Що ж нам, сиріткам бідним, тепер робити? Ми покладали всю надію на поміч вашої королівської милості, як на поміч Бога... Тепер пропала вся надія і прийдеть-ся нам усім загибати...
Ти питаєш, що робити? Зробили тобі кривду, зробили багатьом ще й більшу. Та ви козаки — лицарський народ, а у лицаря найкраща і найпевніша оборона — то шабля. Маєте шаблі, то обороняйтесь перед напастю, а Бог вам поможе. Ви на "pacta conventa" не присягали. А чим більше приборкаєте шляхту, тим корисніше прислужитесь нашій спільній ойчизні Польщі. Може, мій наступник скористав з цього, що йому промостите дорогу до справжньої королівської влади...
Хмельницький найбільше боявсь, щоби, виступаючи проти панів-магнатів, не обідив короля. Почувши таке тепер од короля, він дуже зрадів і набрав самопевності. Почував, що йому спадають з рук пута, а з совісті побоювання.
Слова вашої королівської милості наповнюють мою душу відвагою. Це цілющий лік на завдані мені рани. Моє терпіння зіллється тепер з терпінням цілого українського народу в одне велике вогненне море. Від цього вогню обгорять магнатам крильця, що не зможуть вже літати повище королівської голови...
Я радію, що ти мене зрозумів. Берись за діло, хай тобі Бог помагає... Ми, либонь, уостаннє бачимось, моя кончина вже недалека, та я й з того світу молитись буду за вас, моїх другів-козаків.
Хмельницькому жаль стало короля.
— Дай, Боже, доброго здоров'я вашій королівській милості. Прошу прийняти у ваших королівських ніг наше щире запевнення, висказане моїми недостойними устами іменем цілого українського народу, що за щастя нашої спільної ойчизни, за здоров'я вашої королівської —милості ми всі готові без вагання покласти наші голови.
Король був дуже зворушений промовою Хмельницького, і коли той нахиливсь поцілувати його руку, він поклав її Хмельницькому на голову.
Ваша королівська милість зволять ласкаво не відмовити ще одній покірній просьбі свого слуги: я боюсь їхати на Вкраїну, бо там чатують на мене панські гончі. Не хочу попасти їм в руки, з котрих я чудом увільнився. Звели, ваша королівська милість, видати мені глейта ', щоб я був безпечний. Такого глейта чей же ніхто не зважиться нарушити.
Добре! Заходь завтра до моєї канцелярії — і такий глейт буде тобі виданий.
Аудієнція скінчилася. Хмельницький вийшов тими самими дверима. В першій кімнаті ждав на нього Скиба і вивів його тою самою дорогою через огород під хвіртку. З'явився наче з-під землі той самий чоловік і випустив його на вулицю. З ним йшов Скиба аж на другу вулицю, де ждала його та сама карета. Скиба попрощався з Хмельницьким, а карета повезла його на квартиру.
Олексій, побачивши Хмельницького зворушеним і веселим, дуже налякався. Невже ж би повезло? От лишенько! Цього він не надіявся. Не знав, якими словами його спитати.
— Ти дуже скучав за мною, Олексію?
Скучав, батьку, і цікавість мене розпирала, тепер бачу, що його милість король обіцяв помогти...
Помогти? Я того навіть не просив, бо знав, що він, сердега, нічого не поможе, не має сили... Позавтра ми вертаємось...
— Куди?
— Куди нам схочеться. Завтра дістану королівський глейт на недоторканість моєї особи. За тим одним оплатилось мені їхати в Варшаву.
1 Глейт (з німецького ОеІеИЬгіеі) — залізний лист, грамота про недоторканість особи.
А твоя справа, батьку, з Чаплінським?
Будемо доходити правди не пером, а шаблею...
Олексій дуже зрадів. Сталося так, як він собі цього бажав. Україна буде вольною... Не питав нічого більше, бо Хмельницький зараз ліг спати...
IX
РОЗВ'ЯЗАНІ РУКИ
" Не так вертавсь Хмельницький на Вкраїну, як їхав сюди. То вже не був крамар, що розпитував про ціни воску і шкури, то був поважний козак-дука, котрий вертав з Варшави від короля з королівським глейтом, котрого не вільно "під горлом" чіпати. Тепер вертавсь іншою дорогою — на Люблін, Замостя, Львів, Броди. Усюди розглядав околицю, дороги, озера і річки та переправи на них. Притім розпитував людей і слідкував за настроями між народом. Усюди стрічав таку саму біду: панську сваволю, безправство і горювання як українського, так і польського люду. По городах бачив самоволю польського духовенства над православними, самоволю урядовців, до котрих православні не мали доступу. Усюди жиди були панськими підручними, орендарями, державцями, економами і завідуючими панського добра, грабували для панів, не забуваючи й своєї кишені. Усюди яани жили у розкошах і розтратно, кервавицею своїх підданців-невільників.
Як вже доїхав до українських земель, їхав поволі, інколи задержувався довше на одному місці, інколи завертавсь у те саме. Заходив до попів, дрібних шляхтичів православних, міщан, ремісників, знайомився з ними і слухав їхніх жалів. Потішав їх і підбадьорював, що так довго не може остатись. Кривда підступила вже високо під берег і незадовго виллється широкою повінню. Коли б лише усі з'єднались у слушний час під одну сильну руку, щоб ніхто не посмів сказати: "Моя хата скраю", коли прийде до діла. Люди сходились по ночах в квартиру Хмельницького і з захопленням слухали його слів. Вони говорили:
Ви, козаки, лише зачніть, а ми певне відгукнемось до вас і хопимо за зброю.
Так ви, люди, не засипляйте справи, щоб не заскочило вас зненацька те, що мусить наступити. Збирайте і ховайте в певне місце зброю і воєнні припаси, а поки що показуйте з себе покірних незнайків, щоб хто перед
слушним часом не вихопибся, не зрадився, бо тоді пани вилляли би потоки невинної крові.
Усюди, кудою переїздив Хмельницький, збирав гуртки певних людей і організовував, настановляв старшин. Вони мали підслухувати, коли козаки рушаться, коли заревуть гармати, захаркотять мушкети,1 залунає бойовий оклик... Тоді треба збирати збройних людей, гуртувати їх в сотні по містечках, а опісля — в полки. У кожне місце обіцяв Хмельницький прислати досвіднього старшину, котрий обійме провід і знатиме, куди їх вести.
Хмельницький оглядав кожну стрічну фортецю, замочок і оцінював його бойову вартість, підзирав її слабкі сторони, розвідував про її залогу. По містечках, де стали кварцяні, заходив s шинок, частував жовнірів, оповідав їм про свої походи на турецьку та татарську землю, про свою неволю і, коли ті захоплювалися його оповіданням, він непомітно добував від них те, що йому треба було знати...