Уже відомий нам флагманський корабель "Енкарнас-йон", цей потужний галіон, мав сорок вісім великих і вісім малих гармат. Другим великим кораблем був тридцяти-шестигарматний "Сальвадор". Інші два, менші — "Інфанта" й "Сан-Феліпе" — мали по двадцять гармат і по сто п'ятдесят чоловік команди.
Такою була ворожа ескадра, і на її виклик мав відповісти капітан Блад, в розпорядженні якого, крім "Арабелли" з сорока гарматами та "Елізабет" з двадцятьма гарматами, були ще захоплені в Гібралтарі два шлюпи, сяк-так озброєні чотирма кулевринами(1) кожен. Проти тисячі іспанців [143] корсари могли виставити не більше чотирьохсот чоловік з тих п'ятисот, що вийшли з Тортуги.
(1) Кулеврина — старовинна довгоствольна гармата.
План дій, запропонований капітаном Бладом на військовій раді, був зухвалий і рискований, так що Каузак одразу запротестував проти нього.
— Не сперечатимусь,— поступився капітан Блад.— Але мені доводилось робити ще й сміливіші вилазки.— Він самовдоволено посмоктав люльку, набиту запашним тютюном-, яким так уславився Гібралтар і якого вони прихопили з собою кілька тюків.— І найважливіше те, що кінчалися ці вилазки завжди вдало. Audaces fortuna invat,(1)— додав він латинською мовою.— Слово честі, оці старі римляни були розумні люди і знали життя.
Блад вдихнув у своїх товаришів і навіть у Каузака частку своєї впевненості, і всі, пройнявшись вірою в успіх, гаряче взялися до роботи. Три дні з ранку до вечора пірати завзято готувалися до бою, який мав забезпечити їм перемогу і порятунок. Зволікати було небезпечно. Вони повинні вдарити першими, до того, як дон Мігель д'Еспіноса дістане підкріплення — той п'ятий галіон "Санто Ніньйо", що поспішав на з'єднання з ним з Ла Гуайри.
Основна робота провадилась на більшому з двох шлюпів, захоплених у Гібралтарі, якому відводилась головна роль у здійсненні плану капітана Блада. Пірати зламали на ньому всі перегородки, перетворивши його таким чином на порожню посудину, прикриту зверху дошками палуби. У бортах просвердлили отвори, і шлюп почав нагадувати половинку пустого продірявленого горіха. Потім у палубі пробили кілька додаткових люків, а всередину корпусу склали запаси дьогтю, смоли й сірки, знайдені в місті. До всього додали ще шість бочок пороху, виставивши їх днищами назовні з бортових отворів шлюпа, наче гармати.
Надвечір четвертого дня, закінчивши необхідні приготування, пірати нарешті залишили хоч і приємне, але наче вимерле місто Маракаїбо. Знімалися з якоря годині о другій ночі, скориставшись відпливом, який тихо зносив їх до обмілини. Кораблі йшли, згорнувши всі вітрила, крім бушпритних, віддавшись на волю легкому бризові, що ледве дихав у фіолетовій темряві тропічної ночі.
Попереду йшов нашвидку зроблений брандер(2) під [144] командуванням Волверстона, який мав із собою шістьох добровольців. Кожному з них обіцяно було спеціальну винагороду — по сто песо, крім звичайної частки здобичі. Далі йшла "Арабелла", а на деякій відстані за нею — "Елізабет" під командуванням Хагторпа. На цьому кораблі був і Каузак з частиною французів, які позбулися свого корабля. Ар'єргард замикали другий шлюп і вісім каное з полоненими, рабами та більшою частиною захоплених товарів. Зв'язаних бранців охороняли два матроси — стернові та чотири пірати з мушкетами. їм було наказано лишатися в тилу і ні в якому разі не брати участі в майбутньому бою.
(1) Щастить сміливим (лат.).
(2) Брандер — судно, навантажене пальними та вибуховими речовинами, що служило для підпалювання ворожих кораблів (застосовувалось у часи парусного флоту). ,
Тільки-но перше мерехтливе проміння світанку несміливо прорізало нічну темряву, як насторожені очі піратів розпізнали за чверть милі попереду обриси іспанських кораблів, що стояли на якорі. Самовпевнені, як і завжди, іспанці, покладаючись на свої переважаючі сили, звичайно, були не дуже пильні. Тому й не дивно, що вони помітили ескадру Блада лише після того, як їх помітили корсари. Забачивши крізь вранішній імлистий серпанок іспанські галіони, Волверстон, піднявши на реях свого брандера всі вітрила, спрямував брандер просто на величезний флагманський корабель "Енкарнасйон". Не встигли іспанці опам'ятатись, як він уже впритул підійшов до них. Надійно закріпивши штурвал, Волверстон схопив великий, туго скручений віхоть соломи, змочений у нафті, і запалив його. Смолоскип спалахнув сліпучим полум'ям саме в ту мить, коли легеньке суденце з тріском ударилося об борт флагманського корабля. Шестеро обзроєних абордажними гаками хлопців Волверстона, роздягнені до пояса, стояли на своїх постах з лівого борту: четверо — на планширі і двоє — на реях. У момент зіткнення брандера з іспанським флагманом вони блискавично метнули гаки, і шлюп немов прикипів до корабля. Кинуті ж із реї гаки повинні були ще більше заплутати снасті і позбавити іспанців можливості визволитись від непроханих гостей.
На борту іспанського галіона затрубили тривогу, і почалася паніка. Захоплені зненацька, іспанці метушились, бігали, горлали. Вони спробували були підняти якір, але одразу ж відмовилися від свого наміру, переконавшись, що це робити пізно. Гадаючи, що їх візьмуть на абордаж, іспанці схопилися за зброю і приготувалися до відсічі. Але їх збила з пантелику невластива для піратів тактика зволікань, а ще більш здивувало те, що майже голий здоровань Волверстон гасав по палубі, розмахуючи над головою пaлаючим [145] смолоскипом. І лише тоді, коли він закінчив свою справу, іспанці збагнули, в чому тут річ: він підпалював ґноти коло бочок з порохом. Один з іспанських офіцерів, очманівши від переляку, наказав послати на шлюп абордажний загін. Але й цей наказ запізнився. Волверстон, переконавшись, що шестеро його молодців, успішно впоравшись із завданням, уже стрибнули за борт, кинув палаючий смолоскип у найближчий відкритий люк трюму, а сам пірнув у воду, де його відразу ж підібрав баркас з "Ара-белли". А в цей час брандер, шугаючи на всі боки страшним полум'ям, шпурляв на "Енкарнасйон" шматки горючих матеріалів, і довгі вогняні язики лизали борт галіона, відки-даючи назад сміливців, які у відчаї, хоч і з запізненням, намагалися відштовхнути шлюп.