"Хоча Річ Посполита спромоглася б помстити на вас і певно, що сам Бог благословив би нас у такому ділі, та не хочемо більше проливати християнської крові...
— Відтепер обіцяють пани нас лише вішати, то кровне буде текти...
"Річ Посполита, схиляючись до вашої просьби..."
— От які тепер добросердні... та чорт їх просив, ми жадаємо...
"вона виряджає до вас комісарів, людей знатних, і не відмовляє зам вибачення, та тільки вимагає, щоб ви поперед усього освободили бранців із татарської неволі, звернули увагу на свавольних ватажків загонів, розігнали їх.."
— От ще! Пане Хмельницький! Накажи ставити шибениці на ватажків, щоб, борони Боже, кров християнську не проливати...
"і віддати їх комісарам, порвіть з татарами спілку і не заходіть собі ніколи з ними, а тоді сподівайтеся наших комісарів".
Аж тоді? Значиться, що ми тих комісарів ніколи не побачимо.
Ти, пане Виговський, либонь, не дочитав усього, а може, пани забули дописати,— каже обозний Чорнота.— Там повинен бути такий додаток: зложіть козаки зброю, скоріться, йдіть панам робити панщину та приймайте унію.
Всі стали сміятися.
Тепер читав Виговський листа від канцлера Оссолін-ського: "За життя блаженної пам'яті короля я був так, як і тепер, вашим приятелем і не раз вихвалював та підносив під небо вашу хоробрість, лицарство і славу, яку ви собі придбали у війнах за його милість короля і Річ Посполиту, нашу спільну ойчизну. Тим-то для мене дуже журливо тепер почути, що ви взялись до.зброї, щоб помститися за ваші кривди на кресових панах. Дуже воно погано, що ви з'єдналися з поганами, нашими і вашими споконвічними ворогами. Не краще вам було звернутись під покров його милості короля, вашого пана і діло по-доброму полад-нати..."
— На дурня він скидається.*. Хіба ми цього не робили? "Він усе був для вас такий ласкавий, прихильний вам,
а ви звернулись до кримців..."
— З тої прихильності короля прийшло нам стільки добра, що кіт наплакав.
"Тоді б я, як це і перше робив, заступився за вами і допоміг, щоб вас удоволити і того, хто вкорочує ваші свободи, покарати..."
— На те й у короля і в Оссолінського закороткі руки. Хай хто попробує покарати Ярему...
"Я й без того на початку цього року наладив із моєї канцелярії комісію, котра мала розслідити кривди, які вам заподіяно, щоб вас удоволити. Та коли ви самі каєтеся за цей гріх, хоч, ви кажете, і неповинний, то я заступатимуся за вами на соймі..."
Той написав, що знав... Як проженемо з України ляхів-панків, жидову та єзуїтів, тоді нам не треба буде комісії. А наш гріх хіба у тому, що так довго терпіли і не зробили того раніше.
Поки я скажу моє слово, спитаю наших послів до Варшави: чи ви справді у Варшаві так дуже каялися козацьких гріхів і благали прощення?
— Ми ані не каялись,— каже Петрашенко,— ані прощення не просили, бо ми жодних гріхів за козацтвом не почуваємо. Перше питання, яке ми там почули від сенаторів, було: "Чого козацтво від Польщі хоче?" Ми відповіли, що пани хіба з нас глумляться, коли питають нас про те, що ми стільки разів у наших жалобах просили. На ті жалоби мало одної скрині. Потому ми подали панам ті пункти, які ми дістали від пана гетьмана, а на це пани начеб поглухли... Чорнота каже:
Ці листи можна назвати безсоромними. Лядська хитрість вилазить, мов шило з мішка. Пани, як і все, нам нещирі. Хочуть нас комісіями приспати а зараз зібрати військо і вдарити на нас зненацька. Тих комісій вже було безліч, та все виявилося таке, що на що комісія згодилась і на що пристав і король, те знехтував сойм. Перший-ліпший панок, хоч би за тим і більшість була, а її ніколи не було, крикнув би: "Нє позволим!", і все пішло б у воду. Обіцяють пани у цих листах не забувати на нас. Певно... нагадають собі нас тоді, як їм буде треба нашого труду і крові. А тепер, козаки, бийтеся в груди, видайте ватажків, а в першу чергу гетьмана, зложіть зброю та йдіть робити панщину... Давніше, то бодай годували нас цяцьками, а тепер лише ласка і пам'ятливість, а воно те саме" що роса на траві. Високо пани п'яти підносять, так швидко забули Жовті Води і Корсунь. Треба їм знову пригадати шаблею так, як школярам пригадується азбука березовою кашкою.
Ми всі згодні з тим, що говорив пан обозний. Йдімо далі, щоб і духу лядського на Україні не було,— говорили старшини.
Гетьман каже:
Гарні й справедливі слова пана обозного, та от і я докину від себе дещо на доказ, що пани з нами лукавлять і хочуть нас комісіями приспати. У мене в руках лист самого Кисіля, писаний до московського царя, щоб він злучився з Польщею і вдарив на нас іззаду. Це пише власною рукою сам Кисіль, котрий пише до мене лесливі і пестливі листи. Гетьман прочитав листа, про який старшини вже знали.
Тепер, панове, я одної думки з вами: нічого гаятись, йдемо далі. Приїде комісія, то й добре, будемо з нею балакати, а своє робити.
Славно, пане гетьмане! Йдемо. А дасть Бог, зайдемо аж у Варшаву і усю Польщу догори дном вивернемо, а пани хай втікають до Гданська, хто цілий остане.
Старшина стала вже розходитись, як принесли лист від Кисіля. Його зараз прочитали. Кисіль випоминав козакам не згірше, як піп на проповіді у страсний тиждень, всі гріхи та жадав покути. Не забув і про свою Гущу, жадав, щоб видали добичу і зброю та вертали додому, а то Бсг буде їх за це карати до десятого коліна. Не обіцював нічого. Про те все поговориться, як приїде до них з комісією. Наприкінці просив Хмельницького, щоб вислав козаків, які б перевели його безпечно до козацького табо-'ру. Йому відписав Хмельницький: "Ми відпустили татар додому і хотіли мирно дожидати наших послів з Варшави і комісарів, та що з того? Вишневецький не по-христи: 5,нськи і не по-лицарськи зрушив мир, кинувся.не так на військо, як на наш безборонний народ. Палив, різав, на кіл саджав, нашим попам висвердлював очі. Чи можна вірити у панське слово і складати зброю? Якби я таке сказав війську, тоді мене на шаблях рознесли б. Панів комісарів дожидаю в Костянтинові, і будуть мені любими гостями".
А до післанця каже:
— Скажи пану воєводі, що я не маю найменшої причини йому вірити. Він мене улещує, а до московського царя листи пише, щоб з..Польщею злучився і на нас насів. Скажи йому мою думку, що коли при помочі Польщі нас Москва завоює, то те саме буде потім і з Польщею...