Цей випадок, хоча й незвичайний, проте непоодинокий. У психологічній розвідці "The World of Dreams"[289] Хевлок Елліс{538} порівняв його з випадком, що стався зі скрипалем і композитором Джузеппе Тартіні{539}, якому наснилося, нібито Диявол (його раб) виконав на скрипці чарівну сонату; прокинувшись, Тартіні відтворив зі свого недосконалого спогаду "Trillo del Diavolo"[290]. Інший класичний приклад підсвідомої роботи мозку – випадок із Робертом Льюїсом Стівенсоном, якому один сон (як він сам зазначив у своєму "Chapter on Dreams"[291]) підказав сюжет "Олальї", а інший, у 1884 році, – сюжет "Джекіля та Гайда". Тартіні хотів у стані неспання відтворити музику сну; Стівенсон отримав уві сні сюжет, тобто загальні риси; ще ближче до словесного натхнення Колріджа випадок, який, за свідченням Беди Вельмишановного, трапився з Кедмоном ("Historia ecclesiastica gentis Anglorum"[292], IV, 24). Це сталося наприкінці VII століття в місіонерській і войовничій Англії, що була королівством саксів. Кедмон був простим і вже немолодим пастухом; одного вечора він утік зі свята, бо передбачав, що йому передадуть у руки арфу, а він був свідомий того, що не вміє співати. Він умостився спати у стайні, серед коней, і вві сні хтось покликав його на ім'я й наказав співати. Кедмон відповів, що не вміє, однак той, хто покликав його, мовив: "Співай про початок сотворіння всього". І тоді Кедмон проказав вірші, яких доти ніколи не чув. Прокинувшись, він не забув їх і зміг повторити ченцям сусіднього монастиря в Гілді. Він не навчився читати, однак ченці розтлумачили йому тексти Священної історії, і він "пережовував їх, як безневинна тварина, і перетворював на милозвучні вірші, й оспівав таким чином створення світу й людини, і всі історії, що є в Книзі Буття, і вихід синів Ізраїлевих і їхній прихід до обіцяного краю, і чимало інших речей, про які йдеться у Святому Письмі, і втілення, страждання, воскресіння й вознесіння Господнє, і сходження Святого Духа і проповіді апостолів, а також жах Страшного суду, страхіття пекельних мук, блаженство раю, милості та присуди Божі". Він був першим священним поетом англійського народу; "Ніхто не міг зрівнятися з ним, – каже Беда, – бо він учився не в людей, а в Бога". Минули роки, і він передрік час своєї смерті й чекав на неї вві сні. Будемо сподіватися, що він знову зустрівся зі своїм ангелом.
На перший погляд сон Колріджа може видатися не таким дивовижним, як у його попередника. "Кубла Хан" – чудові вірші, а дев'ять рядків гімну, що наснилися Кедмону, цікаві хіба що тим, що з'явилися вві сні, однак Колрідж уже був поетом, а Кедмону щойно відкрилося його покликання. А проте існує один подальший факт, що незмірно звеличує диво сну, з якого з'явився "Кубла Хан". Якщо цей факт насправді мав місце, історія сну Колріджа на багато століть давніша за самого Колріджа й не скінчилася досі.
Поет бачив цей сон 1797 року (дехто вважає, що 1798) і переповів його в одній публікації 1816 року, щоб пояснити або виправдати незавершеність поеми. Через дванадцять років у Парижі з'явився – у фрагментах – перший на Заході переклад однієї з тих всесвітніх історій, якими така багата перська література: "Зібрання літописів" Рашидаддина{540}, датоване XIV століттям. На одній з його сторінок ми читаємо: "На схід від Ксамду Кубла Хан звів палац за планом, який він побачив уві сні й зберіг у пам'яті". Написав про це візир Гасана Махмуда, нащадка Кубли.
Монгольський імператор у XIII столітті бачить уві сні палац і будує його у відповідності з побаченим; у XVIII столітті англійський поет, який не міг знати, що ця споруда постала зі сновидіння, бачить уві сні поему про цей палац. У порівнянні з цією симетрією, що діє на душі сплячих людей і охоплює континенти й століття, нічого або майже нічого не варті, на мою думку, вознесіння, воскресіння та явлення, про які йдеться у священних книгах.
Якому поясненню ми віддамо перевагу? Ті, хто заздалегідь відкидає надприродні явища (я завжди намагаюсь належати до цього цеху), вважатимуть, що історія двох снів – збіг, рисунок, накреслений навмання, наче контури левів або коней, форми яких іноді набувають хмари. Інші запевнятимуть, що поет якимось чином знав про те, що імператорові наснився палац, і сказав, нібито поема також наснилася йому, щоб цією чудовою вигадкою приховати або виправдати незавершеність і рапсодичний характер віршів[293]. Таке припущення є вірогідним, одначе воно змушує нас безпідставно припускати наявність невідомого синологам тексту, в якому Колрідж іще до 1816 року міг прочитати про сон Кубли[294]. Більш привабливими видаються гіпотези, які переходять межі раціонального. Приміром, варто уявити, що після зруйнування палацу душа імператора проникла в душу Колріджа, щоб той відбудував палац у словах, тривкіших за мармур і метал.
Перший сон додав до реальності палац; другий – через п'ять століть – поему (або початок поеми), навіяну палацом; за подібністю снів можна прозирнути певний план; велична відстань у часі свідчить про надлюдську природу його виконавця. Дослідити мету цього безсмертного чи довгожителя було б, мабуть, так само зухвало, як і безглуздо, проте ми маємо всі підстави припускати, що йому це не вдалося. 1691 року отець Жербійон{541} з Ордену єзуїтів з'ясував, що від палацу Кубла Хана залишилися самі руїни; від поеми, як нам відомо, збереглося заледве п'ятдесят рядків. Ці факти дозволяють припустити, що низка снів і зусиль не досягла мети. Першому сновидцю вночі привидівся палац, і він побудував його; другому, який не знав про сон першого, – поема про палац. Якщо ця схема не хибна, якомусь читачеві "Кубла Хана" одної ночі, що віддалена від нас на кілька століть, насниться мармурова статуя або мелодія. Ця людина не знатиме, що снилося двом її попередникам, і, можливо, низка снів не матиме кінця або ключ до них буде в останньому.
Написавши все це, я раптом побачив (або мені здалося, що побачив) інше тлумачення. Можливо, якийсь досі невідомий людям архетип, якийсь вічний об'єкт (за термінологією Гайтхеда) поступово входить у світ; першим його виявом був палац, другим – поема. Якби хтось спробував їх порівняти, то побачив би, що по суті вони тотожні.