— В палату ч. 17.
Про це приміщення склалися справжні леґеньк. Це була камера смертників, бо, дійсно, там доживали останні дні засуджені хоробою до смерти люди, .-ііхто з хориїх не знав, де саме міститься ця палата, цифри, які могли б її викрити, давно вже були зафарбовані,
Після обіду, коли хорі мали спати, за Колею прийшли санітарки. Сестра, перемігши себе, намагалася; бути веселою.
— Там вас ніхто не турбуватиме,.—промовила вона, коли його брали з ліжка.
— Я все розумію, сестро,—байдуже відповів Ксл*.
З ним похмуро попрощався Ґудзь, а прокурор, якому цей перевід до іншої палати здавався якоюсь цікавою й страшною містерією, не здолав нічого сказати,—г.ін не хотів вірити, що Колю несуть у палату смертників..
— 'А давно цього чекав,—сказав він Ґудзеві, копи за санітарками зачинилися двері.—Це все робота сестрі.
— Дурень,—тільки й знайшовся це відповісти Ґудзь, у якого не було охоти розмовляти.
Якась думка примусила прокурора одчинити двері. Побачивши, що санітарки завернули в лівий коридор, він навшпиньках побіг за ними. Сестра, мабуть, пішла вперед, бо її не було з Колею. Непереможна цікавість потягла за носилками прокурора. Довелося ще раз звернути правор'уч, щоб не загубити санітарок. Нарешті, пін сховався в ніші біля пожежного ґранту, що<$ його не побачили санітаїрки, які одчинилія невисокі двері. Почувся гугіт— хорого понесли вузькими залізними східцями, що вели до короткого низького коридору, в стіні якого було тільки двоє дверей,—в одні з них внесли Колю.
Прокурор підійшов до кімнат", намагаючися роздивитися число. Але його зовсім не було.
— Як туг гарно,—почув він Колин голос.
— А ви думали, що вас переведуть у тюрму?—відповіла се:тра.
— Я навіть став себе краще тут почувати... Обережно ступаючи, щоб не гриміти ногами по східцях,
прокурор пішов назад.
— Куди ти ходив?—спитав його Ґудзь.
— Дивився куди нашого баламалу понесли...
— Звісно куди.
— Зовсім не звісно! Це не сімнадцята палата, там ніякої цифри немає.
— Зафарбували, того й немає. А ти хочеш і там його мучити,—спокійно вмерти не даси чоловікові.
— Він зараз добре себе почуває, йому до смерти далеко,—відповів прокурор.
Другого дня в цей самий час прокурор знову пішов до Колиної кімнати. Він довго стояв під дверима, що були напіввідчинені.
— Мені так гарно зараз,—промовив Коля.—А це, здається, трапляється з такими, як я, перед смертю...
— Це все байки,—почувся незнайомий жіночий голос.
— Мабуть, інша чергова сестра,—подумав прокурор...
— Може... Але я вас дуже грошу, телеграфуйте моїй дружині, коли я умру... Може, приїде поховає.
— Що вам смерть усе в голові!
Щоб не 'чути далі цих розмов, прокурор покинув коридор.
— Треба вночі прийти,—подумав він.
О першій годині він справді знову прийшов. Скрізь у коридорах було тихо. Але коли прокурор ступив на залізні східці, за ним почулися чиїсь кроки. Він насилу встиг сховатися під східці, щоб його не помітили. Це йшов ординатор із старшою сестрою. Лікар пробув у палаті не більше, як хвилин п'ять.
— Ви мене покличете потім,—промовив він до когось. Перші секунд.и прокурор чув тихе стогнання хорого, що поволі стихало.
— Морфій завжди допомагає в таких випадках.— Ці слова ординатор сказав до старшої сестри вже на східцях.
Прокурор боявся вилазити із своєї схованки. Ноги йому отерпли, а все тіло почало тремтіти.
— Коли ж його кликатиме та сестра?—думав він.
Нарешті, хтось справді вийшов з палати. Тоді прокурор вискочив; із своєї схованки. Він хотів відразу повернутися назад до себе в палату, але не втримався і заглянув до Колі.
— Йому дали морфію, значить, він спить,—подумав прокурор. В палаті нікого не було і він не побоявся зовсім близько підійти до ліжка.
— Як він схуд за одну добу, — прошепотіли його вуста, що раптом стали сухі і неслухняні.—А, може, він мертвий...—Майже несвідомо він доторкнувся до Колиної руки, що була зовсім холодна.
Якусь секунду прокурор стояв мовчки, потім, оглянувшися і не побачивши нікого коло себе, щосили крикнув.
Цей зойк розбудив хорих, що спали і> палатах за східцями. Лікар, що одчинив двері, дуже здивувався, побачивши тут прокурора.
— Чому ви тут?—спитав він.
Але його поняв страх, коли на нього глянув хорий.
— Він божевільний,—ледве промовив лікар. Санітврки, що теж поприбігали сюди на крик, після
довгої боротьби, звалили прокурора на носилки, які стояли напоготові для іншого в коридорі, і кудись однесли його. Вранці Ґудзь узнав про цю подію.
— Та він приставляється,—сказав він сестрі, що оповіла йому про цей незвичайний випадок.
*
Прокурора перевели до психіятричної лікарні, а Колине тіло два дні лежало в трупарні, чекаючи відповіді на телеграму або приїзду когось із родичів.
Але коли і на третій день ніхто не приїздив, тоді мерця поклали в чорну труну, що була прикута до дрогів, і одвезли на загороднє кладовище, де лежало вже багато таких, іяк він.