Тепер видно, що на табличці — написи кількома мовами: "Стій! Кордон". Написано по-англійськи, по-арабськи.
Боб (потирає руки). Наш шеф геніально придумав, чорти його бери! З одного шейха — зробити два! Хай тепер гризуться між собою! А коли вони перегризуть один одному горлянки, то потече не кров, а нафта. Го-го!
Вибігають усі троє.
Стає світло, і тепер видно, що по один бік таблички сидить під пальмою Шейх, а по другий — під такою самою пальмою, тільки на Шейховім килимі — Контрабандист, одягнений так само, як і Шейх.
Шейх (придивляється до свого візаві). О сину шакала, хай буде прокляте місце, де ти возсідаєш!
Контрабандист. Легше, легше. Тепер я такий самий володар, як і ти. Раджу тобі прикусити язика, коли не хочеш, щоб мої воїни... (Гукає). Воїни!
Вискакують люди Контрабандиста, всі вони в якійсь химерній уніформі, намагаються вдавати із себе солдатів.
Контрабандист. Бачив? Вони вб'ють тебе, як тільки я кивну пальцем. А коли вбивство вчинене людьми у військовій формі й за наказом, то це не злочин ні перед богом, ні перед законом. Таке вбивство приносить славу й вигоди. Тоді я заволодію також твоєю територією. Бо хіба це не мої землі? Хіба Яків не пас тут стада свої?
Шейх (з люттю). О смердючий пес! Всі твої предки були такими самими розбійниками, як ти.
Контрабандист. Марно лаєшся, Шейху. Ти безсилий, самотній, голодний. В тебе немає навіть баранячого реберця, щоб обсмоктати його зі смаком. (Ляскає в долоні). Їсти!
Слуги несуть йому на дерев'яній таці смаженого барана. Контрабандист зі смаком починає їсти.
Контрабандист. За кожний шматок, який чоловік кладе собі в рот, він отримує божественну нагороду від Адонаї.
Шейх. У-у-у!
Контрабандист. Як сказав ваш пришелепуватий пророк: "Хто сорок днів не їсть м'яса, в того псується характер". У тебе геть зіпсувався характер, Шейху. Але я добрий. Я можу помінятися з тобою. Ти тільки відступи мені ту смужку пустині, де пролягають труби, що по них тече нафта,— і матимеш знов усе, чого забажаєш. Тобі дасть Мільйонер.
Шейх. Перш ніж ти із своїми нечестивими встигнеш пообідати наді мною, я поснідаю над вашими трупами!
Мільйонер (з'являється в супроводі всього свого почту). Ну, як? Домовилися? Він дав згоду?
Контрабандист. Він... він...
Мільйонер. Що?
Контрабандист. Лається й погрожує... І... і мені страшно...
Мільйонер. То виходить, ти нічого не досяг? А тим часом сидиш і жереш найжирнішого барана з моїх припасів? Відібрати в нього ту кістку!
Боб вихоплює з рук Контрабандиста баранячу кістку, один з носіїв забирає тацю.
Терпінню моєму настав край. Ви всі тут уперті, як осли. Але я маю на вас добрий засіб. Я напущу на вас моїх полковників. Вони не лишать від вас з вашою пустинею жодного уламка. Я вам покажу. (До Боба). Посилайте за полковниками!
Боб. О'кей, шеф!
Всі виходять. Шейх і Контрабандист ревно моляться, кожен своєму богові, перелякано скрикують. Десь далеко один за одним повільно проходять горді сини пустині на чолі з Дервішем, потім Дервіш з'являється поблизу шейхів.
Дервіш. Аллах сказав: "Ваш пророк не прокляне вас так, щоб ви не могли безповоротно загинути".
На передньому плані — пустиня. Далі бовваніють два шейхи, кожен під пальмою. На сцену чотири полковники випихають якусь металеву споруду, що нагадує трохи бомбу, але мовби наполовину відкриту, з безліччю гвинтиків і гайочок, з блискучими частинами, громіздку й тяжку. Полковники силкуються витягти бомбу насередину, якраз туди, де стоїть табличка, яка визначає кордон.
1— й полковник. Тягни.
2— й полковник. Підтягуй.
3— й полковник. Тягни.
Полковник з аксельбантом. Але ж тут спека!
1— й полковник. Тягни.
2— й полковник. Підтягуй.
3— й полковник. Тягни.
Полковник с аксельбантом. Може, досить? Хай отак?
1— й полковник. Стій.
2— й полковник. Стій.
3— й полковник. Стій.
Полковник з аксельбантом. Спочинемо? (Витирає хусткою обличчя)
1-й полковник. Загвинчуй.
2— й полковник. Відгвинчуй.
3— й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Але, панове полковники, прошу пам'ятати: точність і обережність!
1— й полковник. Загвинчуй.
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог (входить). Який кошмар! Замість сподіваного матеріалу для науки — знов якась техніка і ці люди... Полковники... Вони однакові, як блохи. (Підходить ближче). Послухайте...
1— й полковник. Загвинчуй.
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. Панове, що це таке?
3— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Хто-небудь може мені пояснити?
1— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Зрозумійте, в яку землю ви попали...
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. Десь тут жила цариця Савська.
3— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Цариця Савська, яка випробовувала загадками самого царя Соломона.
1— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. У "Книзі царів" сказано: "І подарувала вона цареві сто й двадцять талантів золота й велике множество пахощів і благородного каміння".
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. І от зникло все безслідно.
3— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. І скрізь пустиня. І там, де був Вавілон з його баштами і де стояла казкова Ніневія...
1— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Пишні храми, квітучі оазиси, велетенські міста — де воно?
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог (нарешті помічає полковника з аксельбантом, до нього). Послухайте!..
Полковник з аксельбантом. Я б вам не радив...
Археолог. Але ж прошу вас...
Полковник з аксельбантом. Давайте трохи відійдемо.
Вся їхня розмова йде під акомпанемент вигуків "загвинчуй", "відгвинчуй".
Полковник з аксельбантом. Якщо я не помиляюся... Містер — мадам? .
Археолог. Незручності професії... Самотність... беззахисність...
Полковник з аксельбантом. В наш час чоловік ще беззахисніший, аніж жінка.
Археолог. Ну, все ж таки...
Полковник з аксельбантом. Так, так... І навіть коли він не самотній... Навіть мільйони чоловіків у наш час, коли хочете,—цілковито безсилі проти... (Вдоволено сміється). Проти отакої штучки...
Археолог. Що це?
Полковник з аксельбантом. Мадам, на жаль, я не можу розголошувати військових таємниць, хоч як це мені прикро...
Археолог. Я не наполягаю... Я й так... Вдячна вам... Я вперше в цій пустині зустрічаю цивілізованого чоловіка... Бо навіть ваші товариші... Вони якісь похмуро-однакові.