Але того ж вечора і наступного дня Грегорі відчув, що зачарувати намагаються саме його. Він ловив на собі ЇГ погляд, то лукавий, то соромливий, а то й лукавий і соромливий водночас, і наполегливо, навіть не без мар-нолюбства запевняв себе, що саме його вона обрала своєю жертвою. Коли він висловив свої припущення Блаунтові, той тільки засміявся.
— Не будь таким зарозумілим, — сказав він. — Ти можеш і помилятися. А втім, хотів би я бути на твоєму місці. Подивимось, чи не можу я відвернути від тебе її увагу. — І Блаунт почав не менше, ніж інші, залицятись до неї.
Одначе Грегорі не так-то легко було ввести в оману. Він пильно стежив за дівчиною, коли вона весело гомоніла про те, як проводила минулу зиму в Цінціннаті й купалася нещодавно в Бічамптоні, розповідала про майбутню мандрівку на яхті, про теніс, гольф. Вона чудово грала в теніс, і в цьому .Грегорі згодом сам переконався: щоразу, граючи з ним, вона змушувала його добре пострибати, і піт як горох котився з нього. Він намагався зрозуміти, чи не робить вона^ йому авансів, але. нічого певного не помічав. Вона рівномірно розподіляла свою прихильність; і коли в східній вітальні починалися танці, обирала спочатку одного з маклерів, а потім Блаунта.
У Блаунта, так само як і в місіс Скелтон та маклерів, була своя машина, але, незважаючи на майже повсякчасну його присутність, коли після полудня або ввечері збиралися куди-небудь їхати, хто-небудь з них запрошував Грегорі пристати до компанії. Проте він не довіряв їм і не приймав їхніх запрошень, за винятком тих випадків, коли Блаунт бував у готелі і його також запрошували,— тоді Грегорі залюбки згоджувався. Час від часу в готелі грали в віст, безик або покер, і Грегорі, як і Блаунт, коли той був тут, після наполегливих запрошень звичайно.приєднувався до картярів. Грегорі не вмів танцювати, і Імоджін дражнила його. Чому він не вчиться? Адже це така втіхаї Вона б навчила його! Часом, коли вона пропливала повз нього, кружляючи серед інших пар, він мимоволі дивився на неї захоплено, думаючи про те, яка вона граційна й життєрадісна. Блаунт помічав це й глузував, з нього, хоч йому вона теж здавалася дуже приємною і цікавою. Грегорі не раз задумувався над тим, як дивно (коли тільки це правда), що такий темний суб'єкт, як цей Тілні, міг для здійснення свого підлого заміру знайти таку чарівну дівчину. Подумати тільки, їй лише двадцять один рік, вона вродлива і, без сумніву, могла б іншими способами добиватися кращого становища в житті, а ось він змушений її підозрювати, і цілком можливо, що вона негідниця. Що ж штовхає її до цього, заради чого вона це робить?
— Друже мій, ти не знаєш цих людёй, — запевняв його Блаунт. — Вони підуть на будь-яку підлість. У політиці людей можна примусити робити все, буквально все. Це не те, що звичайне життя або бізнес. Це політика — і в цьому все. Звучить цинічно, але так воно і є. Міркуй сам на підставі своїх розслідувань. Про що вони свідчать?
— Я розумію, але така дівчина і раптом... — патетично промовив Грегорі.
Адже кінець кінцем, наполягав він, вони не знають, приховується тут що-небудь чи це тільки здається. Може, вона сирена, а може, й ні. Можливо, обидва вони просто помилково судять про неї, як і про інших ні в чому не винних людей.
Що стосується місіс Скелтон, то їм поки що пощастило довідатись лише, що вона, як і сама казала, — володіє і з великим успіхом керує театральним агентством. Можливо, вона знала кращі часи й могла похвалитися кращими знайомствами. Іноді Грегорі почував, що зовсім розгублюється, як людина, що несподівано зіткнулася в темряві з ворогом; він відчував невпевненість і нерішучість, але вони з Блаунтом прийшли до висновку, що найкращий вихід — залишитися й почекати кінця, — що буде, те й буде. Гра була цікавою навіть і в такому вигляді, захоплюючою і новою. Вона, як казав Блаунт, розкривала глибину тієї політичної мерзоти, яку Грегорі намагався викрити і про яку раніш навіть не догадувався.
— Не відступай, — з азартом картяра повторював Блаунт. — Хто знає, що з цього вийде. Може, це дасть тобі якраз той козир, який потрібний. Спробуй привернути її на свій бік. А чому б і ні? Вона й насправді може закохатися в тебе. Тоді подивишся, що з цього вийде. З розплющеними очима ні в які сильця не потрапиш.
Згодом Грегорі погодився з цими міркуваннями. До того ж, сама ця чарівна дівчина якимсь невловимим чином почала притягати його до себе. Він не тільки ніколи не був знайомий з такою жінкою, йому навіть бачити такої не доводилося. Гра була своєрідна, незвичайна і захоплююча. Вій почав стежити за своєю зовнішністю і сам робив несміливі спроби залицятися. Проте запис його вчинків провадився щоранку. Щовечора він повертався з міста або з Блаунтом, в його машині, або раннім поїздом. Можливість риску була майже виключена, проте — хтозна?
Незабаром, за звичаєм приморського готелю, Грегорі й Імоджін познайомилися одне з одним ближче. Грегорі чув, як вона грає та співає, і зрозумів, що це палка і навіть пристрасна натура. Як він тепер бачив, вона була більш досвідчена, ніж здавалося спочатку; іноді вона якось чудно і клично надувала губки і манливо поглядала то на того, то на цього, не виключаючи і са'мого Грегорі. Оскільки припущення про таємну атаку втратило свою новизну, Блаунт і Грегорі почали жартувати з Імоджін з цього приводу, вірніше, невиразно натякали на роль, яку вона виконує.
— Ну, як сьогодні йде ваша гра? — спитав її одного разу Блаунт на другому чи третьому тижні її перебування в готелі, підходячи до неї та Грегорі, які сиділи серед юрми на великій веранді, і дивлячись на неї значущим, глузливо-цинічним поглядом.
—^Яка гра? — Вона подивилася на нього безневинними очима.
— Така, коли розставляють пастку й ловлять намічену жертву. Хіба не цим займаються всі гарненькі молоді жінки?
— Ви натякаєте на мене? — спитала вона гоноровито, з виглядом ображеної цнотливості. — Хай буде вам відомо, що мені нема чого ловити будь-кого в пастку, "а жонатого чоловіка тим більше.
її зуби блиснули в недобрій усмішці.
Грегорі і Блаунт пильно стежили за нею.
— Ну, певне. Вже кого-кого, тільки— не жонатого. Власне кажучи, я мав на увазі не вас особисто; взагалі... життя, знаєте, — гра.