:— Годі тепер, панове,— говорив Кисіль,— скидати вибраних гетьманів та обирати інших. То було б великою обидою для них, і з того вийшли би непотрібні роздори і то в таку хвилю, коли нам потрібна згода і єдність. Я радий з такого вибору людей поважних і розважних та поміркованих. Вони швидше доведуть до згоди. Я того певний, що коли промовимо козакам до серця і розуму, то заспокояться. Розуміється, що дещо треба їм дати... А якби ми взялися до них гостро, тоді, притиснені до стіни, попадуть в одчай і злучаться не лише з татарами, але й з усіма ворогами Речі Посполитої.
Ідеться про річку Вісла.
• і— І я так розумію річ,— каже один із сенаторів,— що вгода краща, ніж кривава побіда, і що, панове з кресів, мусите у дечому поступитись. '
Не поступимося ані на волос,— кричали яремівці.— Огнем і мечем винищимо прокляте козацьке кодло... По правді кажучи, на якого диявола нам козацтво здалось? Вони своїми розбишацькими набігами на турецькі землі дратують Турцію і не дають нам жити у згоді з Отто: манською Портою. Татарам посилатимемо упоминки і заживем спокійно, мов у бога за пазухою.
А коли б нам вийшла потреба з ким іншим воювати, приміром,' зі шведами або Москвою?
Нам війни не треба. Всі війни з Москвою ,і шведами ведено в інтересі короля, а не нашім. Кожна війна багато нас коштує, щораз нові податки і драчі з бідної.шляхти< Нам треба пам'ятати, що кожна війна може скінчитися невдачею і вкороченням наших, шляхецьких золотих вольностей, бо війна ведеться у нас наємним військом, котре кінець кінців піде за тим, хто йому заплатить. Воювати посполитим рушенням нам не хочеться. Бо кому ж хочеться відриватися від тихого спокійного домашнього огнища та йти на невигоди обозного жит л?
Так ваші милості,— підхопив Кисіль,— за згодою з козаками...
Не хапайся, ваша милість, за слова. З козаками — то, не є ніяка війна, лише присмирення бунту. Цього нё можна назвати * навіть домашньою війною, Ьеііигп сіотезіїсит лише епізодом присмирення непокірних під-" данців... Тих ми винищимо дотла власними силами... 1
Панове, схаменіться! — говорив Кисіль.— ВиниЩН-і ти підданців, а хто буде наші лани обробляти? Хіба самі візьмемося до рала і ціпа, а мені знову цього не хочеться. •Розумний господар не заріже вола свого, тому що йому наступив на ногу...
Пан воєвода тому не хоче війни з шизматиками, бо він сам — щизматик і йому байдуже католицька віра і костьол.
!1' Кисіль обидився:
1 Bellum domesticum (лат.)—.лише епізодом.
— Я вірно служу нашій спільній матері і за цё діждався чорної невдяки тому лише, що я придержуюся моєї батьківської віри. Показується, Що коли б я й життя моє поклав за отчизну, то й тоді не буде мені віри. Краще буде, коли я від усього відхилюся і так доживу мого віку...— Він хотів вийти, та його задержали.
— У важний мент небезпеки не годиться вашій милості покидати отчизну. Ви зробите їй велику прислугу іде не одну... А вам, панове, несовісно накидатись на вашого йевинного брата-шляхтича .з такими безосновними підозріннями?
Кисіль просльозився... Його таки обрали комісаром до козаків, бо він як православний міг найбільше зробити. Панам здавалось, що причиною повстання є ніщо інше, як справа грецької віри.
Зараз складено два листи у відповідь козакам, один від сойму, а другий від Оссолінського. Листи мав завезти у Білу Церкву Вольський.
В тім часі прийшов лист від кримського хана. Він докоряв Польщі, що від чотирьох років не присилають повинного гарачу. Тому він прийняв прихильно просьбу. Хмельницького і пішов козакам на підмогу. "Заплатіть мені гарач, а козакам верніть давні вольності, тоді буде між нами згода. А як того не зробите, то вийде для вас із того велика біда, бо ми підемо на вас військом".
Це письмо дуже обурило шляхту. Йому відписали, що Польща — не є васальною, татарською державою і не зобов'язана гарачу платити. Погроз ніхто не боїться, а коли татари поважуються на Польщу напасти, то дістануть таку науку, що попам'ятають...
Вольський вибрався в дорогу з листами до козаків, а вслід за ним поїхали комісари Кисіль, Сельський, Дубравський і Обухович. Поїхали прямо у Київ.
Та воно не було так легко до Києва добратись. Вже як до Волині доїздили, натрапили на великі перешкоди. Дорога була забита втікачами з України, що нікуди було голки кинути. їхали карети, коляски, вози, навантажені панським добром, жидівські вози, натолочені жидами та їх .майном, яке нашвидку могли забрати. Інші йшли пішки серед літньої спеки та куряви, обідрані і знеможені, налякані.
То була панічна втеча навмання. Ніхто не зважав на порядок, нікого не слухав, а хто був дужчий, той перебивався. Люди товпились, штовхались, кричали, бились, проклинали та ойкали. Бідні жиди, які ще не вспіли забагатіти або яким не повелося захопити дещо з свого майна, тягли самі візки, наладовані мізерією, серед якої сторчали кучеряві голівки жиденят, сиві бороди немічних старців. Жидівки-молодиці несли на руках, а хто і за спиною в рядні немовлят.
Панські гайдуки їхали передом колясок і ридванів своїх панів або йшли пішки і промощували дорогу, розганяючи товпу. Вони кричали, проклинали, били киями та розтру-чували куди попало тих, що не —веліли на час уступитись. Та мимо того ридвани щораз спинялись, а пани нетерпеливились і наганяли своїх слуг до поспіху. Кожному здавалось, що козаки вже за плечима, і хоч була спека, кожен дрижав на тілі зі страху.
А що там знову, чого стали?
Страшна глота, прошу ваша милість.
— То. не знаєш, що робити? — сердився пан.— Ми не можемо через те ждати, аж гультяї налетять...
Тоді гайдуки бралися ще дужче промощувати дорогу. Вони вивертали ті вози, які не могли завчасу поступитися набік, у рів чи-в болото. Зчинився страшний крик, прокльони, плач та зойки. Ридвани поїхали далі, поки знову не задержалися з такої самої причини. А тут налякану, схвильовану масу парить літнє сонце палючим промінням, витискає рясний піт із змученого тіла, що мішається з курявою і покриває людей густим болотом. Жара добирається аж до мозку і оп'янює розум.
Та доставалося не лише бідноті, бо й пани сварилися між собою, а їх слуги то й билися до крові між собою за своїх панів. При виминанню ридвани зачіпали за себе, ломили осі і колеса. Нова перешкода! А тут пливе важка хвиля повозок, возів, валок, страшна, невпинна, налякана. Попсований ридван треба було тягти набік і направляти. За той час пани вилазили з оксамитних подушок і оглядалися тривожно поза себе.