Все помітніше світало. Світлішали, ширшали степи навкруги. Давно вже відстала, залишилась десь за обрієм кіннота, що пробувала обігнати ешелон. Пахне степом літнім, пилюкою, стернями... Сивіють тумани по балках, все вище розжеврюється небо на сході...
Ранок республіки!
І хоч попереду була невідомість, хоч десь там, у степах, він, криничанський комунар, може, й голову свою складе, проте в грудях билася радість і повним життям жило те хмільне, окрилююче чуття, від якого хотілось співати, і здавалось, що ранок цей ніколи не скінчиться, що доки й житиме він на світі, навкруги все буде отак, як зараз, коли над степами все більше світає й світає.
XI
Південна небезпека щодалі дужче привертала до себе увагу країни. Політбюро Центрального Комітету партії винесло спеціальне рішення про виділення врангелівського фронту в самостійний фронт. Незадовго перед цим— Центральний Комітет у листі, розісланому всім партійним організаціям країни, попереджував, що увага партії в найближчі дні мусить бути зосереджена на Півдні, що маси добровольців і мобілізованих повинні відправлятись насамперед на Кримський фронт, хоча б навіть на шкоду іншим фронтам.
Значна частина прибуваючих на Південь свіжих сил скупчувалась на правому березі Дніпра в районі Бе-рислава — Каховки. В ці дні на селянських подвір'ях тут можна було бачити і червоних латиських стрільців, і щойно прибулих по партійній мобілізації комуністів десь з Вітебська чи Орла, і тільки-но сформовані свіжі частини з робітничої та батрацької молоді, яка прибувала сюди з усіх кінців республіки з таким настроєм, що хоч небо штурмувати. На станції Апосто-лово вивантажувалась артилерія і, роблячи напружені переходи, швидкими маршами теж поспішала до Дніпра, щоб окопуватись по бериславських висотах, націлюючись жерлами на той бік у зайнятий біляками каховський степ.
іДе біляки проривались в усіх напрямках, намагаючись розширити зайняту територію, а партія в цей час уже розробляла далекосяжний план контрнаступу проти Врангеля. Реввійськрада республіки дала директиву про перехід правобережної групи військ у рішучий наступ, про форсування в ніч з 6 на 7 серпня Дніпра на великому його протязі.
Звечора перед форсуванням тисячі розбитих на команди бійців запрудили бериславський берег, роблячи останні приготування. Перевіряли зброю, всі кишені й підсумки набивали патронами, припасовували на ногах щойно одержане взуття, а кому не вистачало казенних личаків, той тут же дошивав собі постоли із кінської шкури, щоб не порізала ноги цупка таврійська трава. Армійські понтонери готували засоби переправи. З настанням темноти до берега табунами стали прибувати в'юнкі душогубки, рибальські дубки та байди, що їх підганяли з плавнів на поміч військам дніпровські старожили.
Комарі тучами висіли над людьми, димом би їх розігнати, проте на дим була в цю ніч заборона — не палили цигарок, жодне рибальське вогнище не спалахнуло на Дніпрі, як це раніш звичайно бувало в такі серпневі ночі. Нічим не вияви себе, ходи тихо, як лин по дну! — такий тут був кожному наказ у цю ніч. Дзвенять комарі, риба скидається, тихі розмови течуть. Розмовляючи стишеними голосами, наче ворог через широчінь дніпрову міг їх почути, прибулі бійці розпитують рибалок про тутешні місця, вперше дізнаючись, що отут, де Берислав; була колись турецька фортеця Кизикермен, а весь Дніпро був перегороджений залізними ланцюгами, щоб запорозькі чайки не могли вийти на простір у Чорне море. Підійде, дзенькне носом об ланцюг, і вже у фортеці тривога, вже палять турки по всьому Дніпру із фортечних гармат. Та якими ланцюгами не замикали вони Дніпро, все ж гуляли запорозькі чайки й по Чорному морю, і в Стамбулі з'являлись, у султана під вікнами...
— А що ці башибузуки нам приготували? — поглядали бійці в темряву на протилежний, зайнятий противником берег.— Теж, мабуть, пальнуть з усіх батарей, як тільки почують.
— А ми постараємось, щоб не почули... Опівночі стала вантажитись на пороми піхота. Не
ждучи, поки рушать пороми, сплеснув веслами легкий рибальський флот, і, відірвавшись від берега, беззвучно шугнули, понеслися в темряву легкі душогубки, байди та дубки з бійцями-розвідниками та з кулеметами на носах. Серед тиші нічної, серед таємничого мовчання плавнів тільки чути було, як порипують весла в уключинах.
Врангелівці, не підозрюючи про наступ червоних, цієї ночі якраз вислали з лівого берега свій десант. Обидва десанти — і врангелівський, і червоний — зустрілися в плавнях. Зав'язався жорстокий бій. Дружним натиском перебивши та перетопивши зустрінутих зненацька білих десантників, червоні штурмовики незабаром досягли каховського берега, по дорозі очищаючи плавні від ворожих застав.
Доки в плавнях точились бої, понтонери лагодили постійний міст, притягши катером наплавну, заздалегідь заготовану його ділянку і вводячи її замість тієї, що була зірвана під час відступу. Невдовзі по мосту вже пішли піхота, кінні частини, артилерія.
Цієї ночі форсування Дніпра велося на широкому фронті — від Берислава й до Херсона. На ранок херсонська група зайняла Олешки, інші частини, форсувавши Дніпро, зайняли Козачі Табори, Британи. Одночасно врангелівців було вибито з району Великої Каховки.
Надвечір Леонід Бронников, комісар новосформо-ваного полку, був із своїми бійцями уже далеко в степу за Каховкою, перешугавши через ті самі піщані кучугури, в яких він два місяці тому тримав свій останній на лівому березі рубіж.
Квапливість, з якою відступали в степ врангелівці, здавалася Бронникову підозрілою. Він остерігався пастки. Чи не заманюють навмисне, щоб оточити й потім вирубати на відкритому? Думка про це весь час непокоїла Бронникова, тим більше, що високі соняшники та кукурудза в полях заважали вести спостереження. Стерні, баштани, соняшники — і знов те саме: баштани, соняшники, стерні... Щоб не бути застуканим зненацька, Бронников іще в селі розпорядився запастися бійцям лопатами — на випадок чого в степу можна буде окопатись.
Ворога, однак, не видно було, і бійці вже стали заспокоюватись, коли декілька передніх раптом вклякли на місці.