— От ви знову не зрозуміли мене,— спалахнув лорд Джуліан.— Хіба ж ми закликаємо до зради?! Ваших людей —теж візьмуть на королівську службу.
— І ви сподіваєтесь, що вони полюватимуть разом зі мною на своїх товаришів з "берегового братства"? Клянусь, лорде Джуліан, що ви самі нічогісінько не розумієте! Невже в Англії не лишилося й крихти людської честі? Та не тільки в цьому річ. Як вам могло спасти на думку, що я здатний узяти офіцерський патент від короля Якова? Я навіть не хочу бруднити руки вашим патентом, хоч це й руки розбійника й пірата. Ви ж чули сьогодні, як міс Бішоп назвала мене розбійником і піратом — людиною, гідною презирства, покидьком суспільства. А хто мене зробив таким? Хто зробив мене цим розбійником і піратом?
— Коли б ви були бунтівником...— почав лорд.
— Ви мусите знати,— перебив його Блад,— що я не був бунтівником. Я зовім не брав участі в повстанні. Навіть і не збирався. Якби це було так, або коли б судді помилилися, то я міг би простити все. Але ж судді навіть і не збиралися маскувати свою підлу комедію. Мене засудили тільки за мою "власну провину" ні більш, ні менш. Той кровожерливий вампір Джефрейс — будь він сто разів проклятий! — ухвалив мені смертний вирок, а його вельмишанов— —ний господар Яків Стюарт потім змилосердився і перетворив мене на раба. І за що? За те, що я, далекий на той час від будь-яких переконань та політики, з почуття звичайного милосердя, намагався полегшити муки іншого, перев'язував рани людині, яку потім судили за зраду. Оце і весь мій злочин. Ви можете знайти усе це в документах і пересвідчитися самі, за що мене продали в рабство. За законом, встановленим Яковом Стюартом. Я сподіваюся, що ви тепер зрозумієте, які закони панують в Англії, а от чи бачили ви, ваша світлість, хоча б у сні, що таке рабство?
Сказавши це, Блад раптом осадив свій запал і на якусь хвилину замовк, а помовчавши, втомлено і невесело засміявся: — Ну, досить! Скипів через якісь там дурниці. Годі, а то [189] може здатися, ніби я намагаюся захищатись, тимчасом, як усі знають, що це не в моїй звичці. Вельми вдячний вам, лорде Джуліан, за ваші добрі наміри. Думаю, що ви зрозумієте мене. По вас бачу, що зрозумієте.
Лорд Джуліан стояв, мов укопаний. Його глибоко вразили слова капітана Блада і та неприборкана пристрасть, з якою він говорив. Кількома чіткими стислими фразами він виклав і причини своєї ненависті, і мотиви на свій захист та виправдання. Глянувши на розумне, вольове обличчя капітана, яке від збудження аж палало у сяйві великого ліхтаря, Уейд знітився і, важко зітхнувши;— мовив:
— Шкода! Побий мене грім, шкода! — І, під впливом раптового напливу хороших почуттів, він простягнув Бладу руку.— Сподіваюся, що між нами не може бути ніяких образ та ворожнечі.
— Ні, мілорд! Я ж... розбійник і пірат.— Блад гірко засміявся і, не помічаючи запропонованої руки, пішов геть.
Лорд Джуліан якусь мить постояв, дивлячись, як вздовж гакаборту посувається висока постать, потім якось пригнічено опустив руку і попрямував у каюту.
У дверях коридора його світлість замалим не наскочив на Арабеллу Бішоп, яка йшла попереду. Надто заклопотаний думками про капітана Блада, Уейд мовчки пішов за нею, не цікавлячись, куди вона ходила.
В каюті він стомлено впав у крісло і всупереч своїй звичайній стриманості вигукнув:
— Будь я проклятий, якщо коли-небудь зустрічав людину, яка б мені так сподобалась! І в той же час із ним нічого не можна зробити.
— Так, я чула все,— ледве чутним голосом призналася бліда, як смерть, Арабелла. Говорячи, вона навіть не поворухнулась.
Уейд здивовано глянув на неї і замовк, задумливо розглядаючи дівчину. Нарешті він вимовив:
— Я ось про що думаю... Чи не через вас бува все це лихо з капітаном? Ваші слова дуже мучать його. Він тільки —й знає, що твердить їх. Відмовився піти на службу до короля і навіть не потис моєї руки. І що поробиш з таким чоловіком! Досі йому щастило, та закінчить він на нок-реї. А зараз цей дон Кіхот заради нас наражається на смертельну небезпеку.
— Як це? — збентежившись, поцікавилась дівчина.
— Як, питаєте? Хіба ви забули, що він іде на Ямайку, де розташувався штаб англійського флоту? Правда, цим флотом командує ваш дядечко... [190]
Арабелла аж подалась наперед від напруження і жестом зупинила лорда. Той помітив, що дихання її стало частішим і поривчастим, а широко розкриті очі перелякано дивляться на нього:
— Це йому не допоможе! — вигукнула вона.— Навіть не думайте про це. Для Блада мій дядько — найза-пекліший ворог у всьому світі. Він черствий, мстивий нелюд — він нічого не прощає. Я певна, що лише надія схопити й повісити капітана Блада примусила його залишити свої плантації на Барбадосі і погодитись стати губернатором Ямайки. Капітан Блад, звісно, цього не знає...— Арабелла замовкла і безпорадно розвела руками.
— Не думаю, щоб становище змінилося, якби навіть Блад і знав про це,— сумно зауважив лорд.— До того, хто зміг простити такого запеклого ворога, як дон М-ігель, і відкинув усі мої умовляння, із звичайною міркою не підійдеш. Він лицар до ідіотизму. "
— І все ж це не завадило йому протягом трьох років бути тим, ким він був, і робити те, що він робив.— У голосі дівчини цього разу забринів сум, без будь-якого натяку на презирство.
Лорд Джуліан, який, по-моєму, був схильний до моралізування, зітхнувши, підсумував:
— Життя — занадто складна штука.
Розділ XXI
НА СЛУЖБІ У КОРОЛЯ ЯКОВА
Наступного дня, ледь зажеврів горизонт, Арабеллу Бішоп розбудили пронизливі звуки ріжка і настирливе калатання суднового дзвону. Остаточно прогнавши сон, вона відкрила очі і байдуже подивилась на спінену зеленаву воду, що стрімко бігла повз позолочений ілюмінатор. Поволі до її свідомості долинув шум, схожий на метушню: з кают-компанії, якраз над її ліжком, доносився тупіт ніг, хрипкі вигуки і стукіт важких предметів. Відчувши, що шум цей не схожий на звичайну роботу команди. Арабелла, охоплена тривожним передчуттям, підвелася й розбудила свою служницю.
Тим часом у каюті з правого борту, сполоханий цим самим гамором, гарячково одягався лорд Джуліан. Вибігши на палубу, він здивовано поглянув на гору вітрил над собою. їх підняли, щоб піймати ранковий бриз. А попереду, [191] праворуч і ліворуч розлягалася неозора гладінь океану, що, переливаючись сліпучими блискітками, купалася в золоті сонця, палаючий диск якого ще тільки наполовину вийшов із-за обрію.