Повний переклад Біблії в давній російській літературі вийшов тільки наприкінці XV ст. ("Геннадієва біблія"), а в українській літературі — наприкінці XVI ст. (Острозька друкована біблія 1581 р.). До цього часу використовувалися тільки ті окремі тексти біблійних книг, які необхідні були для потреб культу і складали "Паремейник" — збірник уривків із Старого завіту (паремій), які читалися під час церковної відправи. Крім того, у вжитку були й окремі книги Старого завіту в повному вигляді. З новозавітних книг раніше від інших з'явились Євангелія і "Апостол". ("Дhянія", тобто історія апостольського служіння і збірник послань, приписаних апостолам Павлові, Петрові, Іоаннові та ін.). Одна з найстаріших книг, що збереглися до наших днів від Київської Русі, — це так зване "Остромирове євангеліє", списане із староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського "посадника" (намісника) Остромира в 1056 — 1057 pp. Цей рукопис, багато орнаментований заставками і розмальованими заголовними буквами, з трьома зображеннями євангелістів, який до того ж прекрасно зберігся, містить євангельські читання, пристосовані для церковної відправи в неділі і в свята (так зване "євангеліє-апракос", неповне).
Біблійні книги відкривали оберненому в християнство читачеві цілий світ різноманітних нових настроїв і образів. Вони давали йому нову відповідь на питання про походження світу, людини і людського суспільства; подавали ряд героїчних саг про боротьбу єврейського народу з ворогами (деякі із цих саг відбились уже в оповідях "Початкового літопису"), виводили образи мудрих і сильних царів (Давида і Соломона), образи майбутньої долі людства аж до його страшного, хоч і не визначеного точно в часі, кінця. Багаторазово й різноманітне теми, мотиви, образи біблійних книг були використані пізнішою літературою. В українській літературі вплив Біблії легко простежити аж до XIX ст. включно. Пригадаймо роль, яку відіграють біблійні образи, поставлені на службу революційній боротьбі, в поезії Т.Г. Шевченка: дійові особи з "Книги царств" придалися для антимонархічної сатири ("Саул", "Старенька сестро Аполлона"), мотиви так званих пророчих книг — для віршів, що гнівно картають суспільні болячки і розкривають перспективи світлого майбутнього ("Ісаія. Глава 35", "Осії глава XIV", "Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19"). Біблійний матеріал тут всюди переусвідомлений, перероблений, сповнений іншого ідейно-громадського змісту. Те саме бачимо і в інших письменників. Образ біблійного Мойсея, наприклад, виріс у грандіозний символ в однойменній поемі Франка; образ Самсона, стародавнього єврейського Геракла, теми, зв'язані з вавілонським полоном, послужили матеріалом для поем і драм Лесі Українки. Цілком зрозуміло, що поряд з таким використанням біблійного матеріалу ми відзначимо в історії української літератури й випадки звернення до нього для реакційних цілей. Такі випадки — часте явище в XIX ст.
Однією з найпопулярніших книг Біблії і в світовій літературі, і у нас був Псалтир. Псалтир — збірник 150 релігійних гімнів, молитов-пісень, який складався староєврейською мовою між VII ст. до н. е. і І ст. н. е. Автори цих пісень невідомі: очевидно, їх було багато, хоча традиція висунула переважно одного — царя Давида. Дослідження показує, що сучасний текст Псалтиря є результатом роботи цілого ряду поколінь: найдавніші його частини належать до епохи, коли єврейська релігія ще не знала монотеїзму; вони зберігають залишки первісних магічних поглядів.
Різними були й приводи до складання псалмів: серед них є гімни хвалебні, подячні і благальні, повчальні й пророчі пісні, пісні-елегії. Єдність враження створюється лише загальним пристрасним тоном і грандіозністю образів. Людині протиставлено образ грізного божества Ягве-Єгови, що живе на Синайській горі, громовержця, бога війни, який любить моління і хвали, нещадного в своїй помсті. Віршований ритм побудований на симетричному (паралельному) розташуванні думок: у кожному паралельному виразі знаходимо підвищення і зниження, наприклад:
Ти одягаєшся світлом, мов ризою, — простираєш небеса, мов шатро;
Ти будуєш над водами горішні чертоги твої — робиш хмарини твоєю колесницею.
З такого паралелізму частин — ритму думок — і створюється враження вірша, різко відмінного, отже, і від метричного, і від силабічного, і від тонічного віршування.
Виразність поетичної форми псалмів, стислість і закінченість окремих виразів разом з широким застосуванням Псалтиря в християнському богослужебному культі забезпечили даній пам'ятці широку популярність у слов'ян після їх переходу в християнство. Жодну з біблійних книг не любили так часто цитувати: уже Початковий літопис раз у раз цитує Псалтир; Володимир Мономах у своєму повчанні дітям розповідає, як у тяжку хвилину життя він бере Псалтир і шукає відгуку на свої почуття: "Взем Псалтирю в печали, разгнух я, и то ми ся выня; вскую печалуєши, душе? вскую смущаєши мя?" Георгій Зарубський, застерігаючи від мирських пісень, наполегливо рекомендує замість них читати псалми: "А крестьянскы суть гусли прhкрасная доброгласная Псалтиря, ею же присно должни есмы веселитися... То ти драго есть весhлье, то ти прhславная есть пhснь со ангелы ны совокупляющи..." І пізніше, в XVI ст., Іван Вишенський рекомендує замість хитромудрих силогізмів і "велеречивой риторики" виучувати "богоугодну Псалтирь".
Так, крім свого культового призначення, Псалтир посів значне місце і серед книг постійного читання: по ньому набували знання церковнослов'янської грамоти, окремі місця із псалмів міцно осідали в пам'яті, стаючи ходячими формулами для виявлення почуттів і думок; по Псалтирю ворожили — є спеціальні списки "гадательних" псалтирів, де спеціальними приписками до кожного псалма вказано, як і коли даний псалом можна використати як пораду і повчання. Нарешті, Псалтир, безперечно, впливав і естетично. Термін "псальма" міцно прищепився в репертуарі бродячих співців-лірників для позначення пісень релігійного і морально-дидактичного змісту. Поетична сторона псалмів привертала до них увагу і новітніх поетів: в українській літературі до них звернувся, наприклад, Т.Г. Шевченко в своїх "Псалмах Давидових", які є чудовим зразком того, як стара форма може бути поставлена на службу новому змістові. Віршовані переклади псалмів ми знаходимо також у Гулака-Артемовського, П. Куліша та інших поетів XIX ст.