Вона засміялась, проте її сміх застряг десь у горлі.
— Тобі справді варто більше прислухатись до сільських чуток. Коли Оллі і Мойра познайомились, вони обоє зустрічались з іншими людьми.
— Я в курсі. Вони мені розповідали.
Тінь на мить замислився.
— Отже, раніше він зустрічався з тобою?
— Не він, а вона. Ми були разом ще з коледжу.
Виникла пауза. Кессі щось затушовувала, шкрябаючи олівцем по аркушу.
— Ти спробуєш мене поцілувати? — запитала вона.
— Я… Я, цей… — промимрив Тінь, а тоді сказав чесно: — Мені це не спадало на думку.
— Ну, — мовила Кессі і повернулась, усміхаючись, — то нехай, чорт забирай, спаде. Сам подумай: я тебе сюди запросила, і ти піднявся аж на Водів пагорб тільки щоб побачитися зі мною.
Вона повернулась до малюнка і продовжила працювати над пагорбом.
— Кажуть, на цьому пагорбі робились темні справи. Темні, непристойні справи. От і я думала зробити щось непристойне. З пожильцем Мойри.
— Це що, якийсь план помсти?
— Ніякий це не план. Просто ти мені подобаєшся. І навколо не залишилося нікого, кому я була б потрібна. Принаймні як жінка.
Останнього разу Тінь цілував жінку в Шотландії. Він подумав про неї і про те, на що вона зрештою перетворилася.
— Ти ж справжня, правда? — запитав Тінь. — Ну, тобто… справжня людина. Тобто…
Кессі відклала альбом з малюнком на валун і встала.
— Поцілуй і дізнаєшся, — відказала вона.
Тінь завагався. Вона зітхнула і поцілувала його.
На пагорбі було холодно, тож губи Кессі теж виявились холодними. У неї були дуже ніжні вуста. Коли їхні язики торкнулися, Тінь відсахнувся.
— Я ж тебе навіть не знаю, — сказав він.
Кессі захилила голову і поглянула йому в очі.
— Знаєш, — мовила вона, — останнім часом я мрію лише про те, щоб хтось подивився в мій бік і побачив мене справжню. Я була втратила надію, аж тут з'явився ти, містере Американцю, зі своїм смішним ім'ям. Один погляд, і я зрозуміла — ти мене побачив. А це єдине, що має значення.
Тінь тримав її в обіймах, і його пальці торкались м'якого светра.
— Скільки ти ще тут пробудеш? У нас? — запитала Кессі.
— Ще кілька днів. Поки Олівер не оговтається.
— Шкода. А ти не можеш залишитись тут назавжди?
— Вибач?
— Тобі немає за що вибачатися, добрий чоловіче. Бачиш он той прохід?
Тінь перевів погляд на схил пагорба, та не побачив, на що вона вказувала. Схил вкривало сплетіння бур'янів, низькорослих дерев і напіврозвалених стін сухої кладки. Вона вказала на те місце в малюнку, де серед купи кущів дроку на схилі пагорба була зображена темна, схожа на арочний прохід, фігура.
— Он там, глянь.
Він глянув ще раз і одразу ж побачив.
— Що це? — запитав Тінь.
— Ворота Пекла, — відповіла Кессі з пафосом.
— Ага.
Вона заусміхалась.
— Так їх тут називають. Здається, раніше це був римський храм чи щось навіть давніше. Проте це все, що залишилось. Раджу сходити подивитися, якщо тобі таке подобається. Хоча при детальнішому огляді він трохи розчаровує: по суті, це просто маленький прохід, який заглиблюється в пагорб. Я все чекаю, коли якісь археологи прийдуть, розкопають його і складуть список знахідок, але вони все не приходять.
Тінь розглядав її малюнок.
— А що ти знаєш про великих чорних собак? — запитав він.
— Ти про того пса з Шак-лейн?
Він кивнув.
— Кажуть, що раніше баргест[59] гуляв, де заманеться. Але тепер його можна побачити лише на Шак-лейн. Лікар Скателок якось розповідав мені, що це просто перекази, які передаються з покоління в покоління. Чарівні собаки — це все, що залишилося від Дикого Полювання, яке виникло з ідеї про мисливських вовків Одіна — Фрекі і Гері. Хоча, я думаю, цей образ навіть старіший. Він існує ще з часів печер, друїдів. Образ істоти, яка скрадається у пітьмі, куди не проникає світло вогню, і чекає, щоб роздерти тебе на шматки, якщо ти відійдеш надто далеко.
— То ти його бачила?
Кессі похитала головою.
— Ні. Я читала про нього, але його самого не бачила — цього напівуявного місцевого звіра. А ти?
— Та ніби ні. Ну, можливо, бачив.
— Мабуть, ти розбудив його, коли прибув сюди. Мене ж розбудив.
Вона потягнулася, нахилила його голову до себе і знову поцілувала. А тоді взяла його ліву долоню — руки Тіні здавались просто велетенськими поряд з її власними — і запустила собі під светр.
— Кессі, у мене холодні руки, — попередив він її.
— Ну, а в мене все холодне. Там взагалі нема нічого, крім холоду. Просто всміхайся і вдавай, ніби знаєш, що до чого, — сказала вона йому.
Вона піднімала ліву руку Тіні, аж доки та не торкнулася мережива ліфчика, і він відчув під ним її твердий сосок і ніжні м'які груди.
Тінь вже майже віддався на волю випадку, однак суміш зніяковіння та непевності викликали вагання. Він не знав, що відчував до цієї жінки: врешті-решт, вона була пов'язана минулим з людьми, які його прихистили. Тіні не подобалося відчувати, що його використовують; таке вже неодноразово траплялося раніше. Але лівою рукою він торкався її грудей, а правою обіймав шию, і ось вже нахилився вперед, а їхні вуста з'єдналися, і Кессі обіймала так міцно, неначе прагла у ньому розчинитись. Її губи смакували, як м'ята, як камінь, як трава і прохолодний вечірній вітерець. Тінь заплющив очі, щоб насолодитися поцілунком і сплетінням їхніх тіл.
Кессі застигла. Десь поруч нявкнула кішка. Тінь розплющив очі.
— Господи Ісусе, — мовив він.
Зусібіч їх обступили коти. Білі й смугасті, коричневі, руді та чорні, з довгою шерстю і з короткою. Серед них були як вгодовані коти з ошийниками, так і пошарпані коти з обдертими вухами, які виглядали так, наче жили по сараях або десь у далекій глушині. Вони втупилися в Тінь і Кессі зеленими, блакитними та золотими очиськами і не рухались. Тільки періодичні помахи хвоста або кліпання пар котячих очей нагадували Тіні про те, що вони були живі.
— Це щось дивне, — мовив він.
Кессі відступила крок назад, забувши про його обійми.
— Вони з тобою? — запитала вона.
— Не думаю, що вони взагалі з кимось. Це ж коти.
— Здається, вони ревнують, — сказала Кессі. — Поглянь на них. Я їм не подобаюсь.
— Це…
Тінь збирався сказати "безглуздя", проте певний глузд у цьому все-таки був. В минулому на іншому континенті була жінка-богиня, яка піклувалася про нього у свій особливий спосіб. Він пам'ятав її гострі, як голка, нігті та по-котячому шершавий язик.