^_ Ти звідки знаєш, *що це таке? — Шумило холодно зиркнув на сина з-під смоляного чуба, та Володька не стушувався. Невинно округлив очі, повні лукавих смішинок. І батько не стримався — теж посміхнувся.
— От дітки! — посварився явно без злості. — Чого стоїте? До роботи!..
Розійшлися по своїх кутках, деякий час працювали мовчки. Володька, щоб, мабуть, перевести розмову на інше, показав рукою у двір:
— А чого це індики на колодах розсілися?
— Долю твою вирішують. У кого, значить, наймитувати будеш: у пана Швайки, чи у пана Криворотька... Піди послухай.
Володька збив шапку набакир, руками — шурх у кишені, перевальцем посунув до радників. Поруч з колодами лежала дірява коробка безтарки, перекинута догори дном. На неї й присів Шумило.
— Тютюн у вас є, панове?
Пани громадяни враз притихли. ' Бач, поштивий став Шумилів годованець! Корчить усмішечку, а за пазухою, либонь, камінь. Чи, може, й справді за розум беруться голодранці?
Щоб позбутися сторонніх вух, Федоренко пробасив начальницьким тоном:
— Йди, йди, стельвагу ладнай. Сівбу кінчайте, бо й так затягли.
Але Швайка змилостивився — простяг хлопцеві засмальцьований кисет. І поки вдвох вони крутили цигарки, знов потекла обірвана розмова. —
— Зважте, панове, — Криворотько особливо натискав на слово "панове". — Зважте на одне: вся земля до Козацьких могил — то моє кревне...
— Не можна так, пане Криворотько. Там добра сотня десятин...
— Пане Федоренко!..
— Пане Криворотько!..
Володька зручніше вмостився на безтарці ("Таки точно! Землю ділять індики!"), пустив кільцями дим і раптом змахнув од очей сиву хмарку: з-за рогу кузні виткнувся німець. "Фю-у-у! — присвиснув Володька. — Зондеркомі-сар Люман!"
Високий німець у чорному плащі злим рішучим кроком наближався до гурту. Правою рукою висмикував із кобури пістолет. Очі його цілились на товсту м'ясисту шию Бере-зовського.
Володька пригнувся, пальці самі намацали низ перекинутої безтарки, і він незчувся, як шмигонув під дашок, і тіло його прикрила простора дощана коробка. Підняв голову, вухом припав до щілини: розпалившись, радники випиналися один перед одним.
Повагом, з відчуттям власної гідності рече пан Бере-зовський:
— Сьогочасний мент, вельмишановні, знаменує повернення маєтностей їх законним власникам. На руках у мене гербова бумага, якою пожалували мого отця сам гетьман Скоропадський (царство йому небесне!). Кожен мусить отримати те, що йому належить по праву...
— Нє, слухайте сюди! — вихопився Швайка. — Що ж
получається? За царя я мав дулю з маком і теперечки..
Рип-рип! — вже коло безтарки проскрипіли чоботи. =— Встать! — наче молотом, бухнуло по головах радників.
— Почему сідєть? Почему не работать?
Крізь чималу шпарину видно: немов кілки, виструнчились пани громадяни, роззявивши роти на Люмана.
— Саботір! — німець замахнувся пістолетом. Хрясь! — гепнувся Березовський на безтарку. Решта панів кинулась урозтіч.
— Наз-з-зад! — потряс пістолетом Люман. — За мною! Втягнувши голови в плечі, побрели радники за Люма-
ном. Йшли, як по тонкій кризі, не спускали очей з рипучих офіцерських чобіт. Лопотіли на вітрі поли плаща, пістолет раз у раз підбадьорював: "Марш! За мною!"
Коли конвойоване панство повернуло за кузню, ще тліли біля колод недопалки. Тихо стало в дворі. Та ось ворухнулась перекинута безтарка, з-під дашка викотився Володька. Встав, обтрусився і — в кузню.
— Бачили цирк?.. Лев і дресировані гавки. Шумило з Льонькою давились од сміху.
— Куди ж він їх повів?
Льонька скочив на підвіконня і, мов горобчик, уткнувся носом у шибку.
— Он де вони! — аж підстрибнув.
У балці, де зібралось ціле озеро дощової води, застряв автомобіль "БМВ". Шофер люто крутив баранку, колеса буксували, чорне місиво струменем летіло з-під крил, машина з ревом сіпалась і все глибше тонула в багнюці.
Люман показав пістолетом: ану, берись, свинота!
Першим плюхнув у калюжу пан Швайка, за ним поліз Федоренко. Березовський топтався на сухому, присідав на задні, як бичок, котрого силоміць штовхають у воду. Зондеркомісар, гикнувши, так піддав носаком, що Березовський сторчма полетів у болото. Криворотько не ждав особистого "запрошення" — сам ухопився за кузов.
— Пашол! — змахнув рукою Люман.
Затряслась машина, слизьким багном обдало хазяїв. Неначе жаби, греблись вони в мулі, й холодна твань текла за шию, хлюскотіла в халявах. Мотор аж вив, і пани рад-
ію
ники підвивали: той смикав знизу, той штовхав ззаду, а машину як присмоктало.
Зондеркомісар підібрав широкі поли плаща, з котячою-бридливістю ступив у воду. "Ать!" — огрів рукояткою поліцая по загривку. "Ать!" — підстьобнув охлялого старосту. "Па-шо-о-ол!" — і радники, витягуючи шиї, налягли з усіх сил, облиплий грязюкою кузов поплив-поплив по калюжі.
Володька вже сидів на коні, коли табунчанські верховоди, лаючись, повертались до кузні.— Ненько рідна! Що сталося з панами! Хіба оце Березовський? Хіба кожушок, на ньому? То жмут соломи, яким сажу трусили. А Швайка? Помийне мочало, вибачайте, пане! А Криворотько? А Федоренко? Підсуши і на город — птаство безвісти тікатиме.
Ну, як, наїлись земельки? — зустрів їх Володька,.
зняв шапку, поштиво кивнув головою: "Моє шанування, панове!"
— Ти!.. Прикуси язик! — прохрипів староста, підняв кулака і сам злякався — чорний віхоть стирчав з рукава.
Шумило розвернув коней, весело вйокнув, скалки води полетіли з-під копит, і Федоренкові довго вчувалося, що то регоче Володька.
ЗЕМЛЯ НЕ МОВЧИТЬ
Подорож на аеросанях
, Охо-хо-хо-хо... Скажу вам, служба наша собача, —
Криворотько тяжко зітхнув, обтрусився посеред хати, змах-'нув шапкою сніг з чобіт і, не діждавшись запрошення, вмостився на лаві.
Карпо Іванович наче й не помітив поліцая: сидів спиною до дверей і сердито гахкав молотком по залізному обрубку. В його зігнутій постаті, густому настовбурченому волоссі, в швидких рухах відчувалася така зла прихована сила, що Криворотько тихцем-тихцем одсунувся далі, на край лави. А тут обпекла його поглядом тітка Катерина; схрестивши руки на грудях, вона стояла коло печі і не зводила очей з поліцая. Ну, мовляв, кажи, по чию душу прийшов...
— Немає у вас тютюнцю? А то, знаєте, дають пайок — гнилі сигарети, — Криворотько хотів стулити усмішку, та