голубонько,— прошепотів він,— я врятую тебе, тільки пообіцяй, що станеш і моєю матусею.
Але Венді не могла дати такої обіцянки навіть добрязі Чмирю.
— Краще вже зовсім не мати дітей,— відказала вона зневажливо. Сумно про це казати, але жоден з хлопчиків навіть не поглянув на
Венді, поки Чмир прив'язував її до щогли. Очі всіх були прикуті до страшної дошки, що нею їм судилося вирушити в останню недовгу прогулянку. Тепер вони навіть не сподівалися, що мужньо зустрінуть кінець, бо вже втратили здатність думати, а могли тільки з жахом дивитися на ту дошку й тремтіти.
Гак посміхнувся крізь зуби й ступнув до Венді. Він хотів повернути їй обличчя, змусити дивитись на те, як хлопчаки один за одним підуть по дошці. Та підступити до неї так і не встиг. І почути від неї Сподіваного болісного зойку теж не встиг. Натомість він почув дещо інше.
То було страхітливе "цок-цок" із черева крокодила!
Його почули всі — й пірати, й хлопчики, й Венді,— і всі голови враз повернулися в один бік. Але не до води, звідки долинало цокання, а до Гака. Адже всі добре знали: те, що має статися, стосується тільки його,— а вони з дійових осіб ураз перетворилися на глядачів.
Страшно було дивитись на Гака — так він миттю змінився. Здавалося, йому підрубали всі суглоби. Він захитавсь і, мов ганчір'яна лялька, повалився на палубу.
Тим часом цокання неухильно наближалось, і в капітана майнула моторошна думка: "Зараз крокодил буде на борту!"
Навіть його залізний пазур ані зворухнувся, неначе відчувши себе чужим при тілі, на яке важив крокодил. Полишений отак сам на себе перед лицем страшної небезпеки, хтось інший на місці Гака давно вже заплющив би очі й дожидав кінця. Та його могутній дух не зломився й спонукав капітана підвестись і порачкувати по палубі геть від того цокання. Пірати шанобливо розступалися перед ним. Гак повз мовчки й обізвавсь аж тоді, коли вперся лобом у протилежний борт.
— Сховайте мене!— хрипко вигукнув він.
Пірати оточили його тісним кільцем. Вони вже не дивилися туди, звідки от-от мав з'явитись невидимий ворог. Нікому й на думку не спадало чинити йому опір. Адже то була сама Доля.
Лише тоді, коли пірати заступили Гака від очей нещасних полонених, хлоп'яча цікавість узяла гору над страхом, і вони всім гуртом кинулись до борту, щоб побачити, як крокодил дертиметься на палубу. Але там їх чекала чи не найдивовижніша несподіванка тієї ночі з усіх ночей. За бортом був ніякий не крокодил. На допомогу їм поспішав Пітер Пен!
Він знаком звелів хлопчакам мовчати, щоб їхні радісні вигуки не збудили підозри у ворогів. А тоді знову зацокав.
І
Розділ п'ятнадцятий
"АБО ГАК, АБО Я!"
Дивні речі трапляються з нами в житті, та ми не завжди відразу їх помічаємо. От, приміром, буває таке: раптом виявляється, що ви вже якийсь час нічого не чуєте на одне вухо, а скільки — чи то півгодини, чи, може, й більше,— і самі не знаєте.