Ще перевірити ранком треба, чи не одягнений цивільний костюм під зеківський? Так речі ж цивільні давно чисто у всіх виметені і до кінця строку не віддадуть, казали. А кінця строку в цьому таборі ще ні в кого не було.
І перевірити — чи не несе листа, щоб через вільного штовхонути? Та тільки ж у кожного листа шукати — до обіду проваландаєшся.
Але крикнув щось Волковой шукати — і наглядачі швидко рукавиці познімали, тілогрійки наказують розгорнути (де кожен тепло баракове сховав), сорочки розстебнути — і лізуть перемацувати, чи не піддягнене що проти статуту. Належить зекові дві сорочки — нижня та верхня, решту зняти! — Отак передали зеки із ряду в ряд наказ Волковото. Котрі раніше бригади пройшли — їхнє щастя, уже й за брамою деякі, а ці — розкривайся! У кого піддягнене — знімай тут же на морозі!
Так і почали та нелад у них вийшовшу брамі уже прочистилося, конвой з вахти реве: давай! давай! І Волковой на 104-ій положив гнів на милість: записувати, на кому що зайве, увечорі самі у кап— тьорку здадуть і пояснювальну записку напишуть: як і чому приховали. На Шухову то все казенне, на, мацай — груди та душа, а у Цезаря сорочку флянелеву записали, а у Буйновського, на тобі, камізельку чи начеревник якийсь то. Буйновський — в крик, на міноносцях своїх звик, а в таборі і трьох місяців нема:
— Ви права не маєте людей на морозі роздягати! Ви д е в ' я — т о ї статті карного кодексу не знаєте! ..
Мають. Знають. Це ти, брате, ще не знаєш.
— Ви не радянські люди! — довбе їх капітан. — Ви не комуністи!
Статтю з кодексу Волковой ще терпів, а тут, як блискавка
чорна, пересмикнувся:
— Десять діб суворого!
І тихіше старшині:
— Під вечір оформиш.
Вони ранками не люблять в карцер брати: людино-вихід втрачається. Хай день спину погне, а ввечорі його в БУР.
Тут таки й БУР по ліву руку від лінійки: кам'яний, двома крилами. Друге крило цієї осени добудували — в одному вже не вміщалися. На вісімнадцять камер в'язниця, та одиночки з камер нагороджені. Увесь табір дерев'яний, одна в'язниця кам'яна.
Холод під сорочку зайшов, тепер не виженеш. Що прикриті були зеки — усе марно. І так же нудно тягне спину Шухову. У ліжечко лікарняне лягти б зараз — і спати. І нічого більше не хочеться. Тільки б ковдру важчу.
Стоять зеки перед брамою, застібаються, зав'язуються, а зовні конвой:
— Давай! Давай!
І надрядчик у спину пхає:
— Давай! Давай!
Одна брама. Передзонник. Друга брама. І поруччя з обох боків коло вахти.
— Стій! — кричить вахтер. — Як отара баранів. Розберись по п'ять!
Уже розвиднювалося. Догоряв вогонь конвою за вахтою. Вони перед розводом завжди розпалювали вогонь — щоб погрітися і щоб рахувати видніше.
Один вахтер голосно, різко відраховував:
— Перша! Друга! Третя! 7
І п'ятки відокремлювалися і йшли ланцюжками окремими, так що хоч ззаду, хоч спереду дивись: п'ять голів, п'ять спин, десять ніг.
А другий вахтер — контролер, при других поруччях мовчки стоїть, тільки перевіряє, чи правильний рахунок.
І ще ляйтенант стоїть, дивиться.
Це від табору.
Людина — дорожча золота. Однієї голови за дротом забракне — свою голову туди додаси.
І знову бриґада злилася докупи.
І тепер сержант конвою рахує:
— Перша! Друга! Третя!
І п'ятки знову відокремлюються і йдуть ланцюжками окремими.
І помічник начальника варти з другого боку перевіряє.
І ще ляйтенант.
Це від конвою.
Ніяк не можна помилитися. За зайву голову розпишешся — своєю головою заміниш.
А конвоїрів напхано! Півколом охопили колону ТЕЦ, автомати піднесли, просто в морду тобі тримають. І собаководи з собаками сірими. Один собака зуби вискалив, наче сміється над зеками. Конвоїри всі в кожухах, лише шестеро в тулупах. Тулупи у них змінні: той надіває,, кому на вишку йти.
І ще раз, змішавши бриґади, конвой перерахував усю колону ТЕЦ п'ятками.
— На сході сонця найбільший мороз буває! — оголошує кавто— ранґ. — Тому що це остання точка нічного охолодження.
Капітан любить взагалі пояснювати. Місяць який — чи молодик, чи старий, — розрахує тюбі на який хочеш рік, за який хочеш день.
На очах доходить капітан, щоки позападали, — а бадьорий.
Мороз тут за зоною, де вітерок потягує, кріпко покусував навіть обличчя Шухова, до всього звикле. Зметикувавши, що так і буде він по дорозі на ТЕЦ дути весь час у морду, Шухов вирішив надіти ганчірку. Ганчірка на випадок зустрічного вітру в нього, як і в багатьох інших, була з двома поворозочками довгими. Визнали зеки, що ганчірочка така помагає. Шухов охопив обличчя до самих очей, попід вухами поворозочки провів, на карку зав'язав. Потім карк відворотом шапки закрив і підняв ковнір бушлата. Ще передній відворот шапчини спустив на чоло. І так у нього спереду одні очі лишилися. Бушлат у поясі він добре затягнув мотузочкою. Усе тепер гаразд, тільки рукавиці тонкі і руки вже закляклі. Він тер і ляскав ними, знаючи, що зараз доведеться взяти їх за спину і так тримати всю дорогу.
Начальник варти прочитав щоденну обридлу арестантську "молитву" :
— Увага, в'язні! В ході пересування зберігати суворий порядок колони! Не розтягуватись, не набігати, із п'ятки в п'ятку не переходити, не розмовляти, по боках не оглядатися, руки тримати тільки назад! Крок праворуч, крок ліворуч — вважається втечею, конвой відкриває вогонь без попередження! Передній, кроком руш!
І, мабуть, пішли попереду два конвоїри по дорозі. Хитнулася колона спереду, захитала плечима, і конвой, праворуч і ліворуч від колони кроків на двадцять, а один за одним через десять кроків, — пішов, тримаючи автомати напоготові.
Снігу не було вже з тиждень, дорога протерта, утоптана. Обітнули табір — став вітер навскоси в обличчя. Руки тримаючи ззаду, а голови опустивши, пішла колона, як на похорон. І видно тобі тільки ноги двох-трьох, та шматочок землі утоптаної, куди своїми ногами переступити. Від часу до часу який конвоїр крикне: "Ю— сорок вісім! Руки назад!" "Б — п'ятсот два! Підтягнутися!" Потім і вони рідше кричати стали: вітер січе, дивитися заважає. їм же ганчірочками: зав'язуватися не дозволено. Теж служба незавидна...
Снігу не було вже з тиждень, дорога протерта, утоптана. Обітнули табір — став вітер навскоси в обличчя. Руки тримаючи ззаду, а голови опустивши, пішла колона, як на похорон. І видно тобі тільки ноги двох-трьох, та шматочок землі утоптаної, куди своїми ногами переступити. Від часу до часу який конвоїр крикне: "Ю— сорок вісім! Руки назад!" "Б — п'ятсот два! Підтягнутися!" Потім і вони рідше кричати стали: вітер січе, дивитися заважає. їм же ганчірочками: зав'язуватися не дозволено. Теж служба незавидна...