— Я вже все знаю, мій Богдане,— привітав його Кричевський.
— Я був у старости...
— Шкода було твого ходу — з чим прийшов, з цим і відійшов — правда?
— Казав правуватися — може, й виграю.
— Шкода твого труду — з Чаплінським справи не виграєш.
Хмельницький став гарячитися.
— Я його на двобій визову — живий з моїх рук він не вийде.
— Й цього тобі не раджу, бо попадеш у засідку і осиротиш діти.
— А бідна Анна...
— її найменше тобі жаліти. До шлюбу з Чаплінським ішла весела, як птичка. Не видко було силування...
— Що ж ти мені радиш, друже? Чи ж можна на таку кривду й зневагу махнути рукою?
— Ні, не можна. Та пам'ятай, Богдане, що не тільки тобі зробили таку кривду. Пам'ятай, що в тебе — отчизна! Розумієш? Більше тобі не скажу...