Моргайлик якось розгубився, по черзі обвів поглядом усіх подорожніх і врешті сказав:
— Мені дуже прикро, але вам доведеться трохи зачекати. Імператор нікого не приймає.
— Чому ж так? — захвилювався Солом'яник. — Сподіваюся, з ним усе гаразд?
— О, так. Із ним усе гаразд, — запевнив Короля моргайлик. — Просто саме сьогодні Його Величність полірує своє тіло, і зараз його ясновельможність Імператора покривають товстим шаром шліфувальної пасти.
— Ага, зрозумів! — вигукнув Солом'яник, цілком задоволений такою відповіддю. — Мій друг завжди полюбляв шик і блиск, то, мабуть, тепер він дбає про свою зовнішність іще більше, ніж колись.
— Що правда, то правда, — погодився моргайлик і шанобливо вклонився. — Недавно наш могутній Імператор повелів, аби його тіло вкрили нікельованими пластинками.
— Оце так новина! — вигукнув Солом'яник, почувши таку мову. — Якщо йому вистачає терпцю зносити оце полірування, то він, мабуть, дуже блискучий! Ану ведіть нас до нього, я певен, Імператор охоче прийме нас хай у якому стані.
— Стан нашого Імператора завжди пречудовий, — відказав моргайлик. — Та я доповім йому про ваш прихід, і що він мені накаже, те й зроблю.
Сказавши це, він завів усе товариство до розкішної приймальні. Дров'яна Козла незграбно подріботіла за ними, бо й гадки не мала, що верховим тваринам належить залишатися надворі.
Усі були вражені, побачивши палац усередині. Солом'яник і той приголомшено роздивлявся розкішні драпірування зі сріблястої тканини, що були зав'язані вузлами й трималися на крихітних сокирках. На вишуканому столі посеред покою стояла велика срібна масляночка з пречудесним гравіруванням, що зображувало давні пригоди Бляшаного Лісоруба, Дороті, Боязливого Лева і Солом'яника, виконаним золотом по сріблу. На стінах висіли їхні портрети, серед яких вирізнявся портрет Солом'яника, виконаний надзвичайно майстерно, а найбільшою, на всю стіну, була картина, де було зображено, як славнозвісний Чарівник Країни Оз дарує Бляшаному Лісорубові серце.
Поки всі здивовано мовчали та роззиралися, в сусідній залі хтось несподівано вигукнув:
— Добре-добре! Оце так несподіванка!
Тут двері різко розчинилися, до зали ввірвався Бляшаний Лісоруб і так міцно обійняв Солом'яника, що в нього аж усе тіло взялося зморшками.
— Привіт, старий, привіт, любий друже! Привіт, благородний товаришу! — радісно кричав Бляшаний Лісоруб. — Який я радий знову тебе бачити!
Нарешті він відпустив Солом'яника і, тримаючи його за плечі, став уважно роздивлятися намальоване обличчя дорогого його серцю приятеля.
І тільки тут він помітив, що і обличчя Солом'яника, і його тіло густо вкрилися плямами шліфувальної пасти. На радощах Бляшаний Лісоруб геть забув про неї, і вся паста з його тіла перейшла на Солом'яника.
— Боже! — вигукнув Солом'яник у відчаї. — Що зі мною коїться?!
— Не хвилюйся, друже, — заспокоїв його Бляшаний Лісоруб. — Я пошлю тебе до моєї Імперської пральні, і ти знову блищатимеш як нова копійка.
— А мені там нічого кепського не зроблять? — поцікавився Солом'яник.
— Ну що ти, в жодному разі! — запевнив його Лісоруб. — Ось тільки поясни мені, як Вашу Величність занесло до моїх країв? І хто твої друзі?
Солом'яник, дотримуючись усіх правил придворного етикету, відрекомендував Бляшаному Лісорубові своїх супутників — хлопця Чіпа та страхопуда Джека, і схоже, Джек особливо зацікавив Імператора.
— Чесно кажучи, — відверто мовив Імператор, — твоя статура не справляє враження міцної чи надійної, але в усьому іншому ти не такий, як усі, що правда, то правда, тож маєш повне право претендувати на місце в товаристві обраних.
— Дякую вам, Ваша Величносте, — скромно відповів страхопуд.
— Сподіваюся, зі здоров'ям у тебе все гаразд? — далі допитувався Лісоруб.
— Поки що так, — відповів Джек – Гарбузова Голова і, зітхнувши, додав: — Але мене весь час терзає думка про той день, коли я зіпсуюся.
— Дурниці! — весело вигукнув Імператор, і з тону його було чути, що він щиро співчуває страхопудові. — Я так тобі скажу: треба радіти нинішньому сонцю і не перейматися завтрашнім дощем. Поки твоя голова ціла, ти можеш її законсервувати, і тоді вона служитиме тобі, скільки забажаєш.
Поки Лісоруб і Джек розмовляли, Чіп, не приховуючи здивування, розглядав Імператора. Славнозвісний повелитель моргайликів увесь був зроблений із бляшаних листів, дбайливо спаяних і склепаних так, що вони утворювали подобу людського тіла. Коли Лісоруб рухався, його тіло трохи гриміло й бряжчало, але загалом робота жерстяників була дуже якісна, і якби не товстий шар шліфувальної пасти, що густо вкривав тіло Імператора від голови до п'ят, виглядав би він бездоганно.
Тільки тепер, помітивши на собі пильний Чіпів погляд, Бляшаний Лісоруб згадав, що ще не закінчив процедуру шліфування. Він попросив вибачення у друзів, сказав, що має ненадовго їх покинути, і подався до своїх імператорських покоїв, аби слуги завершили свою роботу. Це не забрало багато часу, і невдовзі Імператор, в усій красі свого нікельованого тіла, знову вийшов до друзів, а Солом'яник сердечно привітав його з новим блиском.
— Мені здається, що задум вкрити все тіло нікельованими пластинками був просто чудовий, — сказав бляшаний Імператор, — тим більше, що після всіх несподіванок і пригод воно було все в подряпинах. Ось візьміть, наприклад, зірку, вигравірувану зліва на грудях. Вона не тільки показує, де в мене серце, а й ховає від стороннього ока бляшану латку. Її вирізав Чарівник Країни Оз, коли його вправні руки вкладали мені в груди цей безцінний орган.
— Ти хотів сказати — оргАн? — перепитав страхопуд, помітно здивувавшись.
— Ні, я хотів сказати Орган, — із почуттям власної гідності поправив його Імператор. — Я певний, що це найсправжнісіньке серце, щоправда, трошки більше й гарячіше, ніж у більшості людей.
Після цього він запитав у Солом'яника:
— Любий друже, а як твої піддані — вони щасливі, задоволені тобою?
— Я не сказав би, — похитав головою Солом'яник, — бо ціла армія дівчисьок із Країни Оз підняла заколот. Вони захопили Смарагдове місто і позбавили мене влади.
— Боже милий! — вигукнув Бляшаний Лісоруб. — От біда! Але ж вони не нарікали на твоє мудре і справедливе правління, правда?