Як завжди, команда була майже вся п'яна, і перш ніж устигли спустити вітрила, шалений шквал повалив бриг на бік. Одначе судно ковзнуло по хвилі й випрямилося, правда, зачерпнувши чимало води. Негайно налетів і другий шквальний порив вітру, і третій — поки що все обійшлося добре. Скидалося на те, що насувається буря, і незабаром вона з потужною силою налетіла — з півночі й заходу. Вітрила приладнали в якнайліпший спосіб, і судно, як завжди роблять у таких випадках, лягло в дрейф під глухо зарифленим фоком. Коли посутеніло, вітер посилився ще дужче, здіймаючи височенні хвилі. Петерс та Огастес знову прийшли в кубрик, і ми відновили нараду.
Ми погодилися на тому, що настав найзручніший момент здійснити наш задум, бо в таку погоду нікому не спаде на думку чекати нападу. Бриг лежав у дрейфі, й доки не настане добра погода, необхідності в маневруванні не виникне. Ну, а якщо наша спроба матиме успіх, то ми могли б звільнити одного або двох матросів і з їхньою допомогою дістатися до найближчого порту. Головна трудність полягала в нерівності сил. Нас лише троє, а в кают-компанії — дев'ятеро людей. Уся зброя також у їхньому розпорядженні за винятком двох маленьких пістолетів, які Петерс сховав на собі, та величезного морського тесака — він завжди носив його за поясом. Крім того, з деяких ознак — наприклад, ні сокира, ні гандшпуг більше не лежали на звичних місцях,— ми мали всі підстави остерігатися, що в помічника капітана виникли якісь підозри, принаймні щодо Петерса, і він не пропустить нагоди його позбутися. Отже, було б нерозумно з нашого боку діяти поквапливо й непродумано. Шанси надто нерівні, щоб ми могли дозволити собі [56] приступити до здійснення нашого задуму, як слід не підготувавшись.
Петерс запропонував такий план: він вийде на палубу, заговорить до вахтового матроса (Аллена) й, обравши слушний момент, без зайвої мороки і не спричинивши переполоху, скине його за борт; потім нагору підіймемося ми, щоб роздобути на палубі якусь зброю, а тоді всі троє заблокуємо вихід із кают-компанії, перш ніж нам учинять опір. Я заперечував проти такого плану, бо не вірив, що помічник капітана (чоловік надзвичайно хитрий і кмітливий у всьому, що не зачіпало його забобонів) так легко потрапить у пастку. Вже те, що на палубі стояв вахтовий, достатньо свідчило про настороженість нашого супротивника, бо під час штормового дрейфу вахтових на палубі звичайно не ставлять, не беручи до уваги кораблів, на яких існує справді військова дисципліна. А що моя розповідь адресована переважно, якщо не повністю, людям, котрі ніколи не ходили в море, то, мабуть, варто описати, як поводиться судно в таких умовах.
Лягають у дрейф — або, як кажуть на матроському жаргоні, "дрейфують" — за різних обставин і здійснюється такий маневр різними способами. В добру погоду судно кладуть у дрейф лише для того, щоб зупинити його (коли треба зачекати на інше судно або чогось іще). Якщо при цьому корабель несе всі вітрила, то для здійснення маневру частину їх повертають іншим боком, тобто обстенюють, і корабель зупиняється. Але ми говоримо зараз про те, як лягають у дрейф під час шторму. Це робиться тоді, коли дме супротивний вітер, і йти під вітрилами небезпечно — судно може перекинутися; а іноді й при попутному вітрі, коли хвиля надто висока. Якщо судно йтиме за вітром при високій хвилі, то неминучі значні пошкодження внаслідок того, що буруни обвалюються на корму, а ніс глибоко заривається у воду. Отже, до такого маневру вдаються рідко — лише в разі крайньої необхідності. Скажімо, коли судно дало течу, його часто пускають за вітром і при високій хвилі, бо під час дрейфу корпус зазнає величезного тиску, і шви розходяться ще дужче, а коли корабель іде за вітром, тиск на корпус значно слабший. Крім того, необхідність поставити судно на фордевінд часто виникає тоді, коли пориви вітру настільки шалені, що роздирають на клапті вітрило, напнуте з метою розвернути корабель проти вітру, або коли цей важливий маневр неможливо здійснити через неправильну конструкцію корпусу, або з інших причин. [57]
Під час шторму кораблі кладуть у дрейф по-різному, залежно від їхніх конструктивних особливостей. Деякі найкраще дрейфують під фоком і, думаю, це вітрило застосовують у таких випадках найчастіше. Великі, прямокутно оснащені кораблі мають для цієї мети особливі вітрила — штормові стакселі. Іноді напинають лише один клівер, іноді клівер і фок або фок, узятий на два рифи, а нерідко ставлять і кормові вітрила. Дехто вважає, що найкраще годяться для такого маневру фор-марселі. Щодо "Дельфіна", то він завжди лягав у дрейф під глухо зарифленим фоком.
Коли судно кладуть у дрейф, то ніс його завертають до вітру якраз настільки, щоб вітрило, під яким здійснюється маневр,— поставлене діагонально до корпусу корабля,— забрало вітер. Після того як це зроблено, ніс установлюють у кількох градусах від напрямку, звідки віє вітер і навітряна скула судна приймає на себе головний натиск хвиль. У такому положенні добре судно витримає будь-який шторм, не зачерпнувши й краплі води і не вимагаючи дальших зусиль з боку команди. Стерно в таких випадках закріплюють, хоч у цьому й немає доконечної потреби (якщо не зважати на шум, який воно створює, вільно обертаючись навколо своєї осі), бо жодного впливу на корабель, що лежить у дрейфі, воно не справляє. Взагалі краще не закріплювати стерно намертво, бо якщо воно не матиме змоги "грати", лопать може зірвати під ударами важких хвиль. Отже, поки тримається вітрило, добре збудований корабель вистоїть проти всякого шторму, мов живе, розумне створіння. Небезпека виникає лише тоді, коли вітер пошматує вітрило на клапті (за нормальних обставин це можливо тільки при справжньому урагані). Тоді судно одвертає од вітру і, ставши бортом до хвиль, опиняється в безпорадному становищі перед натиском стихії; єдиний засіб у цьому випадку — обережно розвернути судно на фордевінд, а тим часом спробувати поставити інше вітрило. Деякі кораблі можуть лежати в дрейфі взагалі без вітрил, але довіряти таким суднам у відкритому морі не слід.
Та повернімося до нашої оповіді.