— Вона верескнула, ніби то горщик з пеларгонією,— завважив Карлсон,— а то просто невинна водичка.
Малий хряснув вікном. Він боявся, що Карлсон ще щось викине вниз.
— По-моєму, так не слід робити,— суворо сказав він.
Та Карлсон засміявся, тоді покружляв навколо лампи під стелею, хихочучи та поглядаючи згори вниз на Малого.
— "По-моєму, так не слід робити",— перекривив він Малого.— А як, по-твоєму, слід? Шпурнути торбинку, повну тухлих яєць, га? Це теж чудна звичка твоєї матері? [508]
Він шугнув униз і спинився коло Малого.
— Ви найчудніші в світі, ти і твоя мама,— сказав він і поплескав Малого по щоці.— Але я все-таки люблю вас, хоч як дивно.
Малий аж почервонів з утіхи. В кожному разі дуже приємно, що Карлсон його любить і що насправді шанує маму, хоч не завжди це видно.
— Еге ж, мені самому дивно,— провадив Карлсон, і далі поплескуючи Малого по щоці.
Він плескав його все дужче, аж нарешті так ляснув, ніби дав поличника.
— О, який я милий! Наймиліший у світі! Тому я пропоную гратися в якусь милу гру. Ти згоден?
Звісно, Малий був згоден і відразу почав міркувати, в яку б то милу гру можна було погратися з Карлсоном.
— Наприклад,— вів своєї Карлсон,— ми можемо уявити собі, що стіл — це наш пліт і ми рятуємося на ньому від великої повені... А ось вона й надходить!
Він показав на калюжку, що повільно випливала з-під дверей.
Малому аж дух забило.
— Ти не закрутив крана у ванній? — злякано спитав він.
Карлсон схилив набік голову й лагідно глянув на Малого.
— Відгадай одне з трьох, чи закрутив я крана, чи ні?
Малий відчинив двері до передпокою: авжеж, не закрутив! Справді надійшла велика повінь. Ванну й передпокій геть залило водою. Якби хто захотів, то навіть міг би похлюпатися в ній.
Карлсон захотів похлюпатися. Він обома ногами стрибнув у воду, вигукуючи:
— Гей-гей! Бувають дні, коли випадають самі тільки приємні події! [509]
Та Малий, закрутивши кран і спорожнивши ванну, сів на стілець, розпачливо озирнувся на море води й застогнав:
— Ох, що тепер скаже мама?
Карлсон спинився як стій і обурено глянув на Малого.
— Ну, знаєш! Завжди твоя мама чимось невдоволе-на. Це ж невинна собі водичка.
Він знов підстрибнув так, що аж забризкав Малого.
— Навіть дуже приємна вода,— додав він.— Можна без клопоту вимити ноги. Чи твоя мама не любить мити ніг?
Карлсон знов підстрибнув і ще дужче забризкав Малого.
— Вона ніколи не миє ніг? Може, цілими днями тільки те й робить, що шпурляє вазони разом з горщиками?
Малий не відповідав. Він і так мав про що думати. Нарешті він отямився: ох, треба витерти воду скільки вдасться, поки вернеться мама.
— Карлсоне, мерщій берімося до роботи! — сказав Малий.
Він схопився з стільця, помчав до кухні і за мить виніс звідти дві ганчірки.
— Допоможи мені...— почав він.
Але Карлсона не було. Ні у ванній кімнаті, ні в передпокої, ні в кімнаті Малого. Зате Малий чув надворі гудіння моторчика. Він кинувся до вікна й ще встиг помітити, як у повітрі майнуло щось схоже на кругленький кошик.
— Летюче барильце, чи що? — промурмотів Малий. Ні, не барильце! Просто Карлсон полетів додому, до своєї зеленої хатки на даху.
Карлсон побачив Малого. Він рвучко знизився й пролетів повз вікно, аж за ним засвистіло. Малий жваво [510] замахав йому ганчіркою, і Карлсон на відповідь теж замахав своєю пухкою ручкою.
— Гей-гей! — вигукнув він.— Ось Карлсон на десять тисяч крон, гей-гей!
І він полетів геть. А Малий, тримаючи в кожній руці по ганчірці, вернувся до передпокою витирати воду.
Карлсон згадує, що він іменинник
Карлсонові пощастило, що він зник, перш ніж мама вернулася з бюро подорожей, бо вона справді розсердилась і за пеларгонію, і за розлиту воду, хоч Малому сяк-так уже вдалося її витерти.
Мама відразу здогадалася, хто тут доклав своїх рук, і розповіла про все татові, коли той прийшов на обід.
— Я знаю, що це негарно,— сказала мама,— бо я вже більш-менш звикла до Карлсона. Проте часом, здається, я й сама заплатила б десять тисяч крон, аби тільки його здихатися.
— Фе,— сказав Малий.
— Ну, та годі про це,— мовила мама.— Обідати треба в затишку.
Вона часто казала так: "Обідати треба в затишку". Малий теж був такої думки. А затишок панує тоді, як усі спокійно сидять біля столу, їдять і мирно між собою розмовляють. Малий більше говорив, аніж їв, принаймні коли на обід була варена тріска, юшка^уо-родини або рибні котлети. Але нині були телячі —датки? і ягоди, тільки тому, що почалися канікули і Боссе та Бетан збиралися їхати з дому: Боссе до табору мореплавної школи, а Бетан на ферму, де є коні. Треба ж було відбути прощальний бенкет. Мама часом любила влаштовувати невеличкі бенкети. [511]
— Але ти, Малий, не журися,— сказав тато.— Ми також поїдемо: мама, ти і я.
І він розповів новину. Мама ходила в бюро подорожей і замовила квитки саме на такий пароплав, як Малий бачив у газеті.
За тиждень пароплав вирушить у дорогу, і протягом чотирнадцяти днів вони відвідуватимуть різні порти й міста.
— Чудово, правда ж, Малий? — спитала мама. І тато спитав. І Боссе з Бетан спитали...
— От чудово, правда ж, Малий?
— Авжеж,— відповів Малий, відчуваючи, що подорож, мабуть, таки річ чудова.
Але щось його муляло, і він знав що: Карлсон! Як можна лишати Карлсона саме тепер, коли той справді його потребує? Малий уже думав про це, як витирав воду. Навіть якщо Карлсон не шпигун, а просто Карлсон, однаково можуть статися неприємні речі, коли почнуть ганятися за ним, щоб заробити десять тисяч крон. Хтозна, як вони поведуться з Карлсоном, може, замкнуть його до клітки в Скансені* або вигадають якийсь інших жах. У кожному разі, не дадуть Карлсонові жити в маленькій хатці на даху, це вже напевне.
[* Скансен — музей просто неба в Стокгольмі.]
Отож Малий вирішив лишитися вдома й пильнувати Карлсона. І він докладно пояснив це всім, сидячи коло столу й жуючи битка.
Боссе зареготав.
— Карлсон у клітці в Скансені... Ой! Уяви собі, Малий, що ти з своїм класом приходиш у Скансен, дивишся на звірів і читаєш таблички, наприклад: "Білий ведмідь", "Лось", "Вовк", "Бобер", "Карлсон"...
— Цить!— сказав Малий. Боссе пирхнув. [512]
— "Карлсон. Годувати цього звіра заборонено". Уяви собі такий напис. Ото Карлсон буде сердитий!