Кличе козак молоденький: "Утікай, Нечаю!"
"Як я маю, козак Нечай, звідси утікати,
Свою славу козацькую під ноги топтати?!"
Подивився козак Нечай в кватирку очима,
А вже ляшків сорок тисяч стоїть за плечима.
Ой, як крикне козак Нечай на хлопця малого:
"Сідлай, джуро, сідлай, малий, коня вороного!
Сідлай мені вороного, собі буланого, —
Геть виріжем ворожих ляхів — геть що до одного!"
Ой, не встигнув козак Нечай на коника спасти,
Взяв ляхами, як снопами, по два ряди класти.
Повернувся козак Нечай на лівеє плече,
А вже з ляшків, вражих синів, кров річками тече.
Повернувся козак Нечай на правую руку —
Не вискочить Нечаів кінь із людського трупу.
Недоскочив козак Нечай дубового тинку —
Покотилась Нечаева голова по ринку.
Зібралися козаченьки в високі палати,
Стали думать та гадати, де Нечая поховати;
Ой, сховаймо ж головоньку, а де церква Варвара,
Ой, щоб розійшлась по світу Нечаєва слава!
Позбувшись Нечая, поляки негайно напали й на іншого свого ворога Богуна, який засів у Винниці. Тільки їм не пощастило. Козаки дали там добру відсіч і хитрощами потопили багато польського війська в Бузі. Почувши про напад шляхти на своїх полковників, Хмельницький знову почав скликати козаків і звернувся за підмогою до Війська Запорозького, та тільки запорожці неприхильне поставилися до нього за те, що він обстоював лише козаків, а простий же люд забував. Обміркувавши це на раді, Військо Запорозьке відмовило йому в допомозі. Тоді Богдан через турецького султана попросив допомоги в хана. Із султанського наказу татарська орда вирушила з Криму, але наступала мляво й неохоче. Коли ж у червні, зблизившись із поляками під Берестечком, хан побачив, що в короля велика сила — більш як на 30 000, то він розгнівався на Хмельницького, що той не застеріг його про кількість польського війська й, повернувши з ордою назад, почав тікати на південь: коли ж гетьман, наздогнавши хана, став умовляти його зупинитися й стати до бою, той розлютився, захопив Богдана в полон і повіз із собою.
Залишившись без гетьмана і спільників, козацьке військо, кількістю до 80 000, не могло стримати натиск поляків і після кількох днів змагань під керуванням Богуна відступило потайки вночі за річку Пляшеву й пішло на Україну, кинувши весь свій табір і багато неозброєного люду.
Без участі Війська Запорозького року 1651-го виникла й Білоцерківська згода гетьмана з поляками: року ж 1652-го, коли Хмельницький водив свого сина Тимоша в Молдову брати шлюб з дочкою господаря, запорожці з кошовим отаманом Лутаєм саме переносили Січ із Микитиного Рогу на устя Чортомлика. Чому стався цей перехід, невідомо, а тільки козаки обрали собі місце на березі Чор-томлицького лиману, проти острова, на якому перебувала Стара Січ за часів Жигмонта III, і весь 1652 рік працювали над будуванням тут куренів, церкви й окопів.
Тільки аж року 1652-го після того, як Хмельницький листом сповістив Кіш про нелюдські вчинки на Україні нового привідця польського війська Чарнецького, що випалював села й вирізував до ноги людей, і про те, що король наступає не лише з поляками, а ще й веде за собою спільників — угорців та волохів, — і погрожує геть викорінити український народ і козацтво, тоді запорожці вийшли всім військом і стали допомагати знову Хмельницькому.
Вигнавши з України Чарнецького, січовики разом із гетьманськими силами ходили на Поділля під Жванець проти поляків, що билися під проводом свого короля. Наприкінці року 1653-го Хмельницький із козаками опинився в дуже скрутному становищі, бо кримський хан знову, і вже назавжди, відсахнувся од спілки з Богданом. Причини для цього були прості: татари вже кілька віків жили торгівлею українськими невольниками; перебуваючи в спілці з Україною, Крим позбувся великих прибутків на людському ринку, бо ханові не годилося забирати в неволю своїх спільників.
Виходило, що єднання з Україною татарам не на користь — і от, порвавши ту спілку під Жванцем, вони, замість того, щоб воювати проти поляків, кинулися на Україну й почали хапати людей у неволю. Хмельницькому не лишалося нічого, як кинути Поділля й обороняти українські землі від татарського нападу. Запорожці в цій війні з татарами брали діяльну участь. Вони пригадали тут свою давню славу й завзято громили ворожі загони, відбиваючи й визволяючи ув'язнених земляків.
СТАВЛЕННЯ ЗАПОРОЖЦІВ ДО МОСКВИ
Повиганявши татар з України, Хмельницький подякував запорожцям за поміч і, проводжаючи їх на Січ, надіслав до Коша листа, сповіщаючи товариство, що через зраду кримського хана він задумав перейти під протекцію московського царя. Разом із тим він просив Військо Запорозьке дати йому в цій справі добру пораду.
У відповідь на того листа запорожці написали, що протекція Москви — річ непогана, та тільки, складаючи пакти (умови) з царем, гетьманові треба бути дуже обережним, щоб часом від того не вийшло чогось лихого для неньки-України та не зашкодило правам та вольностям козацьким.
8 січня року 1654-го після військової ради, що відбулася в Переяславі, Україна перейшла під руку московського царя Олексія Михайловича й прилучилася до Росії як автономна країна із своїм власним військом у 60 000 козаків.
ПОМСТА КРИМСЬКОГО ХАНА
Після з'єднання України з Московським царством, яке вже почало називатися Російським і стало далеко могутнішим, ніж до того, ця зміна дуже стурбувала як Польщу, так і Крим і навіть турецького султана. Всі троє склали поміж себе спілку й, зібравши війська, рушили відплатити Хмельницькому за зраду. Спалахнула тяжка довголітня боротьба не зміцнілої ще української держави з віковічними ворогами: поляками, татарами й турками.
Наприкінці 1654 й на початку 1655 років Україну плюндрували великі татарські орди. Безліч сіл, містечок і міст були спалені, а татари забрали в неволю більш як 200 000 українців. Поляки, допомагаючи орді, й собі захоплювали неозброєних людей та міняли їх на шаблі, сагайдаки й стріли.
Весь той час Військо Запорозьке перебувало на боці Хмельницького, б'ючись із поляками та винищуючи татар, але сили були нерівні, й тяжко доводилося Україні й Запорожжю, й гинули в тій боротьбі один по одному славні лицарі за визволення рідного краю. Тоді ж наклав головою й оспіваний у народних думах Морозенко, та чимало й товариства полягло в тих боях.