— Хто ти власне такий? — запитала чорноволоса жінка, мружачись і прикриваючись ковдрою. — Що ти тут робиш? Де, до дідька, Беррон?
— На яке питання мені відповісти спочатку?
Геральт в ту ж хвилину пожалкував про свою іронію. Жінка підняла долоню, з пальців вистрелила золотиста смуга. Геральт рефлекторно відреагував, складаючи обидві долоні у Знак Геліотропу, упіймав закляття перед самим обличчям, але імпульс був настільки сильним, що Геральта відкинуло назад, на стіну. Відьми́н сповз на підлогу.
— Не треба! — зарепетував Геральт, бачачи, що жінка знову піднімає руку. — Пані Єнніфер! Я прийшов з миром, без лихих намірів!
З боку сходів почувся тупіт, у дверях спальні замаячіли постаті слуг.
— Пані Єнніфер!
— Вийдіть, — спокійно наказала чародійка. — Ви мені вже не потрібні. Вам платять за те, щоб ви пильнували дім. Але якщо цей тип однак спромігся сюди увійти, я подбаю про нього сама. Перекажіть це панові Берронові. А мені прошу приготувати купіль.
Відьми́н ледве встав. Єнніфер мовчки приглядалася до нього, мружачи очі.
— Ти відбив моє закляття, — зрештою промовила жінка. — Ти не чародій, це зрозуміло. Але ти відреагував надзвичайно швидко. Кажи, хто ти такий, незнайомцю, що прийшов з миром. І моя тобі порада — кажи швидко.
— Я Геральт із Ривії. Відьми́н.
Єнніфер вихилилася з ліжка, хапаючи вирізьбленого на стовпці фавна за деталь анатомії, непогано пристосовану для хапання. Не зводячи з Геральта погляду, підняла з підлоги накидку з хутряним коміром. Ретельно закутавшись у неї, жінка встала. Не поспішаючи, налила собі ще один кубок соку, випила нахильці, відкашлялася і наблизилася до відьми́на. Геральт непомітно помасував крижі, які хвилину тому боляче зіткнулися зі стіною.
— Геральт із Ривії, — повторила чародійка, дивлячись на нього з-під чорних вій. — Як ти сюди потрапив? І з якою метою? Сподіваюся, ти не скривдив Беррона?
— Ні. Не скривдив. Пані Єнніфер, мені потрібна твоя допомога.
— Відьми́н, — пробурмотіла чародійка, підходячи ще ближче і щільніше закутуючись в накидку. — Мало того, що перший відьми́н, якого я бачу зблизька, то ще й знаменитий Білий Вовк. Я чула про тебе всяке.
— Можу лише уявити.
— Не знаю. що ти там собі уявляєш, — жінка позіхнула, після чого присунулася ще ближче. — Можна? — вона торкнулася долонею його щоки, наблизила обличчя, глянула йому в очі. Геральт стиснув щелепи. — Зіниці рефлекторно пристосовуються до світла чи ти можеш їх звужувати і розширювати за власним бажанням?
— Єнніфер, — спокійно мовив відьми́н. — Я їхав до Ринде цілий день, не затримуючись. Цілісіньку ніч чекав, аж відчинять брами. Дав по довбешці придверникові, який не хотів мене сюди пускати. Нахабно й нечемно порушив твій сон і спокій. А все тому, що мій приятель потребує допомоги, яку можеш надати лише ти. Прошу, допоможи йому, а потім, якщо забажаєш, поговорімо про мутації й аберації.
Чародійка відійшла назад, негарно скривила губи.
— Про яку допомогу йдеться?
— Про регенерацію магічно уражених органів. Горла, гортані і голосових зв'язок. Ураження таке, як від багряного туману. Чи дуже подібне.
— Подібне, — повторила чародійка. — Коротше кажучи, твого приятеля магічно вразив не багряний туман. Що ж це було? Кажи, бо я, вирвана зі сну на світанку, не маю ні сили, ні бажання зондувати тобі мозок.
— Гммм… Найкраще буде. якщо я почну спочатку…
— О ні, — перебила Єнніфер. — Якщо це аж так складно, то зачекай трохи. Кепський присмак у роті, розпатлане волосся, склеєні повіки та інші ранкові незручності суттєво обмежують мою здатність сприймати інформацію. Спустися вниз до лазні, в підвал. Я буду там за хвилину і ти все мені розповіси.
— Єнніфер, я не хочу нав'язуватися, але час не чекає. Мій приятель…
— Геральте, — різко перебила Єнніфер. — Заради тебе я вилізла з ліжка, хоч не мала наміру робити це до того, як виб'є полудень. Я готова відмовитися від сніданку. Знаєш чому? Бо ти приніс мені яблучний сік. Ти поспішав, був стурбований стражданням друга, вдерся сюди силою, лупцюючи людей по довбешках, але, незважаючи на це, подумав про жінку, що хоче пити. Цим ти мене зворушив і, можливо, я тобі допоможу. Але від води і мила не відмовлюся. Йди. Прошу тебе.
— Добре.
— Геральте.
— Слухаю — відьми́н затримався на порозі.
— Скористайся можливістю і також викупайся. За запахом я можу визначити не лише породу і вік, але й масть твого коня.
IV
Чародійка увійшла до лазні тоді, коли Геральт, сидячи голий на маленькому ослінчику, поливався водою з цеберка. Відьми́н закашлявся і скромно повернувся спиною.
— Не соромся, — мовила Єнніфер, кидаючи оберемок одягу на вішак. — Я не зомлію, побачивши голого чоловіка. Трисс Мериґольд, моя подруга, каже, що якщо ти бачила одного, то бачила всіх.
Відьми́н устав, обгорнувши стегна рушником.
— Чарівний шрам, — посміхнулася Єнніфер, дивлячись на його груди. — Що то було? Потрапив під пилку на тартаку?
Геральт не відповів. Чародійка й далі позирала на нього, грайливо схиляючи голову.
— Перший відьми́н, що його я можу оглянути зблизька, до того ж голісінького, як мати народила. Ого! — вона схилилася, наставляючи вуха. — Я чую твоє серце. Дуже повільний ритм. Ти можеш контролювати виділення адреналіну? Ох, вибач, професійна цікавість. Тебе, як мені здається, дратують згадки про властивості твого організму. І це дивно. І ці властивості ти звик називати словами, яких я дуже не люблю, впадаючи при цьому в патетичний сарказм, який мені не до смаку ще більше.
Відьми́н не відповів.
— Але годі про це. Моя купіль холоне, — Єнніфер зробила рух, нібито бажаючи скинути плащ, і завагалася. — Я купатимуся, а ти розповідатимеш. Заощадимо час. Але… Я не хочу, щоб ти почувався незручно, до того ж ми ледве знайомі… Тому, зважаючи на пристойність…
— Я відвернуся, — невпевнено запропонував відьми́н.
— Ні. Я повинна бачити очі того, з ким розмовляю. В мене є краща ідея.
Геральт почув, як вона вимовила закляття, відчув тремтіння медальйону і побачив чорний плащ, який м'яко опускався на долівку. А потім почув плюскіт води.
— Тепер я не бачу твоїх очей, Єнніфер, — промовив Геральт. — А шкода.