Пертська красуня

Сторінка 25 з 154

Вальтер Скотт

— Ти покладаєшся на свій сталевий Камзол, сусіде Сміт, а то б не говорив так сміливо.

— Я покладаюсь на мужнє серце під своїм камзолом, який би він не був, бальї,— відповів безстрашний Генрі.— І хоч я й не люблю балакати багато, але ніхто з того вельможного панства не почепить мені на рота замок.

— Вдягай камзол якомога міцніший, добрий Генрі, або не говори дуже гучно,— знов нагадав бальї так само багатозначно.— В місті ходять люди з кордону, в яких на плечі криваве серце Та все це пусті балачки. Що ж нам робити?

— Менше слів — більше діла,— сказав Саймон.— Давайте підемо до нашого провоста й спитаємо в нього поради й допомоги.

Сход схвально загомонів, а Олівер Праудф'ют вигукнув:

— Та я ще з півгодини тому сказав вам це саме, але ніхто не захотів мене й слухати! Ходімо до нашого провоста, радив я. Він сам дворянин, йому й розбирати всі суперечки між містом і вельможами.

— Тихо, сусіди, тихо! Будьте обачні, хоч би njo ви робили чи казали,— промовив невеличкий, хирлявий чоловічок, який тепер ніби ще дужче зібгався і став схожим на тінь — так він намагався прибрати вигляду надзвичайно покірного і здаватися, відповідно до своїх слів, ще жалюгіднішим і нікчемнішим, ніж його створила природа.

— Даруйте,— пробелькотів він,— я всього лиш бідний аптекар. Однак я вчився в Парижі і знаю людську природу й * cursus medendi" 2 не згірш за тих, хто називає себе вченими лікарями. Гадаю, я зумів би вигоїти цю рану і знайшов би для цього потрібний бальзам. Ось перед нами наш приятель Саймон Главер — чоловік, як ви всі знаєте, вельми шановний. А чи не годилося б, на думку громади, насамперед йому зажадати тут суворо розслідувати цю оказію, коли вже вона так глибоко зачепила честь його сім'ї? Одначе він, бачте, воліє не скаржиЯись на тих гуляк. Подумайте: а чи не має він, бува, якихось поважних причин для того, аби заплющити на цю справу очі? Не мов, звісно, діло роз'ятрювати чужі болячки. Та гай-гай! Всі ми знаємо: молоді дівчата — це матерія, як я люблю казати, вельми нестала. А тепер припустімо, що одна чесна дівчина, тобто цілком невинна,

1 Добре відомий знак дому Дугласів (прим. авт.).

2 Наука, курс лікування (лат.).

залишає напередодні Валентинового свята своє вікно незамкне-ним, щоб дати змогу галантному кавалерові — звичайно, без шкоди для своєї честі — стати на рік її Валентином. І, припустимо, того кавалера застукали,— хіба тоді вона не зчинить переполоху, так ніби сном духом не знає про гостя, а тоді... тоді... Потовчіть кожен усе в своїй ступці та розважте — чи варто містові через це встрявати у сварку?

Аптекар висловлював свої думки дуже скрадливо й двозначно. Та коли він побачив, як краска вдарила в обличчя старого Саймона Главера і спалахнуло до самих скронь лице грізного Сміта, його худорба зробилася наче ще мізернішою. Зброяр виступив наперед і, вп'явши суворий погляд у переляканого аптекаря, вибухнув :

— Ох ти ж кістяк ходячий! Аптечний ти слоїк з затичкою! Вчений отруйник! Якби я хоч на мить подумав, що твій гидотний подих може осквернити світле ім'я Катаріни Главер, я б тебе розтовк, шарлатане, у твоїй-таки ступці, домішав до твого мерзенного стерва сірчаний цвіт 1 — єдині справжні ліки в твоїй халабуді — і зробив мазь для коростявих собак!

— Годі тобі, Генрі, годі, синку! — владно перебив Сміта рукавичник.— Про це діло говорити тут не має права ніхто, крім мене... Вельмишановний бальї Крейгдаллі, коли вже люди оце так тлумачать моє терпіння, то я хочу дати цій негідній справі хід і довести її до кінця. І хоча врешті може виявитися, що краще нам було б усе ж таки перетерпіти, всі ви побачите: моя дочка ні своїм легкодумством, ані нерозважністю не дала приводу для такої образливої поголсски.

Втрутився й бальї.

— Сусіде Генрі,— сказав він,— ми тут зібралися раду радити, а не свару сварити. Як один з батьків міста, я волів би, аби ти забув про своє зло і недоброзичливість щодо нашого пана аптекаря Двайнінга.

— Він надто нікчемна худобина, бальї,— відповів Генрі Гоу,— щоб заводити з ним сварку... Та я можу одним ударом молота розтрощити і його самого, і всю його халабуду!

— Тоді вгамуйтеся і вислухайте мене, сусіди,— промовив бальї.— Всі ми віримо в незаплямовану честь нашої Пертської Красуні, як у святість діви Марії.— Крейгдаллі ревно перехрестився.— Але що нам робити з провостом? Чи згодні ви, сусіди, передати в руки нашого провоста скаргу, яка, чого доброго, може обернутися проти вельможного пана?

— Провост і сам вельможний чоловік! — вереснув аптекар,

1 Сірчаний цвіт — очищена сірка, що здавна використовувалась у медицині.

трохи оговтавшись піоля втручання бальї.— Бог свідок, я не хочу сказати нічого такого, що б зашкодило честі шановного дворянина, чиї предки справляли службу, яку тепер уже багато років справляє він...

— З волі й за вибором громадян Перта,— уставив Сміт, перебивши аптекаря своїм глибоким і впевненим голосом.

— О, звісно,— згодився спантеличений оратор,— з волі громадян. А як же інакше?.. Прошу тебе, друже Сміт, не перебивай мене. Я звертаюся до нашого старшого бальї, славного Крейгдал-лі, як дозволяє мені мій убогий розум. Отож я й кажу: хоч який прихильний до нас сер Патрік Чартеріс, він усе ж таки вельможа, а сокіл соколові око не виклює. Він залюбки підтримує нас у сварках з горянами і, як наш провост і ватаг, виступає з нами проти них. Та хтозйа, чи схоче можновладець, який сам носить шовки, стати на наш бік у суперечці проти розмережаних мантій та гаптованих золотом накидок, як він це робив проти горянських пледів та ірландських плащів. Послухайте мене, недоумкуватого. Ми захистили#нашу красуню, про яку я не хотів сказати нічого поганого, бо нічого такого про неї і не знаю. Щоправда, один із напасників позбувся руки — завдяки Гаррі Смітові...

— І мені,— докинув невеличкий бундючний шапкар.

— І Оліверові Праудф'юту, як він сам запевняє,— провадив далі аптекар, не відкидаючи нічиїх претензій на славу — аби лиш його самого не спонукали ступити на її небезпечну стежку.— Я кажу, сусіди, коли вже один із них залишив нам на згадку руку, то на Керф'ю-стріт вони тепер не поткнуться. Отож, як мені підказує мій нехитрий розум, найкраще нам подякувати відважному зброяреві й, оскільки місто не вронило своєї честі, а ті розбишаки зазнали шкоди, то давайте затремо це діло і більше про нього ні слова.