Оповідь Артура Гордона Піма

Сторінка 53 з 54

Едгар Аллан По

Містер Пім подає малюнки галерей без жодних коментарів, а про знаки, виявлені в глухому відгалуженні східної провалини, говорить, що вони дивовижно схожі на літери невідомої абетки, тобто рішуче заявляє, що вони літерами не є. Це твердження висловлено настільки переконливо і підтверджено такими вагомими аргументами (наприклад, точна відповідність знайдених у поросі уламків заглибинам у стіні), що ми не збираємося ставити під сумнів запевнення автора, і такий сумнів, гадаю, не виникне в жодного читача, який уміє тверезо мислити. Та оскільки факти, що мають [155] стосунок до малюнків, здаються винятковими (а надто, коли розглянути їх у зв'язку з певними подробицями, викладеними в оповіді), то буде не зайвим сказати про них кілька слів, а особливо тому, що наведені факти, безперечно, обминули увагу містера По.

Якщо скласти докупи малюнки 1, 2, 3 і 5 у тому порядку, в якому розташовані провалини (знехтувавши бічні відгалуження чи розколини, котрі, нагадаю, були тільки ходами сполучення між основними галереями і мали зовсім інший вигляд), то вони утворять ефіопський дієслівний корінь, тобто "бути затіненим" — саме з цього кореня утворюється все гніздо слів, які означають тінь або темряву.

А тепер вернімося до лівого або "північного" знаку на мал. 4. Дуже навіть імовірно, що Петерс таки мав рацію і та ієрогліфічна фігура справді висічена людиною і зображує людську постать. Малюнок перед читачем, і він сам може судити про ступінь схожості, зате інші закарлючки рішуче підтверджують Петерсове припущення. Знаки верхнього ряду, поза всяким сумнівом, зображують арабський дієслівний корінь,тобто "бути білим", від якого утворюються всі слова, що означають яскравість або білість. Знаки нижнього ряду очевидні не настільки — лінії літер подекуди стерлись або викришились. І все ж немає підстав сумніватися, що в первісному стані вони утворювали повне єгипетське слово— "місцевість півдня". Слід зазначити, що таке витлумачення підтверджує Петерсову думку з приводу "північного" знаку. Адже рука людини простягнута саме в напрямку півдня.

Ці попередні висновки відкривають широке поле для роздумів та надзвичайно цікавих припущень. їх, очевидно, слід узгодити з деякими ледь наміченими деталями оповіді, хоча на перший погляд прямого зв'язку тут немає. "Текелі-лі!" — кричали наполохані тубільці з острова Тсалал, побачивши опудало "білого" звірятка, підібраного в морі. Так само вигукував переляканий на смерть бранець з того самого острова, коли бачив у руках містера Піма якусь білу річ. Так само кричали велетенські білі птахи, що вилітали з білої пари, яка застеляла південний обрій. Ні на острові Тсалал, ні в ближніх водах не було виявлено нічого білого. Цілком можливо, що ретельний лінгвістичний аналіз розкриє зв'язок між назвою острова "Тсалал" і загадковою системою провалин-галерей та таємничими письменами, висіченими на мергелевій стіні.

"Я вирізав це на горах, і моя помста в поросі скель".

[156]

Примітки

С. 6. "Оповідь Артура Гордона Піма" — ця велика повість По була сприйнята як звіт про справжню подорож уже при першій публікації уривків з неї 1837 р. у журналі "Сатерн літерері мессенджер" (Річмонд). Критики — ці "найосвіченіші і найприскіпливіші читачі" — дорікали письменникові, що в цьому звіті про подорож надто багато перебільшень та малоймовірних фактів. Пишучи повість, автор спирався на велику кількість документальних творів про далекі та небезпечні морські мандрівки. Переконавши з допомогою цілком реальних фактів та безлічі правдивих подробиць у щирості та чесності свого героя-оповідача вже на початку повісті, письменник непомітно для читача далі веде його у світ чистої вигадки, вабливий і страшний світ фантазії, де здіймається серед антарктичних торосів загадковий чорний острів Тсалал, де біля Південного полюса майже кипить океанська вода, спадаючи у безодню, з якої виринає примара у постаті людини-велетня. На найцікавішому місті повість уривається. А по суті автор розповів усе, що хотів, про подорож до Південного полюса. Що ж буде з героєм далі, читач може домислювати сам, знаючи принаймні про його щасливий порятунок і повернення на батьківщину. Повість, як і тематично близькі до неї оповідання "У полоні Мальстрему", "Рукопис, знайдений у пляшці",— ще одне свідчення багатства фантазії По, її сугестивної сили, вміння переконувати в неймовірному і неможливому, вишукано містифікувати читача, досягаючи незрівнянного художнього ефекту.

С. 8. Шлюп — трищогловий корабель XVІІI-XIX ст. з прямими вітрилами.

С. 9. Клівер — трикутне вітрило між фок-щоглою та бушпритом на носі судна.

Грот — трикутне вітрило на другій щоглі, грот-щоглі.

Риф — пристрій для зменшення поверхні вітрила при сильному вітрі.

С. 13. Табанити — плисти кормою до берега при причалюванні тощо.

С. 27. ...поховано живцем...— Подібні епізоди і почуття людини, яка відчуває себе похованою живцем, надто часті в По, щоб бути випадковими.

Чоловік нервової вдачі, він боявся такої смерті і уявляв її собі в жахливих подробицях ("Поховані живцем").

С. 41. Фальшборт — продовження бортової обшивки судна вище верхньої палуби для захисту від високих хвиль.

Бак — корабельна носова надбудова, яка захищає верхню палубу від зустрічної хвилі.

С. 48. Каботажне судно — судно для перевозок уздовж берега найчастіше між портами однієї країни.

С. 50. Бімс — підпалубна балка, що підтримує палубу і зміцнює її.

Бушель — міра об'єму рідин та сипких речовин в Англії (36,3 л) та США (35,2 л).

С. 51. Бейдевінд — курс вітрильника при зустрічно-боковому вітрі.

Фок, узятий на два рифи — нижнє пряме вітрило на передній щоглі корабля, скорочене на дві складки.

С. 56. Гандшпуг — дерев'яний чи металевий важель для пересування вантажів на кораблі.

С. 57. Фордевінд — курс судна, при якому напрям вітру збігається з напрямом руху судна.

С. 58. Фор-марсель — вітрило у формі трапеції на суднах з прямим оснащенням.

С. 60. Шпігати — отвори у борті судна на рівні палуби або в самій палубі для стоку води.

С. 65. Степе — гніздо або кільце на палубі, в якому закріплюється нижній кінець щогли.

С. 66. Штаг — снасть, яка утримує щоглу спереду.