Пісня про Гайавату

Сторінка 18 з 27

Генрі Водсворт Лонгфелло

Ось такі були рисунки
На корі і білій шкірі.
Гімни бою, полювання,
Чарівництва і лічіння —
Все рисунок власний мало.

Гімн кохання, міць якого
Дужча чар усіх на світі,
Дужча ліків і закляття
І страшніш боїв кривавих,
Теж не був забутий ними,
Ось як в символах і знаках
Виявлявся гімн кохання.

Намальований червоним
Молодий юнак, музика,

Молодий, палкий, завзятий...
Зміст такий: "Я маю владу,
Дивну силу над жінками".

Далі — він співає, грає
І в руках тримає бубон —
Означає: "Слухай, слухай,
Се гримить мій дужий голос!"

Далі — та ж юнацька постать
Під покрівлею вігваму;
Зміст такий: "Я буду з нею:
Для жаги дороги вільні!"

Далі парубок за руку
Міцно дівчину тримає,
Міцно стис він любій руку.
"Все твоє я бачу серце,
Твій рум'янець соромливий!" —
Ось про що казав сей символ.

Далі — дівчина на морі,
На шматку землі у морі...
Зміст такий сього рисунка:
"Хай далеко ти, мій милий,
Хай нас море поділяє,
Та жаги, мого кохання
В'ються чари над тобою".

Далі — дівчина заснула,
А над нею хтось схилився,
Хтось, закоханий, шепоче:
"Хоч далеко ти, кохана,
В Царстві Сну, в Краю Мовчання,
Але ти мій голос чуєш!"

Ще останній був рисунок:
Серце в самім осередку
Завороженого кола.
"Вся душа твоя і серце
Розчинилися для мене!" —
Ось про що казав сей символ.

Так в своїх турботах мудрих
За народ свій — Гаявата
Научив його мистецтва,
Мальовництва і письменства,
То на бересті, на шкірі,
То на стовпчиках могильних.

XV

ПЛАЧ ГАЯВАТИ

Побратимство Гаявати
З Чайбаябосом прекрасним
І його велика мудрість
Налякали Темних Духів,
І вони зробили вкупі
Проти них лукаву змову.

Обережний Гаявата
Каже другові, бувало:
"Брате! Завжди будь зі мною!
Стережися Темних Духів!"
Та безжурний Чайбаябос
Тільки весело сміявся,
Тільки ніжно усміхався.
"Не турбуйся, брате милий,
Чи ж страшні вони для мене?!"
Говорив він Гаяваті.

Раз, коли Велике Море
Вже покрила крига синя
І свистіла завірюха
В почорнілім листі дуба,
Обсипала снігом сосни,
І вони в снігу стояли,
Мов чиїсь вігвами білі,
Чайбаябос необачний
Не послухав Гаявати,
Не злякавсь лукавих Духів,
Взяв спокійно лука, лижі
І пішов на полювання.

Як стріла, олень рогатий
Вдалечінь летів по морю;
З вітром, снігом, наче буря,
Гнавсь відважний Чайбаябос,
І в захопленні забув він
Всі поради Гаявати.

А в воді сиділи Духи,
Чайбаябоса чекали,
Підломили нишком кригу,
Затягли співця в безодню,
Поховали під водою.
Енктагі, Владика Моря,
Віроломний бог Дакотів,
Утопив його і кинув
У могилу Гітчі-Гюмі.
І вжахнувся Гаявата —
І з таким відчаєм крикнув,
Що від болю, що від жаху
На лугах вовки завили,

Стрепенулися бізони,
І луна громів на горах
Розкотилася:"Бем-вава!"

І в жалобі Гаявата
Почорнив і лоб, і щоки,
Плащ на голову накинув,
І в вігвамі сім аж тижнів
Він просидів і проплакав,
І усе казав, і скарживсь:

"Він умер, він згинув, ніжний,
Незрівнянний, Чайбаябос!
Він покинув нас навіки,
Він пішов в той край, де ллються
Неземні — небесні співи!..
Чайбаябосе, мій брате!"

І засмучені смереки
Тихо маяли гілками,
Тихо віяли смутними
Над вігвамом Гаявати
І зітхали, і журились,
Розважаючи смутного.

І весна прийшла, і довго
Ждали все гаї зелені —
Чи не прийде Чайбаябос?
І зітхали очерети,
І зітхав з ним Сібовіша.

І Овейса синьоперий
На деревах все виводив:
"Чайбаябос! Чайбаябос!"
Він покинув нас навіки!"

І Опечі на вігвамі
Щебетав, кричав і плакав:
"Чайбаябос, Чайбаябос!
Він покинув нас навіки!"

А у лісі серед ночі
Розлягався Вавонейси
Голос журний і скорботний:
"Чайбаябос! Чайбаябос!
Він покинув нас навіки,
Наш музика незрівнянний!"

І тоді зібрались Міди,
Джосакіди і Вебіни,
І, у лісі збудувавши
Поблизу від Гаявати
Свій святий Вігвам Таємний,
Мовчки,тихо і велично
Всі пішли до Гаявати,
І взяли мішки з собою —
Шкури видрові, боброві,
Шкури, повні трав, коріння
Від усякої недуги.

І почув їх Гаявата,
І покинув звати друга,
Перестав стогнати тяжко.
Він ні слова не сказав їм,
Тільки плащ з очей відкинув,
Змив з обличчя фарби смутку,
Змив в глибокому мовчанні
І пішов за ними тихо
До Таємного Вігваму.

Там йому давали пити
Начаровані настойки
Із коріння, з трав цілющих:
Нама-Веск — настойку з м'яти
І Вебіно-Веск — з свиріпи.
Там над ним забили в бубни
І закляття заспівали,
Заспівали дивну пісню:

"Ось я сам, я сам з тобою,
Я, Орел могучий, сивий,
Гей, збирайтесь і вважайте,
Всі ворони білопері!
Грім мені допомагає!
Дух мені допомагає!
Скрізь їх кликання я чую,
Голоси їх чую в небі!
Брате, встань! Одужай, хворий!
Стань здоровий, Гаявато!"

"Гі-о-га!" — весь гурт озвався,
"Ве-га-ве!" — весь гурт чудесний.

"Друзі всі мої! Всі змії!
Слухай — шкіру соколину
Потрощу над головою!
Манг, норець... тебе уб'ю я,
Проколю стрілою серце!
Брате, встань! Одужай, хворий!
Будь здоровий, Гаявато!"

"Гі-о-га!" — весь гурт озвався,
"Ве-га-ве!" — весь гурт чудесний.

"Ось я, ось Пророк Великий!
Говорю — і весь трясеться
Мій вігвам, Вігвам Таємний!

А іду — і небо гнеться,
І хвилює підо мною!
Брате, встань! Одужай, хворий!
Говори, о Гаявато!"

"Гі-о-га!" — весь гурт озвався,
"Ве-га-ве!" — весь гурт чудесний.

Потім, трусячи мішками,
Танцювали танець Мідів
Круг слабого Гаявати,—
І схопивсь він, стрепенувся,
Ізцілився від недуги,
Від страшного болю-туги.