— І воно, напевно, є! Інакше не було б і Острова! — озвався Симпкінс.
— Так, мабуть, порада Симпкінса слушна, — згодився капітан. — Що ж, спробуємо "зламати кермо і гвинт", як ви говорите.
— І, якщо ми знайдемо Острів, вся честь відкриття "Америки" належатиме вам, — сказав Гатлінг, звертаючись до Симпкінса.
— До біса Острів! Мені треба розшукати деякі документи, ну, а разом з документами я розшукаю, до речі, і Острів.
V. ВЕЛИКІ ПОДІЇ
Над резиденцією губернатора Острова Загиблих Кораблів на високій щоглі маяв великий прапор з голубого шовку з нашитим на ньому коричневим вінком з водоростей і золотим орлом з розпростертими крилами в середині. Це теж була вигадка Флореса. Він засадив Меггі на цілий тиждень за вишивання. І коли прапор був готовий, його підняли з великою урочистістю.
Флорес, у позолоченому каптані, оточений своїми строкатими, як папуги, "сановниками", виголосив непогану промову.
— Остров'яни, — сказав він, — саргаси, відірвані бурями від берегів своєї батьківщини, були принесені сюди. Всі ми, як ці водорості, також відірвані від своєї батьківщини і принесені сюди, щоб тут знайти нову батьківщину, утворити нове суспільство. Нас мало. Наші володіння невеликі. Проте ми можемо пишатися тим, що незалежні… Вільні, як цей орел з розпростертими крилами. Ось який символ вклав я в цей герб на нашому прапорі. Хай живуть саргаси, що охороняють нашу свободу, хай живе наш Острів! Хай живуть остров'яни!
Остров'яни бурхливо аплодували і кричали "слава!", із захопленням дивлячись на красивий прапор, що тріпотів на вітрі.
Флорес хотів до цього урочистого дня організувати оркестр. Серед усілякого добра, зібраного капітаном Слейтоном, знайшлося кілька старих струнних інструментів різних країн і народів, проте струни давно полопались, нових знайти не можна було, і Флорес думав уже відмовитися від цього задуму, коли несподівано О'Гара спало на думку використати морські рупори, яких було більше, ніж жителів. Правда, вони могли тільки посилювати звук людського голосу, проте нагадували труби духового оркестру. Остров'яни із захопленням взялися за навчання "музики" і на торжестві підняття прапора виконали "Марш Остров'ян". Це була досить дивна музика, де кожний грав пісню своєї батьківщини, прагнучи перекричати інших. Вийшло безладно, але так вражаюче і гучно, що навіть риби перелякано шарахали убік, плутаючись у водоростях.
Але Флорес своїми "реформами" вніс і дещо глибші зміни в життя остров'ян. Він зумів пересварити їх між собою, і вони вже не складали однорідної маси відтоді, як з'явилася "аристократія": О'Гара і Бокко перестали обідати в загальній їдальні, трималися осібно, зарозуміло. Прості громадяни відповідали їм презирством і заздрістю.
— Чудово, — сміявся Флорес, — я можу спати спокійно.
Того ранку, коли Флорес призначив нараду, щоб обговорити план експедиції на сусідній острів, О'Гара і Бокко, виряджені в свої розкішні костюми, йшли до резиденції з поважним виглядом сановників, недбало киваючи головою остров'янам, що зустрічалися на шляху.
І — недурні за природою, але такі, що майже впали в дитинство від одноманітного життя, — остров'яни мимоволі ніяковіли перед цим блиском і шанобливо схиляли голови.
Нарада була досить тривалою. Хоча й не далеко сусідній острів, дістатися до нього було важко. Можна побудувати човен. Але серед водоростей він у кращому разі просувалася б із неймовірними зусиллями і занадто повільно. Зрештою простіше за все було б влаштувати плавучі містки. Але для цього треба було багато будівельного матеріалу, а він був надзвичайно цінний на Острові. Правда, море зрідка приносило уламки кораблів, але вони йшли, з великою економією, на випікання хліба і зрідка — на приготування гарячої їжі. Декілька старих суден було вже зламано, щоб зробити мости між кораблями і пароплавами; зламати нові судна означало зменшити "державну територію".
До того ж будівельний матеріал необхідний для розв'язання квартирної кризи. Правда, загиблих суден було навряд чи не більше, ніж мешканців Острова. Але річ у тому, що ці судна стояли під різними кутами нахилу до поверхні моря. Одні лежали з невеликим креном, інші — на боку, а деякі — і зовсім уверх дном. Жити в "квартирі", де підлога нахилена під кутом 45°, постійно ходити по "узгір'ю", сповзаючи вниз і насилу вибираючись назовні, — задоволення невелике. І між остров'янами тривали нескінченні суперечки за приміщення з більш-менш рівною поверхнею підлоги. Аби хоч якось розв'язати цю квартирну кризу, довелося частину запасного матеріалу пустити на пристосування житла.
— Хоча ми й витратимо матеріал на міст, зате на новому острові можуть виявитися кораблі, придатні для житла, — сказав О'Гара, — частина населення емігрує, і квартирне питання розв'яжеться. Якщо ж наші надії не виправдаються, ми можемо зняти дошки з плавучого мосту і, таким чином, нічого не втратимо.
Зрештою іншого нічого не залишалося, і нарада вирішила будувати міст.
Остров'яни з хвилюванням чекали результату наради, розташувавшися на палубі "Єлизавети". В одноманітному житті Острова найбільшою цінністю була розвага, новизна вражень. Заради цього остров'яни були готові піти навіть на жертви. І коли всім стало відоме рішення наради, робота закипіла.
Загальне захоплення було таким великим, що знайшлися навіть добровільні жертводавці, які ламали у себе частину підлоги або "сходи" — просту дошку з набитими упоперек брусками, — щоб тільки швидше подовжити міст. Економія, проте, примушувала не робити його широким. По мосту могла пройти тільки одна людина. Але ця ж сама економія подовжувала час споруди, оскільки одній людині весь час доводилося ходити за матеріалом. Проте і з цього скоро знайшли вихід: остров'яни стали в ряд і передавали один одному дошки. За три дні було пройдено понад половину шляху.
Нарешті настав урочистий момент: до вечора п'ятого дня, коли вже стемніло, була встановлена остання дошка, що з'єднала два острови.
Яким не великим було бажання негайно ж іти на новий острів, остров'яни були змушені повернутися, оскільки Флорес віддав наказ відкласти вступ на острів до ранку наступного дня.