— Щиро тебе вітаю, красуне! — промовила вона, вклонившись.— Вітаю тебе, доню, в цьому нещасному домі! Сподіваюся,— стара знов уклонилась,— ти станеш утіхою для моєї дорогої господині, високородної герцогині Ротсейської. Посидь, доню моя, а я піду спитаю, чи міледі зможе тебе зараз прийняти. Ох, дитино моя, ти справді дуже гарненька, якщо пречиста дала тобі душу таку саму, як і вид!
По цих словах удавана стара прошмигнула до сусіднього покою, де застала Ротсея в жіночому вбранні, а Раморні, що відмовився брати участь у маскараді,— в його звичайній одежі.
— Ти неперевершений негідник, пане ескулап,— сказав принц.— Слово честі, мені здається, в душі ти не проти взяти собі всі ролі в цій виставі, у тім числі й коханця.
— Залюбки, якщо так мені пощастить звільнити від клопоту вашу високість! — відповів Двайнінг і знов заґелґотав своїм сміхом.
— Е ні,— заперечив Ротсей,— тут мені твоя допомога не знадобиться, чоловіче... А скажи, як я виглядаю, вмостившись отак на канапці?.. Чи схожий на таку собі знуджену, розніжену леді?
— У цієї "леді", дозволю собі сказати, надто тонкий стан і шляхетні риси як для Марджорі Дуглас.
— Забирайся геть, мерзотнику! І веди сюди оту прекрасну крижинку... Не бійся, вона не поскаржиться, що я надто зніжений.., І ти, Раморні, ти теж іди собі.
Коли рицар вийшов з покою, вдавана стара впустила в інші двері Катаріну Главер. Вікна тут були ретельно завішані, й у Катаріни, коли вона побачила в сутіні на канапі нібито жіночу постать, ніяких сумнівів не закралося.
— Це та сама дівчина? — запитав Ротсей своїм від природи ніжним голосом, а тепер ще й умисне притишеним до шепоту.— Нехай підійде, Грізельдо, і поцілує нам руку.
"Колишня нянька" герцогині підвела переполохану дівчину до канапи й дала їй знак стати на коліна. Катаріна так і зробила, а тоді святобливо, щиросердо поцілувала вдягнену в рукавичку долоню, що її простягла вдавана герцогиня.
— Не бійся,— промовив той самий мелодійний голос,— перед тобою тільки сумний приклад того, яка марна людська велич... Щасливий той, дитино моя, котрого низьке походження не підносить на висоту, де інших шарпають державні бурі.
Так промовляючи, принц обвив руками Катаріну за шию і потяг її до себе, так ніби з наміром поцілувати на знак привітання. Але поцілунок вийшов занадто гарячий як для високородної покровительки, і Катаріна, подумавши, що герцогиня стратилася розуму, гучно скрикнула.
— Мовчи, дурненька! Це я — Давид Ротсей.
Катаріна озирнулася — старої не було... А Ротсей зірвав із себе вуаль, і дівчина зрозуміла, що опинилася в руках зухвалого розпусника.
"О господи, не покидай мене! — промовила дівчина подумки.— Я знаю, ти мені допоможеш, якщо я не дам собі раду сама!"
Коли в її голові склалося таке рішення, Катаріна опанувала себе і спробувала, як могла, приховати страх.
— Жарт вам удався, високосте,— промовила вона якомога твердіше й, оскільки принц усе ще тримав її за руку, додала: — Зробіть ласку, відпустіть мене.
— Ні, чарівна моя полонянко, не випручуйся. Чого ти боїшся?
— Я не випручуюсь, ваша високосте. Коли вже ваша воля мене тримати, то я не опиратимусь. Я не хочу дражнити вас і цим дати вам привід зле зі мною поводитись, а потім каратися самому, коли настане час отямитись.
— Ох, зрадливице! Ти сама всі ці місяці держала мене в полоні,— сказав принц,— а тепер не дозволяєш мені трохи тебе затримати?
— На вулицях Перта, де я мргла б слухати вас чи не слухати, це було б з вашого боку, високосте, просто залицяння, але тут це — тиранія.
— А якщо я відпущу тебе,— промовив Ротсей,— куди ти побіжиш? Мости зведено, грати спущено... А мої слуги будуть глу-
хі до пхикання примхливого дівчиська. Отож будь зі мною привітна, і сама побачиш, що означає зробити послугу принцові.
— Відпустіть мене, високосте, і вислухайте мою скаргу на вас-таки самого — скаргу принцові Шотландському на герцога Ротсейського!.. Я — дочка простого, але шанованого громадянина і, можна сказати, наречена відважного й чесного чоловіка. Якщо я чим-небудь дала вашій високості привід так зі мною чинити, то я зробила це ненавмисне. Благаю вас, не зловживайте своєю владою наді мною, дозвольте мені піти звідси. Ваша високість нічого не доможеться від мене інакше, ніж у спосіб, не гідний рицаря і взагалі чоловіка!
— А ти смілива, Катаріно! — відповів принц.— Але як рицар і чоловік я не можу не прийняти твій виклик. І я провчу тебе, щоб ти знала, як небезпечно кидати такі виклики.
По цих словах Ротсей знову спробував обняти дівчину, але вона вислизнула з його рук і так само рішуче й твердо провадила:
— Мілорде, я знайду в собі не менше снаги чесно боронитися, ніж ви в собі — нечесно нападати. Тож не ганьбіть і себе, й мене, вдаючись до насилля. Ви можете мене вдарити, можете покликати на допомогу своїх слуг — однаково нічого не доб'єтесь!
— Невже ти думаєш, що я такий звір? — сказав принц.— Якщо я й мав намір удатися до сили, то тільки настільки, щоб у жінки лишилося вибачення перед самою собою, коли вона піддасться власній слабості.— І він, схвильований, сів на канапу.
— Тоді прибережіть свою силу для тих жінок, котрим потрібне таке вибачення. А я опираюся з усією рішучістю людини, що їй дорога честь і страшна ганьба. Ох, мілорде, якби ви домоглися свого, то тільки розірвали б останні узи між мною і життям... між самим собою і честю! Мене заманили сюди підступно, як у пастку, тільки я не знаю хто. Та якщо я звідси вийду зганьблена, я на весь світ знеславлю того, хто розбив моє щастя. Я візьму в руки ціпок прочанина, і скрізь, де люди шанують закони рицарства, де чули слово "Шотландія", я кричатиму, що нащадок ста королів, син набожного Роберта Стюарта, спадкоємець героїчного Брюса,— це чоловік, якому чужа честь і вірність, не гідний батьківської корони й власних острог. Кожна жінка в усіх кінцях світу вважатиме ваше ім'я надто мерзенним, щоб вимовляти його вголос; кожен благородний рицар вважатиме вас розпусним, підступним негідником, що зрадив першу заповідь воїна: оберігати жінку, захищати слабкого.
Ротсей сидів, дивився на Катаріну, і весь його вигляд виражав роздратування й водночас захват.