— Тут все в порядку, — промовила вона. — Не видно, щоб які-небудь злодії...
Та тут перервав її слова голосний окрик Гапки:
— Прошу ясної пані! Єгомость живі! Єгомость ще дихають!
— Господи! — скрикнула пані, та таким якимось голосом, відмінним від дотеперішнього, не то радісним, не то смертельно переляканим, що всім мов ножем у груди кольнуло.
Гапка тим часом припала до о. Нестора. Приклякнувши на коліна, вона піднесла його голову з землі. Лице о. Нестора було страшенно бліде, чоло і волосся все в крові, сорочка на груді також кровава. Він дихав, але очі його були замкнені, немов у глибокім сні. Впрочім, був роздягнений, тільки в сорочці і штанах; ліжко було зім'яте, але на ньому не видно було слідів крові; видно, що катастрофа стряслась над ним вночі, коли він уже спав, але не в ліжку.
— Води, Параско! Води подай! — крикнула Гапка, котра славилась в селі тим, що вміла "давати раду" в припадках наглої і тяжкої слабості.
— А я би радив зараз післати по війта і шандарів, — мовив садівник, роззираючись по покою і передпокою. — Он те вікно в передпокої отворене, туди міг ввійти лихий чоловік, пек би йому було!
— Але ж хорого чоловіка треба рятувати! — скрикнула Гапка і при помочі Параски почала обмивати голову о. Нестора і тверезити його.
Пані тим часом стояла мов остовпіла, не сміючи зирнути на те, що її служниці робили з о. Нестором. Тільки слова садівника оп'ять укололи її, мов шило.
— Ану, переконайтеся, чи справді вікно відчинене! — промовила вона, видимо силуючись бути спокійною.
Садівник приступив до вікна, відсунув стору і попхнув вікно, щоб його отворити. Показалось, що вікно не вітворяється. Долішнього скобля бракувало, але верхній був засунений і держав.
— Бачите, що вікно замкнене, — промовила сумовито, але з певним тріумфом у голосі пані Олімпія.
В тій хвилі о. Нестор відкрив очі, а з його груді роздалося глибоке, протяжне, болюще стогнання:
— Оооо! Оооо!
— Живий! Живий! — оп'ять, мов перелякана, скрикнула пані Олімпія. Вона попробувала глянути на нього, але зараз же відвернулася, мов від виду гадюки.
— Ох, не можу бачити крові! Не можу бачити ран! — скрикнула вона.
— Най ясна пані будуть спокійні, — мовила Гапка, котра тим часом промила чоло і лисину о. Нестора. — Тут ран великих нема, тілько отсей один синяк, із котрого потекла кров. Від того єгомость чень не згинуть.
— А на груді відки кров? — запитав Гадина. — Ади, сорочка вся кровава.
Гапка розіп'яла сорочку на о. Нестарі, але рани на груді не було ніякої. Кров на сорочці походила, очевидно, з тої самої рани на голові.
Гапчині слова справді вспокоїли паню Олімпію. Коли рану промито, пані остаточно здужала пересилувати себе і поглянути зблизька на о. Нестора. Тепер він зовсім не був такий страшний, як перед хвилею. Блідий, мов труп, непритомний ще, він, проте, дихав правильно, стогнав міцно, зовсім не харчав, як конаючий. Рана на горішній часті чола, трохи з лівого боку, була велика, майже як долоня, вся синя, аж чорна, напухла, і тільки з одного боку, на протягу якого півтора цаля, шкура трісла і з розсілини плила ще й досі кров. Гапка заходилась, власне, при помочі мокрого рушника і губки спиняти кров. Приглянувшись уважно рані, пані Олімпія спокійно і рішучо промовила:
— От іще люди! Якого страху мені завдали! Розбійники! Убитий! Бог знає, що видумали! А то простісінька річ: о. Нестор уночі впав з ліжка та й о щось тверде вдарився головою. Се з ним уже пару разів траплялося, тілько що досі ніколи так не розкалічився. Ну, та се ще не є нічого страшного. Кілька день полежить та й буде здоров. А ви вже зараз і війта, і шандарів! Тьфу! Доктора — хіба що доктора треба буде спровадити, та й то не конче. Рана зовсім не є небезпечна. Потовкся троха, закровавився, але то нічого.
— Але прошу ясної пані поглянути, кілько тут крові з него зійшло. І молодого б се ослабило, а то ж старий чоловік. Доктора конче потрібно, — промовив садівник, котрого рішучі слова пані Олімпії почали було вспокоювати а котрому, проте, власне чуття шептало, що тут щось та не так.
— Прошу ясної пані, єгомость досі ніколи вночі не падали з ліжка. Вони сплять спокійно. Та й о що би тут таке могли вдаритися? — неосторожно вмішався Гадина.
— І що ти тут мішаєшся? — офуркнулася пані Олімпія. — Чого тебе тут потрібно? Волиш іти до своєї роботи, ніж тут очі витріщати та дурниці говорити!
— Та я так лишень... я нічого, — пробулькотів Гадина, змішаний не стільки словами, скільки громовим поглядом, який кинула на нього пані Олімпія і котрий він добре знав. Для того, не гаючись довше і заспокоївши свою цікавість, він вийшов з покою, взяв косу, що стояла оперта о стіну знадвору, і, обійшовши фірткою через сад до огородця перед вікном офіцини, принявся завзято викошувати високий бур'ян, що заповнював той огородець зеленню, квітами та запахом свіжої ростинності.
В покої тим часом служниці порались коло о. Нестора. Пані Олімпія, раз підхопивши думку про те, що о. Нестор, чи то в неспокійнім сні, чи в якій-небудь слабості кидаючись на ліжку, випав з ліжка вниз головою і вдарився о щось тверде, хоч би о дерев'яну ніжку ліжка або о "хлопця" до ззування чобіт, держалась тої думки твердо, повторяла її на різні лади, немовби старалася вмовити в себе і в усіх окружаючих певність і віру, що іменно так, а не інакше воно сталося, а інакше й бути не могло. А скоро так було, пригода тратила всякий сенсаційний, кримінальний характер, ставалась звичайним нещасливим випадком, в котрому ніхто не винен, з котрим нема що й носитися. Сей погляд силою мимовільної сугестії швидко уділився не тільки Гапці й Парасці, але навіть недовірливому садівникові, котрий якийсь час іще щось воркотів, пильно придивлявся то до кантів ніжки, то до "хлопця", о котрий о. Нестор звичайно ззував із себе чоботи без ніякої чужої помочі, і остаточно, напівпереконаний, здвигнув плечима і похитав головою.
— Га, та, може, воно й так було. Або я можу знати. Коли ясна пані кажуть, що се вже не перший раз він так спадає з ліжка...
— Авжеж, авжеж! Я се найліпше знаю, бо звичайно рано заходжу до нього. Він сам мені не раз се говорив! — поспішно мовила пані.