Далі яр повужчав, і мені довелося залізти в струмок, але я зараз же й вискочив, бо вода була гаряча, немов окріп. Я помітив, що на ній плавала тоненька сірчана плівка. Ще трохи далі яр звертав убік, і за тим вигином показався неясний блакитний обрій. Близьке море міріадами своїх граней віддзеркалювало сонячні промені. Видима смерть стояла переді мною. Я розпалився і важко дихав, гаряча кров текла у мене по обличчю, але й приємно струмувала в жилах. Я відчував щось більше, ніж приплив радості від того, що випередив своїх нападників. Топитися мені перехотілось. Я оглянувсь назад і прислухався.
Коли б не бриніли комарі і не стрекотіли якісь маленькі жучки, що стрибали поміж колючок,— в повітрі панувала б цілковита тиша. Аж раптом долинуло собаче гавкання, далекий ляскіт батога й вигуки. Звуки ці то голоснішали, то притихали. Гомін потроху даленів угору по струмку і нарешті й зовсім завмер. Цього разу я врятувався.
Тепер я вже знав, якої допомоги можна сподіватися від тваринного люду.
XIII. ПЕРЕГОВОРИ
Я знову повернув і став спускатися до моря. Гарячий струмок поширшав і змінився на обмілину, порослу бур’янами. Тут була сила-силенна крабів і довгастих багатоногих істот, що з моїм наближенням кинулися врозтіч. Я зійшов до самого моря і тільки тут відчув себе у безпеці. Оглянувшись, я взявся в боки й подивився на зелену гущавину, яку, ніби свіжа рана, перетинала імлиста западина. Був я занадто збуджений і,— хоч ті, кому ніколи не загрожували небезпеки, і не повірять цьому,— у занадто великому розпачі, щоб померти.
Тоді мені спало на думку, що в мене є ще один шанс на порятунок. Доки Моро та Монтгомері з тваринною чередою полюють на мене по острову, чи не зміг би я обійти їх із флангу вздовж берега і в такий спосіб дістатися до огорожі? Може, мені пощастило б виколупати з муру каменюку, розбити нею замка на малих дверях і знайти там ножа, пістолета чи яку іншу зброю, щоб потім, коли вони повернуться, позмагатися з ними? В усякому разі, вони хоч дорожче заплатять за моє життя!
Отож я повернувся на захід і пішов понад самою водою. Призахідне сонце сліпило мені очі. Лагідний тихоокеанський приплив з ніжним дзюрчанням плюскотів біля берега.
Скоро берег повернув на південь, і сонце опинилося праворуч від мене. Зненацька далеко спереду я побачив спочатку одну, а потім іще кілька постатей, що повиходили з кущів,— це були Моро із своїм сірим хортом, Монтгомері та ще двоє. Тоді я зупинився.
Вони теж побачили мене і, наближаючись, стали розмахувати руками. Я стояв, стежачи за ними. Двоє тварино-людей метнулося вперед, щоб перетяти мені відступ до чагарника. Монтгомері біг просто на мене. Слідом за ним, трохи повільніше, біг і Моро з собакою.
Нарешті я оговтався і, повернувшись до моря, поліз у воду. Скраю було дуже мілко,— я пройшов добрих тридцять ярдів, доки вода дістала мені до пояса. З-під ніг у мене кидалися врозсип якісь водяні істоти.
— Що ви робите, чоловіче? — гукнув Монтгомері.
Я обернувся, стоячи до пояса у воді, і втупив очі у своїх переслідувачів.
Монтгомері стояв, відсапуючись, на березі, над самою водою. Лице його почервоніло від бігу, солом’яне волосся розпатлалось, а обвисла нижня губа відкривала нерівні зуби. У цю мить підбіг і Моро; його обличчя було бліде й рішуче; собака його гавкав на мене. Моро й Монтгомері в руках тримали важкі батоги. Трохи далі на березі витріщилися на мене тварино-люди.
— Що я роблю? Хочу втопитися,— сказав я.
Обидва чоловіки перезирнулися.
— Чому? — запитав Моро.
— Бо це краще, аніж потрапити до вас на тортури.
— Я ж вам казав,— озвався Монтгомері до Моро, і той щось йому тихо відповів.
— Чому ви думаєте, що я візьму вас на тортури? — запитав Моро.
— Бо я бачив,— промовив я.— По тих, що он там.
— Замовкніть! — вигукнув Моро і підняв руку.
— Не замовкну,— не вгавав я.— Вони були людьми, а чим вони стали тепер? Я, в усякому разі, таким не стану.
Я глянув поверх своїх співрозмовників. Вище на березі стояли Млінг, служник Монтгомері, і одне з тих білих закутаних створінь, що бачив я у баркасі. А далі, в тіні дерев, я помітив свою маленьку мавпо-людину і ще кілька невиразних постатей.
— Що ви зробили з цими створіннями? — запитав я, показуючи на них, гукаючи щораз голосніше й голосніше, щоб вони змогли мене почути.— Вони були людьми, такими ж, як і ви, а ви надали їм півтваринячої подоби, обернули їх на рабів і тепер самі боїтеся їх. Гей, ви, слухайте,— скрикнув я, показуючи на Моро і звертаючись до тваринного люду, що стояв позад нього,— слухайте! Невже ви не бачите, що вони обидва бояться вас, що вони жахаються вас? То чого ж ви боїтеся їх? Вас багато...
— На бога,— вигукнув Монтгомері,— замовкніть, Прендіку!
— Прендіку! — гримнув і Моро.
Вони кричали обоє водночас, аби заглушити мій голос. А позаду них виднілися здивовані обличчя тваринного люду, їхні потворні обвислі руки, їхні сутулуваті спини. Було таке враження, наче вони намагаються зрозуміти мене, пригадати щось із свого людського минулого.
Я викрикував іще щось, не пригадую вже, що саме. Здається, закликав їх убити Моро й Монтгомері, запевняв, що їм нема чого боятися. Еге ж, добрих думок понатоптував я в їхні голови собі на лихо! Я помітив, як зеленоокий чоловік в темному лахмітті, якого я бачив у перший свій вечір на острові, виступив з-поза дерев, і решта посунула за ним, щоб краще мене чути.
Нарешті я зупинився передихнути.
— Послухайте хвилинку,— промовив рішучим голосом Моро,— а тоді говоріть, що хочете.
— Ну? — сказав я.
Він кашлянув, подумав і тоді гукнув:
— Латина, Прендіку! Поганенька, школярська латина! Тож постарайтеся зрозуміти. Ні, non sunt homines, sunt animalia qui nos habemus...1 піддали вівісекції. Людинотворчий процес! Я поясню. Виходьте на берег.
Я засміявся.
— Ловко придумано! — відповів я.— Вони розмовляють, будують житла, варять їжу. Вони були людьми. Еге ж, так я зараз і вийду на берег!
— Позаду вас глибінь, і там багато акул.
— Саме це мені й потрібне,— сказав я.— Швидко й певно. Прощавайте.
— Зачекайте хвилинку! — Моро витяг із кишені якусь річ, що зблиснула на сонці, і кинув собі під ноги.— Це заряджений револьвер,— сказав він.— Монтгомері зробить те ж саме. Ми відійдемо на таку віддаль, якої вам буде досить для безпеки. Тоді виходьте й забирайте револьвери.