Де-Рівароль з досади закусив губу і з похмурою ненавистю втупився в пірата, який тримався так незалежно.
— А якщо я накажу вам висадитись десантом... тобто зробити спробу? — спитав він.— Відповідайте мені, [257] пане. Давайте раз і назавжди уточнимо наші функції. Хто командує експедицією — ви чи я?
— Ви мені просто набридли,— сказав Блад у відповідь і рвучко обернувся до де-Кюссі, який почував себе надзвичайно незручно і сидів, кусаючи губи.— Я звертаюсь до вас, пане. Доведіть генералу, що я маю рацію.
Де-Кюссі відірвався від своїх похмурих думок і відкашлявся. Він був надзвичайно знервований.
— У зв'язку з тим, що капітан Блад подавав на розгляд...
— На якого дідька все це мені! — різко обірвав його де-Рівароль.— Здається, мене оточують самі боягузи! Послухайте, пане пірате, коли ви боїтеся взятися за цю операцію, то я сам візьмуся за неї. Погода стоїть сприятлива, і ми успішно висадимось на берег. І якщо мені пощастить, а я певен цього, то завтра вам доведеться вислухати дещо не зовсім приємне для вас. Я надто великодушний з вами, сер! — Він зробив широкий жест рукою.— Дозволяю вам іти.
Де-Ріваролем керувала безглузда впертість та пустопорожній гонор, і він, звичайно, дістав по заслузі. В другій половині дня ескадра стала за милю від берега. Під прикриттям темряви триста чоловік, двісті з яких були негри (тобто всі негри, що брали участь в експедиції), в каное, пірогах і шлюпках вирушили на берег. Самовпевненість де-Рівароля примусила його взяти особисто на себе командування десантним загоном, хоч ця рискована операція зовсім не приваблювала його.
Перші шість човнів, підхоплені прибоєм, були розбиті вдрізки об скелі ще до того, як люди, що сиділи в них, встигли кинутись у воду. Гуркіт хвиль і крики потопаючих попередили тих, що пливли вслід за ними, і врятували їх від такої ж долі. За наказом барона вони відійшли від небезпечної зони і кинулись рятувати тих, кому пощастило добратися до них. У цій авантюрі загинуло близько п'ятдесяти чоловік і було втрачено шість човнів з боєприпасами та зброєю.
Барон повернувся на свій корабель розлючений, але не розумніший. Мудрість — навіть та, що набувається життєвим досвідом,— була недоступна для таких людей, як де-Рівароль. Він злився на всіх і на все, але в основному ненависть його падала на капітана Блада. Вкладаючись спати, він злісно відкидав настирливі думки про те, що скаже завтра Блад.
На світанку барона розбудив рев гарматних залпів. У нічному ковпаку і кімнатних пантофлях він вибіг на корму і побачив картину, від якої його лють подвоїлась. Чотири [258] піратські кораблі, піднявши всі вітрила, провадили якісь дивовижні маневри за півмилі від Бока Чіка і трохи більше як за півмилі від французької ескадри. Кожного разу, коли вони наближалися до берега, їх бортова артилерія вивергала клуби порохового диму і вогню, обстрілюючи великий круглий форт, що захищав вузький прохід у гавань. Гармати форту відповідали на вогонь, але жодне ядро не влучало в ціль. Пірати весь час маневрували і стріляли з такою точністю, що їх вогонь накривав захисників форту в той самий момент, коли вони перезаряджали гармати. Зробивши постріл, кораблі піратів круто обертались так, що каноніри форту бачили перед собою весь час рухому мішень: корму або ніс корабля, а за якусь мить до того, як іспанці мали обрушити на них вогонь усіх гармат форту, кораблі піратів вишиковувались у перпендикулярній позиції до форту так, що їх щогли зливалися в одну лінію.
Бурмочучи собі під ніс прокляття, де-Рівароль стояв на палубі і спостерігав бій, який самовпевнений Блад розпочав на свій риск. Офіцери "Віктор'єза" стовпилися навколо нього, але коли до них приєднався де-Кюссі, гнів барона, —що весь час розпирав його груди, прорвався. Власне, де-Кюссі сам накликав на себе цю бурю. Він підійшов до барона, потираючи руки від неприхованого задоволення енергійними діями тих, кого він завербував на службу.
— Ну як, пане де-Рівароль?!, — з усмішкою почав він.— Добре знає свою справу цей капітан Блад, га? Ще до сніданку він підніме прапор Франції на форті.
В очах у барона спалахнув гнівний вогник. Він рвучко обернувся до губернатора і вишкірився.
— Кажете, він знає свою справу?! Його справа, дозвольте вам зауважити, пане де-Кюссі, виконувати мої накази, а я, сто чортів йому в пельку, такого наказу не давав! Коли все це скінчиться, я розправлюся з ним за його самочинство.
— Я певен, пане бароне, що його дії будуть виправдані, якщо забезпечать успіх.
— Виправдані! О прокляття! Та чи можна виправдати самовільні вчинки солдата!? — скипів барон. Офіцери, які поділяли ненависть де-Рівароля до капітана Блада, підтримували командуючого.
А тим часом бій тривав. Форту було завдано серйозних пошкоджень. Але й пірати, незважаючи на їх спритні маневри, теж зазнали чималих втрат від вогню з форту. Планшир правого борту "Атропо" був розбитий на тріски, а одно з ядер розірвалося в кормовій каюті корабля. На "Елізабет" [259] була серйозно пошкоджена носова частина, а на "Арабеллі" збита грот-щогла. "Лахезіс" вийшов із бою, втративши стерно, і зараз маневрував за допомогою довгих весел.
Тупий, сповнений люті погляд барона свідчив про те, що він задоволений.
— Благаю небо, щоб іспанці потопили всі його дияволів ські кораблі! — вигукнув він, остаточно знавіснівши.
Та небо лишалося глухим. Не встиг він навіть закінчити свого благання, як усе довкола струсонув страшенний вибух, і половина форту злетіла в повітря. Вдалим пострілом пірати влучили в пороховий погріб.
Години через дві після бою капітан Блад, спокійний і вичепурений, наче він щойно повернувся з балу, ступив на квартердек "Віктор'єза". Його зустрів де-Рівароль, все ще в халаті і в нічному ковпаку.
— Дозвольте доповісти, пане бароне, що ми оволоділи фортом на Бока Чіка. На руїнах башти майорить прапор Франції, і шлях у зовнішню гавань для нашої ескадри відкритий.
Ле-Рівароль змушений був стримати свій гнів, хоч мало не задихався від нього. Його офіцери так палко висловлювали своє захоплення, що лаяти Блада було просто незручно. Але в очах барона не згасала лють, а на блідому обличчі відбивалася внутрішня боротьба.