— А-а-а! Старий вовк! — сказав він, намагаючись підвестися.— Нарешті ти сюди добрався! Ну й що ж ти... зби-ра... раєшся ро... роби...ти з сво...їм ка... капі...таном, г-га? — Гаркнувши ще щось, Блад лантухом опустився у крісло.
Старий Волверстон мовчки й понуро дивився на нього. На своєму віку йому довелося багато чого побачити, і важко його було чимсь розчулити, але коли він побачив п'яного капітана Блада, то серце його стислося від болю. Щоб дати вихід своєму горю, він образно і соковито вилаявся. В такий спосіб він завжди висловлював свої почуття, які б вони не були. Потім перевальцем підійшов до стола і сів у крісло навпроти капітана.
— Дідько б тебе взяв, Пітер, ти поясниш мені, що це таке?
— Ром,— відповів Блад.— Ямайський ром.— Він підсунув пляшку і склянку до Волверстона, але той навіть не глянув на них.
— Я питаю, що з тобою? Що тебе мучить?! — вигукнув він.
— Ром,— повторив капітан Блад і, скривившись, спробував посміхнутися.— Просто ром. Я відпові...даю на... всі... твої запитання. А чому ти... не... не відповідаєш на м... мої? Що... ти ду". маєш ро...бити з... зі мною? Га?
— Я вже все влаштував,— сказав Волверстон.— Слава богу, що в тебе вистачило глузду тримати язик за зубами, поки я не прибув сюди. Ти ще не зовсім п'яний і розумієш мене?
— І п'яний... і тверезий... я... завжди... розу...мію тебе.
— Тоді слухай.
І Волверстон переказав йому вигадану ним байку, яку він розповів піратам. Капітан з помітним напруженням силкувався збагнути зміст того, що говорили.
— А мені все-одно, що ти там вигадав,— сказав він нарешті, коли той закінчив. І... все це... не має ніякого значення. Спасибі за все... вірний старий вовче! Та чи варт було [238] це робити? Я вже не пірат і ніколи ним не буду. Всьому кінець! — Блад стукнув кулаком по столу, і в його очах заблищали гнівні вогники.
— Я ще прийду до тебе, і ми поговоримо, коли в твоїй макітрі буде менше рому,— сказав Волверстон, підвівшись.— А тим часом ти добре запам'ятай свою власну історію, яку я розповів про тебе, і тільки не подумай говорити щось інше, бо зробиш з мене брехуна. Всі вони, і навіть ті, хто відплив зі мною з Порт-Ройяла, вірять мені. Розумієш? Я примусив їх повірити. А коли вони дізнаються, що ти справді згодився взяти королівський патент і вирішив наслідувати Моргана, то ти догадуєшся, що може статися?..
— Вони пошлють мене в пекло,— сказав капітан.— А це якраз те, на що я заслуговую.
— Ти зовсім розкис,— буркнув Волверстон.— Поговоримо завтра.
Вони й справді поговорили другого дня, але безрезультатно. І так було кілька разів протягом усього періоду дощів, який розпочався в першу ніч після повернення старого вовка. Нарешті кмітливий Волверстон зрозумів, що капітан хворіє зовсім не від рому. Ром був тільки наслідком, а не причиною апатії. В серці Блада ятрилася рана, а старому вовку не бракувало знань і спостережливості, щоб догадатися про її походження. Він безбожно кляв усі спідниці на світі і, розуміючись на таких справах, чекав, поки ця недуга минеться. ,
Та недуга виявилася затяжною. Якщо Блад не грав у кості і не пиячив у тавернах Тортуги в компанії, до якої раніше почував огиду, то він сидів самотньо, замкнувшись у своїй каюті на "Арабеллі". Його друзі з губернаторської сім'ї, збентежені його поведінкою, всіляко намагалися розважити капітана. Особливо клопоталась мадмуазель д'Ожерс!< Вона мало не щодня запрошувала його до них додому, але Блад дуже рідко приймав ці запрошення.
Пізніше, коли вже надходив кінець періоду дощів, до нього почали звертатися його капітани з проектами найрізноманітніших вигідних наскоків на іспанські поселенім. Та до всіх пропозицій Блад ставився байдуже. Спочатку це викликало подив, а коли встановилась погода, подив перейшов в обурення.
Якось у каюту Блада ввірвався Крістіан — капітан "Клото" і, лаючи його за бездіяльність, зажадав, щоб йому, нарешті, сказали, що він має далі робити,
— Забирайся під три чорти,— байдуже відповів Блад, ледве вислухавши його. [239]
Розлючений Крістіан пішов геть, а наступного ранку "Клото" знявся з якоря і вийшов у море, подавши цим приклад дезертирства для інших. Незабаром навіть віддані Бладу капітани не могли вже утримати своїх людей у гавані Тортуги.
Іноді Блад сам себе питав, навіщо він взагалі повернувся на острів Тортугу. Він не переставав думати про Ара-беллу і про те, що вона знехтувала ним, вважаючи його за розбійника й пірата. І Блад поклявся собі, що піратством займатися більше ніколи не буде. Але чому ж він у такому разі сидить тут? На це запитання він відповідав іншим: А куди ж йому було поїхати? Хіба не ясно, що вибору в нього не лишалось?
Поступово він почав втрачати інтерес до життя і опускався дедалі нижче й нижче. Він остаточно перестав дбати про одяг; від вишуканості не лишилося й сліду, на щоках і підборідді, які раніше завжди були чисто виголені, стирчала чорна щетина, а довге чорне волосся пасмами падало на обличчя. Колись таке енергійне смагляве обличчя набрало тепер хворобливого жовтуватого відтінку, а недавно ще ясні блакитні очі потьмяніли і спохмурніли.
Волверстон — єдиний, хто знав про справжню причину такого переродження Блада,— якось раз, і тільки раз наважився поговорити про це з ним відверто.
— Слухай, Пітер! Чи буде коли-небудь кінець усьому цьому? — пробурчав велетень.— Невже ти збираєшся скніти тут усе своє життя? Коли ти, нарешті, кинеш пиячити через цю гарненьку ляльку з Порт-Ройяла, яка, до речі, не звертає на тебе ніякої уваги? Грім і блискавка! Якщо тобі так уже потрібне те дівчисько, то чому ж ти, чума б тебе задавила, не поїдеш туди і не забереш її?
Блад спідлоба глянув на старого вовка, і в блакитних очах його блиснув знайомий Волверстону вогник. Але Волверстон, не звертаючи на це уваги, вів далі:
— Можна волочитися за дівчиною, коли з цього що-небудь вийде. Але я краще здохну, аніж стану занапащати себе ромом через якусь там спідницю. Це не в моєму характері. Якщо тебе більше ніщо не цікавить, то чому б нам не напасти на Порт-Ройял! Хіба, кат би його побрав, має якесь значення те, що це англійське місто? Адже в ньому верховодить Бішоп, а серед наших хлопців знайдеться чимало головорізів, які погодяться піти за тобою хоч в пекло, аби тільки схопити мерзотника за горлянку. Я заздалегідь впевнений в успіху такого походу. Нам треба тільки дочекатися, коли з Порт-Ройяла вийде ямайська ескадра. В місті [240] знайдеться немало всякого добра, щоб винагородити наших хлопців, а ти матимеш своє дівчисько. Хочеш, я дізнаюся про настрій, поговорю з людьми?