Пастка

Сторінка 3 з 18

Теодор Драйзер

— Ні з місця, чуєте! Я озброєний, не підходьте, або я стрілятиму. Я не знаю, хто ви, друг чи ворог, але не смійте рухатись. Коли вам щось треба, то питайте, не сходячи з місця.

Незнайомий, як видно, здивований, зупинився.

— Хотів попросити у вас сірника і довідатись, як проїхати до Треджер-Пойнта, — промовив він.

— У мене нема сірників, а до Треджер-Пойнта треба їхати в протилежний бік, — відрізав Грегорі. — Он же готель... якщо ви їдете звідти, чому не спитали там, як проїхати, а заразом не попросили сірників? — Він замовк, а чоловік, стоячи в тіні, здається, з цікавістю, розглядав його.

— Що ж, гаразд, — байдуже відповів він. — Нема, то й не треба. — Але, замість того щоб повернутися до машини, він усе ще стояв, не спускаючи з Грегорі очей.

Грегорі наїжився, як зляканий кіт. Тремтячи всім

тілом, він витяг з кишені револьвера й погрозливо помахав ним.

— Стояти на місці, поки я не пройду!—вигукнув він.— Ви обидва в мене на мушці, і при першому ж русі я стрілятиму. Я вас не зачеплю, якщо ви самі не напроситесь, тільки — ні з місця. — І він рушив далі, тримаючи їх під прицілом.—Ані з місця! — все вигукував він, поки не відійшов на значну відстань; потім — чоловіки, можливо, від подиву, все ще стояли й дивились на нього — раптом повернувся й помчав щодуху; до дверей готелю він прибіг увесь спітнілий, ледве переводячи подих.

"Ні, більше не поїду сам",.— пообіцяв він собі.

Коли він розповів про цю зустріч Блаунту, той висміяв його страхи. Ну. кому спаде на думку вбивати чи влаштовувати засідку на такому відкритому місці? З поїзда могли зійти й інші пасажири. Заблудла машина могла спинитися там будь-коли. Людям, можливо, справді потрібні були сірники, і вони могли їхати зовсім не з готелю. Там є й друга дорога, що проходить стороною.

І все ж Грегорі був схильний думати, що йому загрожувала небезпека, — він і самому собі не міг би пб-яснити, чому так думав, — просто чуття, запевняв він себе.

А через день чи два — в світлі пригоди це здавалося йому зовсім не випадковим — місіс Скелтон почала виявляти все більшу турботу про його вигоди. В ресторані готелю вона займала один із столиків, звідки було видно море, і майже завжди з нею обідав хто-небудь з її прия-телів-маклерів, а то й обидва разом, або хтось із знайомих. Але четвертий стілець звичайно залишався вільдим, і незабаром Грегорі почали запрошувати до столу, а коли був Блаунт, присували й п'ятого стільця. Спочатку Грегорі вагався, але, на пораду Блаунта, якому місіс Скелтон сподобалася, він почав приймати запрошення. Блаунт запевняв, що з нею дуже весело. Вона так добре одягається, така енергійна, чемна, приязна — одне слово, для розваги на узбережжі кращого й бажати не можна.

— Кинь, старий, вона цікава, — міркував він якось увечері під час їхньої пообідньої прогулянки. — Та й чудова, нівроку, хоч красуні вже стукнуло сорок років. Вона мені подобається. Слово честі.' Хтозна, може, вона

й дурисвітка, але добре грає в бридж і непогано в гольф* Вона пробувала що-небудь витягти з тебе?

— Нічого начебто, — відповів Грегорі. — Доводиться досить просто. А втім, вона тут лише тижнів зо три.

— До неї треба придивитися. Маю підозру, що вона тут неспроста, але напевно сказати не можу. Скидаєтьсй на те, що вона — шпигунка Тілні. Та зіграємо партію і подивимось — чия візьме. Я буду люб'язний з нею заради тебе, а ти роби те ж саме заради мене.

Під добрим впливом дружби події розвивалися досить швидко. Не минуло й двох днів, як місіс Скелтон з надзвичайно таємничим виглядом, ніби про щось вельми важливе і старанно приховуване, повідомила, що в готель ненадовго приїжджає її приятелька, дуже мила дівчина з поважної, багатої сім'ї, уродженка Заходу, якась Імоджін Керл, не багато, не мало — дочка відомого в Цінціннаті багача Брейтона Керла. Як розповіла місіс Скелтон, вона познайомилася з батьками цієї дівчини там же, в Цінціннаті, п'ятнадцять років тому. Імо-джін — її улюблениця. Тепер дівчина гостює в маєтку Флетчерів у Грей Ков, на Протоці, але місіс Скелтон умовила батьків Імоджін, і вони дозволили дівчині приїхати до неї в "Тритон". їй лише двадцять років, і віднині місіс Скелтон буде її незмінною і вірною покровителькою. Певна річ, усі присутні схвалюють її намір. А якби вони були люб'язними, — при цих словах місіс Скелтон окинула їх усіх бистрим поглядом, — вони допомогли б їй розважати гостю. Це було б прекрасної А яка чудова дівчина: розумниця, красуня, і добре Танцює, і грає на роялі, і те, і се — одне слово, все це було Занадто хороше, щрб бути правдою. Але головне, вона дуже гарна — пишні каштанові коси, карі, очі, чудесна шкіра...

Блаунт і Грегорі вислухали все це, навіть оком не змигнувши, але згодом, коли вони зустрілися на великій веранді, що виходила до моря, Блаунт сказав:

— Ну як?

— На мою думку, це вона і є. А ця здорово розмальовує. Все-таки, знаєш, цікаво, а що, як вона й справді така довершеність? — І Грегорі засміявся.

Через кілька днів прекрасна незнайомка з'явилася і цілком виправдала всі обіцянки місіс Скелтон, навіть перевершила їх. Вона була гарна. Грегорі вперше побачив її, коли о сьомій годині ввійшов до просторої їдальні. Як і казала місіс СкеЛтон, вона була молода — двадцять один, не більше. Очі в неї були світлі, сіро-карі, і її волосся, лице і руки ніби світилися. Вона здавалася простою і скромною, привітною Л веселою, досить розумною. Не можна було назвати її довершеною красунею, але на неї було приємно дивитися... дуже приємно. Вона сиділа за столом місіс Скелтон, маклери явно до неї залицялись, і Блаунтові вона теж сподобалася з першого-ж погляду.

— Ну, як тобі краля? — спитав він. — Передчуваю, що мені доведеться рятувати тебе від тебе самого. Знаєш, як ми зробимо? Ти рятуй мене, а я буду рятувати тебе. Старенька, видно, тямить, яких треба підбирати, та й Тілні теж. Отож, мій друже,, пильнуйі — І він наблизився до столу з виглядом людини, яка жадає стати жертвою чудових очей.

Грегорі мимоволі засміявся. При всій його обачності він був заінтригований, а дівчина, мов навмисне, щоб підігріти його інтерес, приділяла місіс Скелтон та її двом друзям значно більше уваги, ніж Грегорі та Блаун-. тобі. Вона поводилася зовсім невимушено чи грала в невимушеність і, здавалося, й гадки не мала, що їй призначено роль сирени, а вони, в свою чергу, ніби приймають усе за чисту монету. По обіді Блаунт весело заявив, що вона може чарувати його, скільки їй заманеться. Він до її послуг.