СУД НАД ГАНЕЛОНОМ
270
Карл повернувся вже в престольний Ахен.
А Ганелона закули в кайдани.
Навпроти королівського палацу
Він до стовпа ганебного припнутий,
Ремінням зраднику скрутили руки,
Січуть різками і кийком шмагають.
Він іншої не заслужив відплати.
В тривозі Ганелон чекає суду.
271
В "Діяннях" старовинних записали:
Король з усіх країв покликав суддів.
Зібралися у Ахенській каплиці,
День урочистий був — велике свято,
Подейкують, святого день Сільвестра.
Розпочали васали розгляд справи
Відносно Ганелонової зради.
Король звелів негідника привести.
Аой!
272
"Сеньйори, — розпочав король, — по правді
Судіть самі ви Ганелона. З військом
Моїм він до Іспанії потрапив,
А потім зрадив двадцять тисяч франків,
І з ними полягли Роланд, мій небіж,
И шляхетний Олів'єр, хоробрий лицар.
Продав за гроші він усіх дванадцять перів!"
Тут Ганелон: "Якщо б я зрадник був — мовчав би!
Роланд мене скарбів, грошей позбавив.
Не криюся, бажав йому я смерті!
Але це помста, аж ніяк не зрада!"
А франки кажуть: "Зачекаймо ради!"
273
От перед Карлом Ганелон зрадливий.
Лицем рум'яний, вигляд має бравий,
Якби ще й чесний, лицар був би справний.
Поглянув гордовито він на суддів,
На тридцять родичів — стояли поруч,
А потім скрикнув голосно і чітко:
"Заради Бога, слухайте, барони!
Був я в полках, що вів їх Імператор,
Служив йому завжди я вірно й чесно.
Зненавидів Роланд, за що не знати,
Мене давно, послав на смерть жахливу.
Марсілію мав передати я послання.
Лиш хитрості завдячую спасінням,
Тому я ворогом назвав Роланда прямо,
А також Олів'єра, їхніх друзів.
І Карл, і всі барони те засвідчать.
Це особиста помста, а не зрада!"
А франки кажуть: "Зачекаймо ради!"
274
Побачив Ганелон, що кепські справи,
І тридцять родичів зібрав докупи.
Одного з них всі визнавали мудрим,
Це Пінабел був — з замку, що в Сорансі,
Прославивсь красномовністю своєю,
Ніхто не міг його здолати в спорі.
І Ганелон йому: "Про честь ідеться!
Спасіть мене від смерті і безчестя".
У відповідь: "Не слід боятись суду,
До зашморгу вас не засудять франки.
Нехай король збирає свою раду, —
Всяк наклеп спростувать мечем я ладен!"
Упав до ніг його покірно зрадник.
275
Зійшлись на раду всі баварці й пуатвінці,
Нормандці, сакси та багато німців,
Найбільш було тут франків й алеманів.
До Пінабела більш прихильні всі овернці,
Тому обороняли Ганелона.
"Залишимо, — говорять, — все без зміни,
Припинимо процес, прохаймо Карла,
Щоб виправдав цим разом Ганелона,
І королю служитиме він вірно.
Роланд помер, його не повернути,
Ні злотом, ні добром не воскресити.
Безумство на двобій іти за нього!"
І жодного, хто з цим би не погодивсь,
Окрім Тьєррі, Джефрейтового брата.
Аой!
276
Звертаються до короля барони,
Говорять: "Любий сіре, дуже просим
Вас виправдати графа Ганелона,
Служитиме вам щиро і з любов'ю.
Лишіть йому життя, це справжній лицар.
Роланд загинув, марно тепер мститись,
Даремно кров не треба проливати!"
"Запроданці!" — розгнівавсь Імператор.
Аой!
БОЖИЙ СУД
277
Побачив Карл баронів зраду чорну,
Похнюпив голову з чолом похмурим
І скаржиться на долю нещасливу.
Та раптом перед ним Тьєррі з'явився,
Молодший брат Анжуйського Джефрейта,
На зріст він не малий, не завеликий,
Струнка постава, бистрий, худорлявий,
З очима темними і сам чорнявий.
І каже Карлові він шанобливо:
"Мій любий сіре, не журіться, прошу!
Ви знаєте, служив вам бездоганно,
Як предки! І ненавиджу я зраду.
Роланд, щоб не зробив там Ганелону,
Васал був вірний — і цього достатньо!
А Ганелон — запроданець, всіх зрадив
І знехтував обов'язок, присягу.
Тому на шибениці має вмерти,
А тіло хай собаки пошматують.
За чорну зраду відплатить він має.
Коли це родичам не до вподоби,
Довести ладен правоту мечем я,
І зараз на двобій уже готовий!"
"Слова чудові!" — відгукнулись франки.
278
Прийшов до короля і Пінабел,
Великий і меткий, сміливий, дужий —
Кого він вдарить, той за смертю тужить!
Сказав він королю: "Я знаю, сіре!
Суд зараз. То звеліть, щоб втихли сварки.
Тьєррі обвинувальний вирок виніс!
Не згоден я! Все вирішить двобій наш!"
И віддав правицею він рукавицю.
А Карл сказав: "Заручники потрібні!"
Пішли в заставу родичі — їх тридцять.
Король додав: "Відповісте за нього!"
І за законом взяв усіх під варту.
Аой!
279
Тьєррі збагнув — невдовзі поєдинок!
Віддав він праву рукавицю Карлу,
Той визначив і кількість аманатів.
Чотири наказав ослони ставить,
На них сидітимуть всі свідки бою.
Ретельно до двобою готувались.
Всім керував Одж'єр — вояк бувалий,
А лицарі вже просять коней, зброю.
280
Та перш ніж розпочати поєдинок,
Сповідались обидва паладини,
Одержали прощення, помолились,
Монастирям великий дар лишили,
А потім повернулися до Карла.
До ніг остроги швидко прикріпили
І одягли легкі крицеві лати,
Понадівали шоломи блискучі,
З ефесом золотим мечі разючі.
На лицарях щити чотиридольні,
В правицях гострії списи тримають,
На скакунів баских ураз сідають.
В цю мить сто тисяч франків плачуть гірко
Від жалю до Тьєррі і до Роланда.
Господь лиш знає, як двобій скінчиться...
281
Під Ахеном була велика лука,
Там розпочавсь двобій баронів смілих.
Обидва лицарі відважні, вмілі.
В обох прудкі, до битви звиклі коні.
Повіддя попускають, коней шпорять
И на повну силу б'ють вони списами.
В тріски уже щити порозбивали,
Шматують панцирі, паси порвали,
З'їжджають сідла і на землю впали.
А франки плакати від жалю стали.