Я нічого не придбав у нього.
Наступного разу, коли я прийшов на ринок, Черіті Перрот вже пішла, а її місце зайняла сім'я індіанців, яка продавала кальяни та інше начиння для куріння, але низенький чоловік у темних окулярах із сірою скатертиною досі стояв за своїм столиком у глибині блошиного ринку. Тепер на ньому лежало ще більше різьблених істот.
— Ці фігурки не схожі на жодних відомих мені тварин, — сказав я йому.
— Не схожі.
— Ви їх самі робите?
Він похитав головою. На блошиному ринку не можна питати, звідки люди беруть товар. Тут мало що вважається табу, але походження товарів — виключення.
— Багато вам вдається продати?
— На їжу вистачає, — відказав він. — І на житло теж.
А тоді продовжив: — Вони варті більше, ніж я за них прошу.
Я взяв до рук фігурку, яка могла б бути схожою на оленя, якби олені були хижаками, і запитав:
— Що це?
Він зиркнув на неї.
— Гадаю, це примітивний товн.[42] Тут складно сказати.
А тоді додав:
— Він належав моєму батькові.
Пробив дзвін, а це означало, що блошиний ринок незабаром зачиниться.
— Хочете поїсти? — запитав я. Він дивився на мене насторожено.
— Я пригощаю, — докинув я. — Просто так. Через дорогу є закусочна "У Деніса". Або можемо сходити в бар.
Він ненадовго задумався.
— "У Деніса" згодиться, — відповів він. — Зустрінемося там.
Я сидів у закусочній і чекав. Через півгодини я вже не сподівався, що він прийде, але на мене чекала несподіванка. Він з'явився через п'ятдесят хвилин з коричневою шкіряною сумкою, прив'язаною до зап'ястя довгим куском шворки. Я подумав, що у ній, мабуть, лежали його гроші, бо сумка теліпалася так, наче була порожньою, а весь його товар туди б не помістився. Незабаром він вже ласував купою млинців і згодом, за кавою, наважився на розповідь.
* * *
Сонце почало гаснути десь після полудня. Спочатку щось блимнуло, а тоді затемнення, яке з'явилося з одного боку, почало ширитись малиновим обличчям сонця, доки те зовсім не згасло, наче жарина, яку позбавили вогню. Світом знову запанувала ніч.
Балтазар Неспішний побіг вниз схилом, навіть не перевіривши і не зібравши здобич із сітей, які він розвішав на деревах. Він не зронив жодного слова, щоб не збити дихання, і рухався так швидко, як тільки міг при своїх габаритах, аж доки не сягнув підніжжя пагорба й дверей своєї однокімнатної хатини.
— Телепню! Настав час! — вигукнув він.
А тоді опустився на коліна і запалив лампу з риб'ячим жиром, яка шипіла, смерділа і горіла мерехтливим оранжевим полум'ям.
Відчинилися двері хатини і з них вийшов Балтазарів син. Він був трохи вищий за батька, набагато худіший і безбородий. Юнака назвали на честь діда, і доки той був живий, хлопчика звали Фарфал Молодший; та зараз до нього навіть прямо зверталися не інакше як Фарфал Нещасливий. Якщо він приносив додому несучку, вона переставала нестись; якщо він вдаряв сокирою по дереву, воно обов'язково падало в найбільш незручному місці з найменш приємними наслідками; якщо він знаходив скарб із стародавніми коштовностями в замкненій скрині, що стриміла з землі скраю поля, ключ до неї неодмінно ламався в замку, а в повітрі завмирало тихе відлуння пісні, наче співав далекий хор, і скриня розсипалася на порох. Дівчата, які западали йому в серце, закохувалися в інших чоловіків, ставали гру[43] або їх викрадали деоданди.[44] Таким було його життя.
— Сонце згасло, — сказав Балтазар Неспішний своєму сину.
— Виходить, це все, — відповів Фарфал. — Кінець.
Після того, як сонце зайшло, стало прохолодніше.
Балтазар лише мовив:
— Скоро настане. У нас залишилося всього кілька хвилин. Добре, що я підготував запас харчів на цей день.
Високо тримаючи лампу з риб'ячим жиром, він зайшов до хати.
Фарфал попрямував за батьком до їхнього крихітного помешкання, в якому була лише одна простора кімната і замкнені двері у дальньому кінці хатини. Саме до них підійшов Балтазар. Він опустив на підлогу лампу, зняв з шиї ключ і відчинив двері.
Фарфалові перехопило подих.
Він лише мовив:
— Ці кольори.
А тоді додав:
— Я не насмілюся зайти.
— Ну ти й довбень, — випалив батько. — Заходь, але ступай обережно.
А коли Фарфал не ворухнувся, батько заштовхнув його і зачинив за собою двері.
Фарфал стояв і кліпав, звикаючи до світла.
— Як розумієш, — сказав його батько, склавши руки на чималому пузі й оглядаючи кімнату, в яку вони потрапили, — з точки зору часу цієї кімнати не існує у світі, до якого ти звик. Натомість вона існує за мільйони років до нас, в часи Реморіанської імперії. Цей період відзначається чудовою музикою лютень, вишуканою кухнею, а також привабливістю і піддатливістю рабського класу.
Фарфал протер очі, а тоді поглянув на дерев'яну віконну раму посередині кімнати, раму, крізь яку вони щойно пройшли, як крізь двері.
— Тепер я починаю розуміти, — сказав він, — чому тебе так часто не було вдома. Мені здається, я не раз бачив, як ти заходив до цієї кімнати крізь оті двері, та мене вона ніколи не цікавила. Я просто мирився з тим, що повинен пройти якийсь час, доки ти повернешся.
Затим Балтазар Неспішний почав знімати з себе вбрання з темної мішковини, аж доки не постав голий — гладун з довжелезною сивою бородою і коротким сивим волоссям, — а тоді надягнув яскраву шовкову мантію.
— Сонце! — вигукнув Фарфал, зазирнувши до кімнатного віконця. — Поглянь на нього! Воно багровіє, мов свіжорозпалене багаття! Тільки відчуй, яке від нього лине тепло!
А тоді додав:
— Батьку, чому мені ніколи не спадало на думку запитати тебе про весь той час, що ти проводив у другій кімнаті нашої однокімнатної хатини? Чому я ніколи не зауважував існування цієї кімнати, навіть подумки?
Балтазар зав'язав останні ремінці, які допомагали прикрити його величезне черево шовковим вбранням, всіяним вишивками прекрасних чудовиськ.
— Це могло, — зізнався він, — частково бути викликане Емпузовим закляттям проти допитливості.
Він зняв з шиї чорну коробочку з віконцями і ґратками, мов у маленькій кімнаті, в якій би ледь помістився жук.
— Ця штука, якщо її правильно підготувати і викликати, дозволяє тобі залишатися непоміченим. Так само, як тебе не цікавили мої походи до кімнати, так і людей в цьому часі й місці не дивую ані я, ані будь-які мої дії, навіть, коли вони чимось суперечать звичаям і традиціям Вісімнадцятої та останньої Великої Реморіанської імперії.