— Тпру! — заверещав Чіп, зриваючись із землі. — Тпру, дурнувата, тпру!..
Так Дров'яна Козла й скакала б, не реагуючи на вигуки, та раптом оступилась у ховрашкову нірку і полетіла шкереберть, беркицьнувшись на землю, де й залишилася лежати горічерева, відчайдушно вимахуючи в повітрі всіма чотирма ногами.
Чіп підбіг до Дров'яної Козли.
— Оце коняка так коняка, нічого не скажеш! — крикнув він. — Чому ти не спинилася, коли я кричав тобі "тпру!"?
— То "тпру!" означає "спинися!"? — здивовано запитала Дров'яна Козла, втупивши в Чіпа свої банькаті очі.
— А що ж іще? — відказав Чіп.
— І нірка в землі теж означає "спинися!", так? — допитувалася Козла.
— Певно що так, якщо ти тільки не перестрибнеш через неї, — пояснював їй Чіп.
— Яке у вас усе дивне! — вигукнула Козла, ніби вражена. — І що я тут тільки роблю?
— Розумієш, я тебе оживив, — сказав Чіп, — але з тобою не станеться нічого кепського, якщо ти мене слухатимешся й робитимеш усе так, як я тобі казатиму.
— Ага, я маю слухатися тебе в усьому, — сумирно повторила Дров'яна Козла. — А що зі мною сталося хвилину тому? Мені здається, що зі мною щось не так.
— Ти лежиш догори ногами, — пояснив Чіп. — Не брикайся, і я спробую знову поставити тебе на той бік, що треба.
— А скільки в мене всього боків? — запитала Дров'яна Козла, явно здивована почутим.
— Декілька, — не став вдаватися в подробиці Чіп. — Але спробуй не брикатися.
Нарешті Дров'яна Козла заспокоїлася, її ноги нерухомо завмерли, і Чіп після кількох спроб таки спромігся перевернути її й поставити на ноги.
— Ага, тепер, здається, зі мною все гаразд, — промовила стрибуча бестія.
— Ти зламала собі одне вухо, — сказав Чіп, уважно оглянувши дров'яну шкапу. — Доведеться замінити його на нове.
І він повів Дров'яну Козлу назад, туди, де Джек – Гарбузова Голова марно намагався підвестись. Спочатку хлопець допоміг страхопудові встати, а тоді вирізав нове вухо й припасував його Дров'яній Козлі.
— А тепер, — сказав він їй, — уважно слухай все, що я тобі казатиму. "Тпру!" означає "стій!", "вйо!" означає "скачи!", а як почуєш "пішла!", тоді скачи щодуху. Зрозуміла?
— Здається, зрозуміла, — кивнула Дров'яна Козла.
— От і добре. А тепер ми вирушаємо до Смарагдового міста, де нас чекає зустріч із Його Величністю Солом'яником. Джек – Гарбузова Голова їхатиме на тобі верхи, щоб поберегти свої коліна.
— Не маю нічого проти, — відказала Дров'яна Козла. — Твоє слово для мене — закон.
Після цього Чіп допоміг страхопудові видертися на Козлу.
— Тримайся міцніше, — застеріг він Джека, — а то гепнешся і від голови тільки друзки залишаться.
— Яке жахіття! — аж здригнувся страхопуд. — А за що мені триматися?
— Ну… — зам'явся Чіп. — Тримайся за вуха.
— Тільки не за вуха! — запротестувала Козла. — Я ж нічого не чутиму.
Важко було з нею не погодитися, тож довелося Чіпові думати далі.
— Придумав! — сказав він нарешті, пішов до лісу й вирізав із кремезного молодого деревця невеличкого кілка. Загостривши його з одного кінця, він зробив у Дров'яній Козлі, прямісінько за головою, невеличке заглиблення, тоді підняв із землі невеличкий камінь і міцно вбив кілка у тіло Козли.
— Годі! Годі! — закричала Козла. — Ти трусиш мене так, що світу білого не видно!
— Що, болить? — запитав її Чіп.
— Боліти не болить, — відказала вона, — але я терпіти не можу, коли мною трусять.
— Ну нічого, я вже скінчив, — заспокоїв її Чіп. — А тепер, Джеку, міцніше візьмися за цю ручку, тоді ти не впадеш і не поб'єшся.
Джек – Гарбузова Голова міцно вхопився за ручку, а Чіп сказав:
— Підіймайся.
Слухняна Дров'яна Козла відразу рушила вперед, і коли вона відривала ноги від землі, її тіло погойдувалося з боку на бік.
Чіп не відставав від Дров'яної Козли, цілком задоволений новою супутницею. Він аж почав щось насвистувати.
— А що означає цей звук? — запитала Козла.
— Нічого, — мовив Чіп. — Просто хочеться посвистіти, а свищу я тоді, коли в мене дуже добрий настрій.
— Я теж посвистів би, та тільки в мене рот не затуляється, — мовив Джек. — Здається мені, любий таточку, що в чомусь я страшенно недолугий.
Вони пройшли ще трохи, і вузька стежка вивела їх до широкої дороги з жовтої цегли. На узбіччі Чіп помітив дорожній знак, на якому було написано:
"ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА ДЕВ'ЯТЬ МИЛЬ".
Уже починало сутеніти, і Чіп вирішив, що сьогодні вони переночують тут, на узбіччі, а на світанку рушать далі.
Він завів Дров'яну Козлу на трав'янистий пагорб, де росло кілька розлогих деревець, і допоміг страхопудові спішитися.
— Думаю, тебе краще покласти на ніч на землю, — сказав він. — Принаймні так буде спокійніше.
— А мені що робити? — запитала Дров'яна Козла.
— Тобі й постояти не зашкодить, — відповів Чіп. — А оскільки ти все одно не спиш, можеш стояти на варті й пильнувати, щоб нас, бува, ніхто не потривожив.
Сказавши це, він простягнувся на траві біля Джека – Гарбузової Голови і, що був надто стомлений з дороги, миттю заснув.
6 розділ
Джек їде до Смарагдового міста
На світанку Джек – Гарбузова Голова розбудив Чіпа.
Той протер заспані очі, скупався в невеличкому струмку та поснідав хлібом і сиром. Можна було починати новий день, і Чіп запропонував:
— Ходімо просто зараз. Дев'ять миль — відстань чималенька, але як нас ніщо не затримає в дорозі, то вже до полудня будемо у Смарагдовому місті.
Він допоміг Гарбузовій Голові осідлати Дров'яну Козлу, і товариство рушило далі.
Вони йшли, і Чіп зауважив, що на зміну фіалковій барві трави запанував бляклий блідо-лавандовий колір, а потім і цей лавандовий відтінок помалу перейшов у зеленавий, і що більше подорожні наближалися до міста, де правив Солом'яник, то яскравішою ставала зелена барва.
Вони не пройшли і двох миль, як жовту мощену дорогу перетнула широка й стрімка річка. Чіп замислився, як через неї переправитися, і поки думав, помітив пором із поромником, що плив від протилежного берега простісінько до них.
Коли пором причалив, Чіп запитав:
— Ви могли би перевезти нас на той берег?
— Чому б і ні, аби платили, — відповів поромник. Обличчя в нього було зле і неприємне.
— Я не маю грошей, — сказав Чіп.
— Ані шеляга? — здивувався поромник.