Це був Пітерс.
— Пітерсе!
Олгем щосили махав руками. Пітерс підняв пістолет і прицілився.
— Не стріляй! — Голос його тремтів. — Зачекайте хвилину. Погляньте туди, на галявину.
— Я знайшов його, — кричав Пітерс. Люди із служби безпеки вибігли з-за обгорілих стовбурів і оточили його.
— Не стріляйте. Подивіться туди. Корабель, човниковий корабель. Корабель інопланетян. Подивіться!
Пітерс вагався. Пістолет ходив з боку в бік.
— Це там, унизу, — прокричав Олгем. — Я знав, що знайду його тут. Обгорілий ліс. Тепер ви вірите мені. В кораблі ви знайдете залишки робота. Ну, подивіться ж!
— Там щось є, — стривожено сказав один із офіцерів.
— Вбийте його! — пролунав голос. Це був Нельсон.
— Чекайте. — Пітерс різко повернувся. — Я відповідаю за все. Нікому не стріляти. Може, він говорить правду.
— Вбийте його, — кричав Нельсон. — Він убив Олгема. Щохвилини він може знищити всіх нас. Якщо бомба вибухне…
— Замовкни. — Пітерс підійшов до схилу. Подивився вниз. — Погляньте, що це.
Він махнув рукою, і двоє молодиків підбігли до нього.
— Спустіться вниз і подивіться, що там таке.
Вони збігли вниз по схилу пагорба. Потім нахилились над уламками корабля.
— Ну, що там? — гукнув Пітерс.
Олгем затамував подих. Слабка усмішка була на його обличчі. Там мало бути все; йому не вистачило часу, щоб пересвідчитись на власні очі, але все мало бути там. Раптом його охопив сумнів. А може, робот не зазнав пошкодження і втік геть? Або суцільно розбився і вогонь знищив його вщент?
Він закусив губу. На лобі виступив піт. Нельсон вперся в нього своїми очима, обличчя було сердите. Він важко переводив подих.
— Вбийте його, поки він не знищив нас усіх, — прохрипів Нельсон.
Двоє молодиків випростались.
— Що ви знайшли? — запитав Пітерс. Пістолет він тримав напоготові. — Що там є?
— Схоже на те. Це човниковий корабель, все правильно. Поруч із ним щось лежить.
— Піду подивлюсь.
Пітерс пройшов повз Олгема. Олгем бачив, як він спускався вниз, підійшов до молодиків. Інші пішли за ним, щоб роздивитися.
— Щось схоже на тіло, — сказав Пітерс. — Дивіться!
Олгем наблизився разом з усіма. Вони стояли колом і дивились на те, що лежало.
На землі,скорчене і скоцюрблене, лежало дивне тіло. Здавалось, воно було схоже на людське; хіба що було якось скорчене, руки і ноги розкинуті в різні напрямки. Рот був відкритий, в очах скляний погляд.
— Схоже на машину, в якої скінчився завод, — пробурмотів Пітерс.
Олгем знесилено усміхнувся.
— Ну, що? — спитав він.
Пітерс обернувся до нього.
— Не можу повірити. Ви весь цей час казали правду.
— Робот ніколи не вселявся в мене, — сказав Олгем. Він витяг сигарету і закурив — Він розбився разом із кораблем. Ви надто були зайняті війною, щоб подумати, чому раптом далекий ліс спалахнув і загорівся. Тепер ви це знаєте.
Він стояв і курив, дивлячись на команду. Вони витягали останки з-поміж уламків корабля. Тіло заклякло, руки і ноги задерев'яніли.
— Тепер ви знайдете бомбу, — сказав Олгем.
Вони поклали тіло на землю. Пітерс нахилився.
— Здається, я бачу її край.
Він простягнув руку і торкнув тіло.
Груди мерця були роздерті. У рваній рані блищало щось металеве. Присутні мовчки вглядались у метал.
— Вона б знищила всіх нас, якби він був живий, — сказав Пітерс. — Оця металева штука, що у нього всередині.
Запанувала тиша.
— Ми ваші боржники, — звернувся Пітерс до Олгема. — Для вас це було кошмаром. Якби вам не пощастило втекти, ми б могли…
Він затнувся.
Олгем загасив сигарету.
— Звичайно, я знав, що робот не вселявся в мене. Але я ні в який спосіб не міг цього довести. Інколи неможливо одразу щось підтвердити. В цьому полягала вся проблема. Я ніяк не міг довести, що я — це я.
— Ну, а щодо відпустки? — запитав Пітерс. — Гадаю, ми могли б надати вам місячний відпочинок. Можете спокійно відпочивати.
— У мене є бажання піти зараз додому, — відповів Олгем.
— Будь ласка, йдіть, — погодився Пітерс. — Як забажаєте.
Нельсон присів навпочіпки біля тіла. Він потягнувся до металу, що стирчав із грудей.
— Не торкай, — гукнув Олгем. — Вона ще може вибухнути. Краще потім ми доручимо це групі підривників.
Нельсон нічого не відповів. Раптом він схопив рукою те, що сиділо в грудях мертвого тіла, і потягнув на себе.
— Що ти робиш? — закричав Олгем.
Нельсон підвівся. В руці він тримав якусь металеву річ. Його обличчя сполотніло від жаху. Це був металевий ніж, закривавлений голкоподібний ніж інопланетян.
— Ось чим його вбили, — прошепотів Нельсон. — Мого друга вбили ось цим.
Він зиркнув на Олгема.
— Ти вбив його цим ножем і покинув біля корабля.
Олгем тремтів. Зуби його цокотіли. Він дивився на ніж і на тіло.
— Це не може бути Олгем, — приголомшено сказав він. У нього в голові запаморочилось, все пішло шкеребеть. — Невже я помилився?
Він змовк.
— Але, якщо це Олгем, тоді я…
Він не скінчив речення, тільки першу фразу. Вибух було видно звідусіль, аж до Альфи Центавра.
Оповідання "Ошуканець" уперше опубліковано 1953 р.