Схвильовані остров'яни не спали майже всю ніч і піднялися на зорі в цей знаменний день в історії Острова Загиблих Кораблів.
Вони зібралися всі до одного на палубі фрегата; палуба на боку лежачого корабля спускалася до самої води, — звідси починався міст.
— Наша праця увінчалася успіхом, — сказав Флорес, звертаючись до остров'ян. — З першим променем сонця ми піднімемо на новому острові наш прапор!
І остров'яни вирушили в "дорогу".
Попереду йшов Флорес із прапором, за ним Бокко, О'Гара, Людерс, далі слідувала решта мешканців Острова.
Вода хлюпала під містками, дошки хиталися. Кілька людей впали у воду і зі сміхом видерлися, обплутані водоростями. Багатьом сподобалася ця несподівана надбавка до вбрання. Остров'яни нахилялися, витягали довгі коричневі водорості і прикрашали себе. Індіанець затягнув тужливу військову пісню. Перед подорожніми виростала громада океанського пароплава. Він лежав боком, закриваючи собою новий острів. Поряд з піднесеною над водою кормою стояв невеликий баркас, куди і була встановлена остання дошка мосту. Флорес зійшов на баркас. Острів був невеликим — усього близько десятка суден. Але остров'ян чекало невелике розчарування: судна ці стояли не впритул одне до одного, а на певній відстані. Доводилося і тут зводити нові містки, щоб з'єднати ці розкидані судна в одне ціле. Проте вирішили не відкладати торжества. Не без зусиль піднялися остров'яни похилою палубою пароплава і на його вершині укріпили прапор.
Остров'яни, розташувавшись на палубі, жадібно вдивлялися в нові для них форми і контури. Ймовірно, жоден спектакль не дав стільки насолоди жителю великого міста, скільки дало остров'янам видовище цих розбитих, покалічених кораблів. І навряд чи не найбільше від усіх був задоволений островом Людерс.
— Корвет з однією відкритою батареєю на двадцять гармат… Початок дев'ятнадцятого століття. Ого! Голландський парусник принаймні початку вісімнадцятого століття. Оце дідусь! Ач, куди його занесло! А ось і інший дідусик — колісний пароплав. Він народився на самому початку дев'ятнадцятого століття в Америці і навіть за молодості міг плентатися зі швидкістю тільки п'яти морських миль за годину, — пояснював Людерс.
Проте загальну увагу привернуло страшне видовище: на корветі "з відкритою батареєю на двадцять гармат" вся палуба була вкрита скелетами. Кістки, вибілені сонцем, блискотіли. На ногах скелетів подекуди ще збереглося лахміття — мабуть, останні шматки зотлілих чобіт. Проте добре збереглася, хоч і проржавіла, зброя: гармати, шпаги, кортики…
Остров'яни принишкли. Кожний у міру своєї уяви малював собі картини жаху, які супроводжували загибель цих кораблів.
— Треба буде прибрати скелети, — сказав Флорес. — Тут достатньо суден, придатних для житла. Ну що ж, на сьогодні досить? Завтра прийдемо, наведемо решту містків і оглянемо внутрішність кораблів.
Усі неохоче почали спускатися. Один з остров'ян, посковзнувшися, скотився з палуби і впав у воду. Але він, на здивування всіх, не занурився, а залишився лежати на поверхні.
— Тут мілко! — закричав він.
Це зацікавило всіх. Остров'яни почали ногами досліджувати ґрунт. Виявилося, що під ногами були палуби і уламки затонулих кораблів. З певною обережністю можна було перебратися з одного корабля на інший. Остров'яни розсипалися по острову, криками виражаючи своє захоплення.
Раптом з трюму невеликої, порівняно нової барки почувся якийсь звіриний рев і вслід за тим переляканий крик індіанця, що кличе на допомогу. Індіанець вискочив з трюму і кинувся навтьоки.
— Там… звір… страшна мавпа… горила…
Усі остров'яни, як перелякане стадо, зібралися до одного місця, гуртуючись і ховаючись один за одного. Вони не були боягузами перед явним ворогом. Але там була якась невідома істота.
— Хто зі мною? — крикнув Флорес.
Бокко боявся втратити своє високе звання і камзол, — і він рушив за Флоресом. Слідом за ним пішов і О'Гара.
Флорес обережно заглянув усередину барки. Звідти почулося бурчання. Коли очі звикли до темряви, Флорес побачив, що в кутку сидить істота, схожа на людину, гола, з великою кудлатою головою. Волосся на голові і борода, що збилося в жмутки, спадало майже до колін. На руках були довгі криві нігті.
— Хто ти? — запитав Флорес англійською, потім іспанською.
— Хто ти? — питали остров'яни різними мовами, але відповіді не було. Все ж таки було ясно, що це не горила, а людина — беззбройна, худа, виснажена людина. Флорес стрибнув униз, схопив незнайомця і виніс на руках. Той навіть не чинив опору.
Хоча це й просто було зробити, вчинок Флореса підняв його авторитет ще на один щабель.
— Зв'яжемо про всяк випадок нашого полоненого і ходімо! Час обідати!
Остров'яни підкорилися.
Перші остров'яни з Флоресом на чолі вже підходили до Острова Загиблих Кораблів, а задні перебували ще на Новому Острові.
Раптом за кілька кроків від Флореса впав якийсь предмет, пролунав вибух, містки розлетілися в тріски, і Флорес, а за ним ще п'ятеро людей впали у воду. Проте Флорес учепився за якусь балку, і, коли його зір прояснів, він побачив щось, від чого мало не знепритомнів.
На Острові, біля самого краю моста, з ручною бомбою в руці, стояв капітан Фергус Слейтон… Правда, він заріс бородою і стояв у брудній розірваній сорочці, але це був він.
VI. "АРЕШТУВАТИ ЙОГО!"
Слейтон не помер під час перестрілки при втечі Гатлінга і його друзів. Куля перебила йому ключицю, але рана не була смертельна. Скинутий Флоресом у воду, він впав на мілке місце — на днище баркаса, що перекинувся. На його щастя, всі остров'яни пішли за Флоресом, і ніхто не бачив, що він не потонув. З величезним зусиллям, спливаючи кров'ю, він заліз у трюм парусника, що стояв боком. Парусник цей не так давно прибило до острова.
"Якщо я знепритомнію, то помру від втрати крові, — думав тоді Слейтон. — Треба зробити перев'язку…" Він почав шарити в трюмі і знайшов шматок старого вітрила. Зціпивши зуби від болю, останнім зусиллям волі Слейтон зробив собі перев'язку і впав у забуття. Він прокинувся тільки вночі. Прохолода освіжила його. Голова йшла обертом від втрати крові й легкої лихоманки. Мучила спрага. В заглиблені палуби він знайшов калюжу дощової води і випив її до останньої краплі. В голові проясніло. Що було робити далі? Тут його могли знайти. Треба було перебратися на сусідній Острів Загиблих Кораблів, що знаходився неподалік. Ніхто з остров'ян ще не проникав туди. Там Слейтон міг бути в безпеці. Тільки Слейтон знав, що до цього острова лежить шлях по палубах затонулнх кораблів, ледве прикритих водою. І, обережно ступаючи, Слейтон тієї ж ночі перебрався на острів.