Овід

— Я догадався, що трапилося. Очевидно, забрали Рівареса? — сказав він, входячи до кімнати Джемми.

— Його арештували минулого четверга у Брізігеллі. Він одчайдушно боронився і поранив капітана за та шпигуна.

199

— Збройний опір. Це вже погано.

— Тепер йому однаково. Він уже занадто скомпрометований, щоб якийсь там зайвий постріл міг

погіршити його становище.

— Як ви гадаєте, що вони думають з ним зробити?

Бліде обличчя Джемми стало ще білішим.

— Нам нічого гаяти часу на здогади, що вони там думають.

— То ви вважаєте, що ми зможемо його врятувати?

— Ми повинні це зробити.

Мартіні одвернувся і почав насвистувати, заклав­ш назад руки. Джемма не заважала йому думати. Вона сиділа нерухомо, відкинувши голову на спинку стільця, і дивилась кудись у простір невидющим по.

— Ви його бачили? — спитав Мартіні.

— Ні. Ми мали з ним зустрітися тут другого ранку.

— Так, пам'ятаю. Де він?

— У фортеці. Під дуже пильною охороною і, ка­жут, у кайданах.

Мартіні знизав плечима.

— Це нічого не значить. Добра пилка звільнить його від усяких кайданів. Аби тільки він не був по.

— Здається, він не дуже потерпів, але точно не знаємо. Краще розпитайте Мікеле. Він був під час арешту. — А чому ж його теж не забрали? Невже він утік і кинув Рівареса напризволяще?

— Ні, він не винен. Він змагався так само, як і всі, і точно виконав накази Рівареса. Та й ніхто з товари­ші не підвів його. В останню хвилину розгубився або помилився він сам. Взагалі все це сталося якось чуд­н.

Почекайте, я покличу Мікеле.

Вона вийшла з кімнати і незабаром повернулася з Мікеле та ще з якимсь плечистим горянином.

— Це Марконе,— сказала вона. Ви ж чули про

нього? Один з наших контрабандистів. Він тільки що

приїхав сюди і, певно, зможе нам дещо пояснити.

Мікеле, це Чезаре Мартіні, про якого я вам казала.

Розкажіть йому все, що ви бачили.

Мікеле коротенько розповів про сутичку з загоном.

— Я й сам не розумію, як воно сталося, — закінчив

він.— Ніхто з нас не лишив би його, якби ми могли припустити, що його заберуть.

Усі його розпоряджен­н були цілком точні; коли він кинув на землю шап­к, нікому з нас і на думку не спало, що він дасть себе оточити. Чалий був у нього зовсім під рукою,— я бачив, як він перерізав прив'язь,— і я сам дав йому заряджений пістолет перед тим, як тікати. Може, він через криву ногу спіткнувся, сідаючи на коня. Але на­віт і тоді він міг би стріляти.

— Ні, не те,— перебив його Марконе.— Він і не

сідав на коня. Я під'їхав останній, бо моя кобила зля­калас, пострілів, і ще раз оглянувся, щоб подивитися,

чи врятувався він. І він би таки втік, якби не кар­дина.

— А! — стиха вигукнула Джемма. А Мартіні повторив здивовано:

— Кардинал?

— Так. Він кинувся до солдатів і став .проти Ріваресового пістолета, щоб його чорти забрали! Ріварес, мабуть, злякався, бо опустив руку з пістолетом, а дру­го отак затулив очі.— Марконе приклав кулак лівої руки до очей.— Отоді вони й схопили його.

— Нічого не розумію,— промовив Мікеле.— Ріва­ре ніколи ще не розгублювався в критичну Хвилину.

— Може, він боявся убити беззбройного,— заува­жи Марконе.

Мікеле знизав плечима.

— А хай беззбройні не сунуть носа туди, де інші

б'ються. Війна є війна. Якби Ріварес пустив кулю

в його преосвященство, замість датись їм у руки, немов той кролик, то на світі було б на одну чесну людину більше і на одного попа менше.

Він одвернувся, кусаючи вуса. Ще трохи — і лють, його вибухла б слізьми.

— Як би там не було,— сказав Мартіні,— а минулого не вернеш, і нічого гаяти час на догадки, як усе

це сталося. Тепер нам треба якось організувати йому

втечу. Сподіваюся, всі ви згодні рискнути?

Мікеле навіть не відповів на таке питання, а конт­рабандис тільки посміхнувся:

— Я застрілив би рідного брата, якби він не зго­дивс.

— Гаразд. Тоді візьмемось до справи. Насамперед є у вас план фортеці?

Джемма вийняла з шухляди кілька аркушів па.

— Я вивчила всі плани. Це нижній поверх будівлі, а це верхній і нижній поверхи башт. А от план усієї фортеці. Тут дороги в долину, а це гірські стежки та схованки й підземні ходи.

— Вам відомо, в якій він башті?

— У східній, у круглій камері з ґратчастим вікном. Я відзначила ось на плані.

— А звідки у вас ці відомості?

— Від солдата з варти на прізвисько Цвіркун. Це родич Джіно — одного з наших товаришів.

— Швидко ви все це розвідали.

— Тепер не можна гаяти ні хвилини. Джіно одразу ж поїхав до Брізігелли, а деякі з планів у нас уже були. Оцей список схованок склав сам Ріварес. Це ж його почерк.

— А що за люди там у варті?

— Про це нам нічого невідомо. Цвіркун там не­давн і ще нікого не знає.

— Треба ще розпитати Джіно, хто такий цей Цвір­ку. Що чути про наміри уряду? Рівареса судитимуть у Брізігеллі чи переведуть до Равенни?

— Цього ми не знаємо. Равенна — головне місто дегатства, і по закону всі важливі справи можна роз­глядат тільки там у трибуналі першої інстанції. Але в Папській області на закони не дуже зважають. Усе залежить від примхи того, хто в даний момент має силу.

— Ні, вони не повезуть його до Равенни,— заува­жи Мікеле.

— Чому ви так думаєте?

— Я певний. Полковник Феррарі, військовий гу­бернато Брізігелли, дядько тому офіцерові, якого по­рани Ріварес. Це лютий звір, і він нізащо не про нагоди помститися ворогові.

— Ви гадаєте, він постарається, щоб Рівареса тримали тут?

— Я гадаю, він постарається, щоб його повісили.

Мартіні швидко глянув на Джемму. Вона була ду­ж бліда, але при словах Мікеле лице її не змінилось. Очевидно, вона вже звикла до цієї думки.

1 Легатство — єпархія, куди папа посилав свого повноваж­ног представника — легата.

— Навряд чи він зможе зробити це без деяких формальностей,— спокійно промовила,— Але, можли­в, він вигадає який-небудь привід для військового суду, а потім виправдається тим, що це потрібно для спокою міста.

— А як кардинал? Хіба він погодиться на це?

— Його влада не поширюється на військові справи.

— Але він взагалі має тут великий вплив. Певно, губернатор не зважиться на такий крок без його згоди.

— Ні, Монтанеллі нізащо не погодиться на це,— сказав Марконе,— Він завжди був проти військових судів. Поки Рівареса триматимуть у Брізігеллі, нічого страшного не трапиться. Кардинал, безперечно, боро­нитим обвинуваченого.