— "Дістане Перемишль або Звенигород!"
— "Князь щось ліпшого знайде для дочки Настасі, бо її певно любитиме більше, ніж дочок від жінки. Знайде їй мужа з Ольговичів, або Мстиславового сина. Знаєш — Ольговичі вже прислали на оглядини ізза старшої княжни Оленки. Я нині був у Галичі. Приїхало посольство аж з Чернигова".
— "Тож то в Галичі буде рух! Господи! Я дуже цікавий на по-завтрішню проповідь ігумена Данила про подружу невірність".
— "Не бійся! Князь дасть собі раду з усім. Він не з тих, що їм можна по голові скакати. Ти бачив його під Теребовлею, як ми йшли в розтіч? Бо здорово прали Кияни! Він ще тоді підростком був, а як справно задержав битву! Ну і цілу раду бояр, гне, куди хоче. Всі лиш головами махають".
—"Так, так. Але в замку буде пекло. Вже і так там гаразду не було, хоч старий тесть аж на Волинь ішов з військами, аби тільки зять мав цілу Погорину!"
Так говорили дружинники і служба боярина Чагрова, раз-ураз споглядаючи то на князя то на Настасю, яка вже відзискала притомність, але не отвирала очий.
Князь ішов поруч старого боярина з дуже мішаними почуваннями. Прийшовши до себе, ясно здавав собі справу з того, що здобув любов, не як князь, а як невідомий своїй дівчині служилий боярин і се наповняло його як мужчину розкішним вдоволеннєм. Оклик Настасі: "Батьку, я не знала, що то князь", був для нього дуже приємний і зве-нів йому в усі як чудова музика. З другої знов сторони передвиджував цілий ряд неприємностей, які його ждали. До перших зачисляв, перейти мов з процесією через Чагрів і увійти до дворища. Але годі було втікати. Йшов як по грані.
Настася весь час дрожала зі страху. Вправді вона вже освоїлася з думкою, що сей незнакомий то князь на Галичі і навіть оправдувала його, що не признався перед нею, хто він: адже він жонатий і ще до того нещасливо жонатий. І так терпів досить від жінки, а тепер що буде! Жаль їй було князя. Але над усіми її почуваннями й думками панував жах — перед суворою княгинею Ольгою і її рудобородими суздальськими дружинниками.
Боярин Чагрів, чоловік старої дати, був дуже вдоволений з того, що сталося. Він був дуже моральний і примірний, хоч і процесович, бо, як казав, має кого обділити, Одначе мораль його була старої дати: в поступку князя, як і все його окруженнє, не тільки не бачив нічого злого, але противно: уважав, що князь Ярослав, не маючи по десятьох літах подружного життя мужеського потомка, зробив тільки свій обовязок супроти всеї землі, якою правив, що знайшов собі иншу женщину. Був щасливий тим, що се щастє зустріло якраз одиноку його донечку і перший раз в життю припадав коло неї.
Незвичайна процесія дійшла до дворища Чагрова, не викликавши особлившої дивовижі, бо було ще за рано. Настасю занесли до її кімнати і поклали до ліжка, а князя впровадили до головної світлиці, де заставили для нього стіл.
— "Вже минула свята пятнонька", сказав старий боярин, "і можна й поскоромитися".
Але князь мимо щирих припросин їв мало. Зате пив багато угорського вина — перший раз в життю пив так багато. І дивувався, що не почувається пяним.
Коли попращався і хотів їхати, боярин Чагрів приказав приготовити для нього віз. Але князь не пристав на те: не хотів на возі Чагрова викликати дивовижі в Галичі. Сів" на свого коня і поїхав. Не приняв також синів Чагрова для товариства.
— "Вже білий день", сказав, "нема небезпеки, що заблуджу".
Мимо того старий боярин післав синів, щоб оподалік їхали за ним.
Виїзджаючи з дворища Чагрових, чув якийсь прикрий тягар в мозку, що валив його з коня. Але держався, що мав сили. На половині своєї звичайної дороги зустрів бирича Яструба й обох прагматевтів матери зі сильним відділом своїх дружинників, зоружених від стіп до голови та з цілою гурмою собак.
Мовчки дав їм знак, щоб завертали. На чолі того відділу приїхав до замку з тяжкими думками. Мав вражіннє, що тепер скоро валитиметься на нього цілий ряд важких подій.
ЯК ОБІЙМАЄ ПРИСТРАСТЬ
Глава четверта, котра пояснює стан душі князя по відкритю його тайни і пове-деннє молодої княгині; оповідає, чому князь перестав їздити до Чагрова і коли знов почав їздити і як тоді молода його жінка пішла на скаргу до владики Косьми й ігумена Данила та які проповіди виголосили вони на саме Різдво Христове і що з того вийшло.
Шуміло і крутилося в голові князеви Ярославу, коли на замковім лодвірю зсідав з коня. Неспана ніч, вражіння і потрясення, пережиті протягом доби, невеселі думки про те, що зробить жінка, як довідається про все, а також випите вино, що вже починало ділати — відбивалося на його чуткім організмі так, що виглядав, як хорий. З усіх сил держався, щоби не показати, що з ним діється.
Начальник замкової сторожі повідомив його, що приїхало привітне посольство від чернигівського князя Святослава Ольговича, про що князеви оповів уже докладно бирич Яструб.
— "Знаю!" відповів князь. "Приказати мому стольникови, щоб гостив їх достойно!"
Ноги під ним вгиналися.
— "Князь хорий!" сказав один дружинник зі замкової сторожі до другого.
— "Хто сам їздить по-ночі, шукає немочі", відповів другий.
Ярослав по можности скоро пішов до свого терему. На подвірях
замку снувалися чернигівські бояри і побачивши князя, кланялися йому в пояс. Бачив якесь заінтересуваннє чимсь в усіх.
Ледви дійшов до своєї кімнати. Здавалося йому, що долівка коли-бається під ногами, що цілий терем хитається. Якісь відривки думок, як олово тяжкі, ходили безладно по мозку. Настася, Київ, пляни, смерди і закупи, Дунай і Чорне Море, жінка і чернигівське посольство — все мішалося. Чад любови чи вино? подумав і в одежі поклався на ложе. Старий постельничий і молодий слуга князя почали його розбирати. Коли слуга вийшов, постельничий сказав до князя тихо:
— "Сеї ночі — княгиня Ольга — повила..."
— "Сина?" перервав нетерпеливо князь.
— "Дочку..."
— "Можеш вийти!"
Був хвилину немов пригноблений тим, опісля видалося йому воно байдужим.
— "Хитрий той Яструб, що вже по дорозі не оповів мені про те", подумав. Почув якесь оправданнє в нутрі, що спроневірився жінці і з тою думкою заснув.
Пробудився, як сонце клонилося вже до заходу. Зібрався помалу, довго мився, довго сидів сам при своїм обіді чи вечері і на візваннє матері, щоби прийшов до неї, казав відповісти, що незібраний ще.