Назва — "днювальний". А роздивитися — князь! — 3 кухарями товаришує!
Сьогодні чи то бриґади привалили в один час, чи то порядки довго наводили, тільки густо ґанок обліплений, а на ґанку Кульгавий, шістка Кульгавого і сам завїдальнею. Без наглядачів дають раду, барбоси.
Завїдальнею — відгодований гад, голова, як гарбуз,. у плечах аршин. До того сили в ньому зайвої, що ходить він — як на пружинах смикається, ніби ноги в ньому з пружин і руки теж. Носить шапку з білого пуху без нумера, ні в кого з вільних такої шапки нема. І носить хутряну камізельку овечу, на тій камізельці на грудях — маленький нумерок, як марка поштова, — Волковому поступка, а на спині й такого нумера нема. Завїдальнею нікому не вклоняється, а його всі зеки бояться. Він в одній руці тисячі життів тримає. Його хотіли побити якось, так усі кухарі на захист вискочили, мордоворо— ти на підбір.
Біда тепер буде,, як 104-а уже пройшла, — Кульгавий весь табір знає в обличчя і при заві ні за що з чужою бриґадою не пустить, умисної познущається.
— Двадцять сьому! — Кульгавий кричить. — Проходь!
Вискочила тут 27-а; по східцях, та скоріше до дверей. А за нею
знову полізли всі по східцях, і задні тиснуть. І Шухов теж пре силоміць. Ґанок трясеться, ліхтар над ґанком повискує.
— Знову, падлюки! — Кульгавий лютує. Та ціпком, ціпком когось по плечах, по спині, та спихає, спихає одних та других.
Очистили знову.
Бачить Шухов знизу — зійшов поруч з Кульгавим Павло. Бриґаду сюди водить він. Тюрін у тлум цей не ходить бруднитися.
— Роз-берись по п'ять, сто четверта! — Павло зверху кричить.
— А ви посуньтеся, друзі! Хрін тобі друзі посунуться!
— Та пусти ж, ти, спино! Я з тієї бриґади! — Шухов трясе. Той і рад би пустити, та тиснуть і його звідусіль.
Хитається натовп, душиться, — щоб баланду одержати. Законну баланду.
Тоді Шухов інакше: зліва до поруч прихопився, за стовп ґанковий руками перебрав і — повис, від землі відірвався. Ногами комусь у коліно штовхнув, його у бік огріли, матюкнули пару разів, а вже він прорвався: став однією ногою на карниз ґанку при верхньому східці і чекає. Побачили його свої хлоп'ята, руку простягнули. Завїдальнею, відходячи, із дверей оглянувся:
— Давай, Кульгавий, ще дві бриґади!
-— Сто четверта! — Кульгавий гукнув. — А ти куди, падло, лізеш? І — ціпком по шиї того, чужого.
— Сто четверта! — Кульгавий гукнув. — А ти куди, падло, лізеш? І — ціпком по шиї того, чужого.
— Сто четверта! — Павло кричість, своїх пропускає.
— Ху-у! — вибився Шухов у їдальню і,, не чекаючи, поки Павло йому скаже, — за тацями, таці вільні шукати.
У їдальні, як завжди, — пара клубками від дверей, за столами сидять один при одному, як насіння в соняшнику, між столами блукають, штовхаються, дехто пробивається з повною тацею. Але Шухов до цього за стільки років звичний, око в нього гостре і бачить: Щ-208 несе на таці п'ять мисок усього, значить — остання таця в бригаді, інакше б — чому ж неповна?
Наздогнав його й у вухо йому з-заду намовляє:
— Братку! я на тацю — за тобою!
— Та там біля віконця чекає один, я обіцяв ...
— Та постіл йому в рот, що чекає, хай ґав не ловить! Домовилися. Доніс той до місця, розвантажив, Шухов ухопився
за тацю, а й той надбіг, кому • обіцяно, за другий кінець таці тягне. А сам слабший Шухова. Шухов його туди таки тацею стусонув, куди тягне, він відлетів до стовпа, з таці руки зірвалися. Шухов — тацю під пахву і бігом до роздачі.
Павло в черзі до віконця стоїть, без таць нудьгує. Утішився:
— Іване Денисовичу! — і переднього помбриґа 27-ї відштовхує:
— Пусти! Чого дурно стоїш? У мене таці є! Дивись, і Гопчик, дурисвіт, тацю тягне.
— Вони заґавилися, — сміється, — а я потягнув!
Із Гопчика правильний буде таборовик. Ще років з три підучиться, підросте — менше як хліборізом йому долі не ворожать.
Другу тацю Павло наказав узяти Єрмолаєву, дебелому сибірякові (теж за полон десятку дістав). Гопчика послали підшукати, на якому столі "вечеряти" кінчають. А Шухов поставив свою тацю ріжком у віконце для роздачі і чекає.
— Сто четверта! — Павло доповідає у віконце.
Віконець усіх п'ятеро: три роздавальних загальних, одне для тих, хто за списком харчується (хворих на виразку чоловіка з десять, та по блату бухгальтерія вся), ще одне — для повернення посуду (у того вікна б'ються, хто миски лиже). Віконця не високі — ледь вище пояса. Через них кухарів самих не видно, а тільки руки їх видно і ополоники.
Руки у кухаря білі, пещені, а волохаті, здорові. Чистий боксер, а не кухар. Олівець узяв і в себе на списку на стіні відзначив:
— Сто четверта — двадцять чотири.
А ІІантєлєєв приплентався до їдальні. Зовсім він не хворий, сука.
Кухар узяв великий ополоник літрів на три і ним — у баку мішати, мішати, мішати (бак перед ним новозалитий, майже повний, пара так і валить). І, перехопивши ополоник на сімсот п'ятдесят грамів, почав ним, далеко: не занурюючи, черпати.
— Раз, два, три, чотири ...
Шухов примітив, котрі миски набрані, поки ще гуща на дно бака не осіла, і котрі по-порожньому — юшка сама. Поставив на своїй таці десять мисок і поніс. Гопчик йому махає від других стовпів:
— Сюди, Іване Денисовичу, сюди!
Миски нести — не рукавом трясти. Плавно Шухов переступає, щоб на тацю й поштовху не відчулося, а горлом більше працює:
— Ей, ти, Х-дев'ятсот двадцять !.. Пильнуй, дядю !.. З дороги, хлопче! У тлумі такому і одну миску, не розхлюпавши, мудро пронести, а тут — десять. І все ж на звільнений Гопчиком кінець столу поставив тацю м'якесенько, і свіжих сплесків на ній нема. І ще зметикував, яким поворотом поставив, щоб у кут таці, де сам зараз сяде, були самі дві миски густі.
І Єрмолаєв десять підніс. А Гопчик побіг, і з Павлом чотири останні принесли в руках.
Ще Кільґас приніс хліб на таці. Сьогодні згідно з працею тодують — кому двісті, кому триста, а Шухову — чотириста. Узяв собі чотириста, окраєць, і на Цезаря двісті, серединку.
Тут і бриґадники з усієї їдальні почали сходитися — одержить вечерю, а вже сьорбай, де сядеш. Шухов миски роздач, запам'ятовує, кому дав, і свій кут таці пильнує. В одну з мисок густих занурив ложку — зайняв, значить. Фетюков свою миску з перших узяв і пішов: розсудив, що в бриґаді зараз не розживешся, а ліпше по всій їдальні походити — пошакалити, може, хто не доїсть (коли хто не доїсть і від себе миску відсуне — за неї, як шуліки, хапаються іноді зразу кілька).