Одіссея капітана Блада

Сторінка 41 з 99

Рафаель Сабатіні

За якусь мить Левасер був коло неї і, відкинувши закривавлену алебарду, простягнув руки, щоб пригорнути свою кохану. Проте, потрапивши в його обійми, з яких їй уже не легко було вирватись, дівчина тільки зіщулилась; [120] страх спотворив її вродливе обличчя, зігнавши з нього звичайний вираз гордовитості.

— О, нарешті ти моя! Моя наперекір усьому! — театрально вигукнув корсар.

Але дівчина, упираючись щосили руками в його груди, силкувалась відштовхнути свого героя.

— Наві... навіщо ти вбив його?

Як і личить героєві, Левасер засміявся, і з міною бога, який зглянувся на простого смертного, пишномовно відповів:

— Він став між нами! Хай смерть його буде символом і пересторогою для тих, хто наважиться стати між нами! Вони згадають його і затремтять!

Усе це було невимовно красиво — його слова, широкий жест, його привабливість були непереборними, і дівчина, відкинувши свій безглуздий страх, безсило впала йому на груди. А він, перекинувши її через плече, під схвальні вигуки команди легко й урочисто поніс дорогоцінну ношу на палубу свого корабля. Правда, необачний брат мадмуазель міг би порушити ту романтичну ідилію, якби завжди спостережливий Каузак спокійнісінько не збив його з ніг і не зв'язав йому міцно руки.

Поки капітан у каюті втішався посмішками коханої, Каузак зайнявся воєнною здобиччю. Голландській команді було наказано взяти баркас і забиратися хоч у пекло. На . щастя, голландців виявилося не більше тридцяти, і баркас, хоч і перевантажений, вмістив усіх. Після цього Каузак, оглянувши вантаж, залишив на "Джонгроуві" свого старшину і два десятки людей з наказом іти за "Ла Фудр", який він вів на південь — до Надвітряних островів.

Настрій у Каузака був препоганий. Риск, на який вони пішли, захопивши голландський бриг і вчинивши насильство над членами сім'ї губернатора Тортуги, був незмірно вищий, ніж вартість здобутих трофеїв. З понурим виглядом він висловив це Левасеру.

— Прибережи свої думки для себе,— відповів йому капітан.— Невже ти думаєш, що я дурень, і, підставляючи шию для петлі, не подбав про те, щоб розрізати мотузок? Я поставлю губернаторові Тортуги такі умови, яких він не зможе не прийняти. Веди корабель на острів Вір-ген Магра. Там ми зійдемо на берег і все влаштуємо. Та накажи привести в каюту того молокососа д'Оже-рона.

І Левасер знов повернувся до дами свого серця. [121]

За якусь хвилину туди ж привели і її брата. Капітан підвівся зустріти його, пригнувшись, щоб не стукнутись головою об стелю каюти. Мадмуазель д'Ожерон також встала.

— А це навіщо? — звернулась вона до Левасера, вказуючи на зв'язані руки брата.

— Мені самому жаль,— мовив Левасер,— і хочеться покласти цьому край. Хай мосьє д'Ожерон дасть мені слово честі...

— Ніякого слова,— випалив зблідлий юнак, якому не бракувало мужності.

— От бачиш...— Левасер знизав плечима, ніби висловлюючи цим глибокий жаль; обурена дівчина звернулася до брата.

— Анрі, це ж безглуздо! Ти поводишся не так, Як мій друг. Ти...

— Кажуть — як мале то й дурне,— відповів їй брат, хоча слово "мале" аж ніяк не пасувало до дівчини, бо вона була вища за нього.— Невже ти думаєш, що я міг би залишитися твоїм другом, якби принизився до переговорів з цим мерзенним піратом?

— Спокійно, молодий півнику! — Левасер засміявся, але сміх цей не віщував нічого приємного.

— Невже ти не розумієш,— говорив Анрі,— скільки лиха принесло твоє безумство! Скільки загинуло людей з примхи цього виродка! Невже ти не бачиш, що потрапила в лабети звіра, собаки,' народженого на смітнику і вихованого серед злодіїв та вбивць?..

Він міг би багато дечого додати, та Левасер обірвав його мову, вдаривши юнака в обличчя. Видно, правда Колола очі піратові.

Мадмуазель д'Ожерон ледве стрималася, щоб не зойкнути, а брат її, поточившись від удару, прихилився з розсіченою губою до стіни каюти. Та дух хлопця не було зломлено, він шукав очима сестру, і на його блідому обличчі заграла глузлива посмішка.

— Дивись,— спокійно сказав юнак.— Він б'є бранця, у якого зв'язані руки.

Прості слова, вимовлені з презирством, розбудили в Левасера нестримну лють, яка завжди тільки й чекала нагоди, щоб вибухнути.

— Цікаво, що зробив би ти,, щеня, коли б тобі розв'язали руки? — загорлав він і, схопивши свого в'язня за комір камзола, з силою трусонув ним.— Відповідай, що зробив би ти, пустодзвоне, базіко! Ти!..— Слідом за цим [122] хлинув потік слів, значення яких дівчина не знала, але підсвідомо могла догадуватися про їх брудний та огидний зміст.

Сполотнівши від жаху, вона крикнула Левасеру, щоб той припинив знущання. У відповідь пірат, скорчившись, розчинив двері" і виштовхнув її брата з каюти.

— Киньте цей мотлох у трюм, до нових розпоряджень! — гаркнув він і зачинив двері.

Заспокоївшись, він з улесливою посмішкою обернувся до дівчини, але її скам'яніле обличчя лишалося незворушним. Тільки тепер їй відкрилося справжнє нутро її героя, і те, що вона побачила, було відразливим і страшним. Перед очима постала картина звірячого вбивства голландського капітана, і вона нарешті зрозуміла, що її брат сказав правду. Вираз панічного страху спотворив обличчя Мадлен, і, щоб не впасти, вона схопилася за стіл.

— Що це, горличко, з тобою? — спитав Левасер, підходячи до неї. Дівчина позадкувала. В його посмішці, в полум'ї його очей було щось таке, від чого у неї боляче стислося серце. А коли вона дійшла до кінця каюти і далі відступати було нікуди, він схопив жертву своїми довгими руками і грубо притяг до себе.

— Ні, ні! — задихаючись, кричала дівчина.

— Так, так! — жартома вторив він, але яким страшним і потворним був цей жарт. Дівчина пручалася, намагаючись вирватися з його обіймів, а Левасер, навмисне завдаючи їй болю, незграбно притиснув її до себе і поцілував, зірвавши з себе залишки маски героя.

— Справді, як мале, то й дурне! Хіба ж ти не чула, як твій брат говорив, що ти в моїх руках? Не забувай,— загорлав він,— що ти прийшла сюди'за власним бажанням. Я не з тих, хто дозволяє жінкам дуріти. Отож раджу взятися за розум, моя мила, ти ж знала, на що йшла. Маєш те, чого хотіла.— Він ще раз поцілував її, на цей раз майже з презирством, і відштовхнув від себе, порадивши: — Годі гніватись! Бо щоб потім не довелося пошкодувати.