— Ну чого вам боятися? — казав він.— Хіба ми живемо не в християнській країні? А християни ж не воюють з пораненими і з тими, хто дав їм притулок.
Блад, як бачите, ще не втратив віри в християн. Потім він підніс до губ пораненого склянку з ліками, виготовленими за його вказівками. [12]
— Заспокойтеся, мілорде. Найгірше вже позаду.
Але саме в цю мить з грюкотом і брязкотом у кімнату вдерлося чоловік дванадцять солдатів Танжерського полку у ботфортах і червоних мундирах. Командував ними кремезний похмурий офіцер, мундир якого був пишно розшитий золотими позументами.
Бейнс закам'янів на місці в якійсь дивній позі, що свідчила одночасно і про його переляк і про виклик карателям, в той час як його дружина і дочка злякано відступили. Блад, що стояв у головах лорда, поглянув через плече на непроханих гостей.
Офіцер різким голосом наказав солдатам зупинитись. Після цього він, побрязкуючи острогами і тримаючи руку в рукавичці на ефесі своєї шпаги, бундючно пройшов уперед і звернувся до господаря:
— Я капітан Гобарт з драгунів полковника Кірка. Ви тут переховуєте бунтівників?
Наляканий різким і зухвалим тоном військового, господар промимрив тремтячим голосом:
— Я... я не переховую бунтівників, сер. Цей джентльмен поранений...
— Сам бачу! — гримнув капітан і важкою ходою рушив до кушетки. Насупившись, він похмуро глянув на сіре обличчя змученого лорда.— Нема потреби допитуватись, де він був поранений. З мене досить того, що це проклятий бунтівник! Візьміть його, хлопці! — кинув він драгунам.
Але тут Блад заступив собою пораненого.
— В ім'я гуманності, сер! — сказав він з ноткою гніву в голосі.— Ми живемо в Англії, а не в Танжері. Цей чоловік тяжко поранений. Його не можна чіпати, бо це небезпечно для його життя.
Слова Блада розсмішили капітана:
— О, я маю ще й піклуватися про здоров'я бунтівників! Хай йому чорт! Ви думаєте, що ми беремо його для лікування? Вздовж усього шляху від Уестона до Бріджуо-тера споруджуються шибениці, і він годиться для будь-якої з них. Полковник Кірк навчить, цих дурнів-протестантів дечого такого, про що пам'ятатимуть усі нащадки!
— Ви вішаєте людей без суду? Клянусь честю, я помилився. Схоже на те, що ми зараз у Танжері, де колись стояв ваш полк.
В очах капітана блиснув недобрий вогник. Змірявши поглядом Блада з ніг до голови, він звернув увагу на його сухорляву, мускулисту будову тіла, згорда підняту голову, на весь його владний вигляд — і солдат упізнав солдата. [13]
Очі капітана звузились. Він почав дещо пригадувати і зненацька вибухнув гнівом.
— Хто ж ви в біса такий?
— Мене звуть Блад, сер. Пітер Блад. До ваших послуг.
— А-а... так, так, пригадую ваше прізвище. Ви служили у французів, га?
Якщо Блад і був здивований, то не показав цього.
— Так, служив.
— Тоді пам'ятаю... Років п'ять тому чи, може, трохи більше ви були в Танжері?
— Був і знав вашого полковника.
— Клянусь честю, вам, напевно,, доведеться відновити це знайомство.— Капітан неприємно засміявся.— Як ви тут опинились, сер?
— Мене покликали подати допомогу пораненому. Я лікар.
— Ви — лікар?
У хвалькуватому тоні Гобарта прозвучала зневага до брехні, якою йому здалися слова Блада.
— Medicinae baccalaureus(1),— відповів Блад.
— Не тикайте мені під ніс вашу французьку мову, чоловіче! — грубо обрізав його Гобарт.— Говоріть по-англійськи.
Поспішка Блада дратувала його.
— Я лікар і маю практику в містечку Бріджуотері. Капітан глузливо посміхнувся:
— А сюди ви приїхали з Лаймської затоки(2), супроводжуючи вашого приблудного герцога?
(1) Medicinae baccalaureus (лат.) — бакалавр медицини.
(2) Лаймська затока — місце висадки Монмута.
Блад відповів йому тим самим тоном:
— Якби ваш розум був такий же гострий, як голос, мій любий, ви давно вже були б великою людиною.
На мить у драгуна відібрало мову. Кров ударила йому в обличчя.
— Ви матимете нагоду переконатися, що я й так досить великий, щоб повісити вас.
— Не сумніваюся, що це так. У вас і вигляд і манери вішателя. Але якщо ви застосуєте своє ремесло до мого пацієнта, то зашморгнете петлю на власній шиї. Він не з тих, кого ви можете безкарно повісити. Він має право на суд перів.
— Право на суд перів? [14]
Капітана приголомшили ці останні слова, які з особливим притиском вимовив Блад.
— Безумовно. Кожен, якщо він не дурень і не дикун, запитав би ім'я людини, перш ніж послати її на шибеницю. Цей джентльмен — лорд Гілдой.
І тоді кволим голосом заговорив сам лорд:
— Я не приховую свого зв'язку з герцогом Монмут-ським і готовий відповісти за це. Проте, з вашого дозволу^ я відповідатиму тільки перед судом, судом перів, як уже сказав лікар.
Він замовк, і на мить запала тиша. Як це часто трапляється з хвалькуватими людьми, в глибині душі Гобарт був неабияким боягузом. Повідомлення про титул пораненого зачепило його слабку струну. Підлесливий і раболіп-ний Гобарт благоговів і тремтів перед титулами. Тремтів він і перед своїм полковником, бо Персі Кірк не гладив по голівці тих, що помиляються.
Жестом руки Гобарт зупинив своїх підлеглих. Тут слід подумати. Блад, помітивши його нерішучість, вніс уточнення, над яким було не зайвим і помізкувати.
— Пам'ятайте, капітане, що в лорда Гілдоя є друзі і родичі серед торі(1), і вони неодмінно донесуть полковникові Кірку, якщо з його світлістю поводитимуться, як із звичайним кримінальним злочинцем. Будьте обережні, капітане, або, як я вже казав, цього ранку ви зів'єте мотузок для своєї власної шиї.
(1) Торі — політична партія, що виражала інтереси крупної аристократії і вищого духовенства. В середині XIX ст. була перетворена на партію консерваторів.
На таку пересторогу капітан Гобарт відповів хвалькуватим презирством, проте, як видно, врахував її.
— Візьміть кушетку,— розпорядився він,— і відправте на ній пораненого в Бріджуотер. Помістіть його у в'язницю до нових розпоряджень.
— Він не витримає такої подорожі,— запротестував Блад.— Йому потрібен абсолютний спокій.
— Тим гірше для нього. Моя справа арештовувати бунтівників! — І рухом руки він підтвердив свій наказ.
Двоє солдатів узяли кушетку і рушили до дверей. Гілдой зробив ледь помітну спробу простягти Бладу руку.