Нові пригоди Електроника

Сторінка 25 з 27

Євген Велтистов

Лікар, розставивши руки, пішов на нього. З іншого боку наближався Ростик. Гусєва поклали.

— Де тут салон мод для роботів? — задихався від сміху Макар. — Наш капітан закохався! Забив собі гол... Хіба тепер виграєш? Вірно, хлопці? Га?..

Дівчатка чекали, що Електроник обуриться безглуздим жартом, однак той промовчав. Навіть Сергій не знав, як угамувати носія буйного вірусу — Макара. Певно, всі вони й справді хворі.

— Ходімо звідси! — Майя потягнула Елечку за рукав. — Вони дурня корчать.

Елечка не відривала ліктів від підвіконня, ще раз оцінюючи обстановку.

— Що ж ви, хлопці? — прошепотіла вона. — Що ж ти, Еле?

Електроник не реагував.

І тоді вона остаточно переконалася, що Ел серйозно хворий.

— Їх треба виручати!

Вона повернулася від палати, наказала собі: "На старт!"

— Ель-ель-елечка! — летів з розчиненого вікна голос буйного Гусєва.

Електроничка раптом зірвалася з місця і, зблиснувши на сонці, ковзнула по тінистій алеї. Дівчатка остовпіли.

— Ти куди, Елю?

— Я... скоро... повернусь...

Три слова залишилося від зниклого капітана.

З кущів за цією сценою уважно спостерігали два світних зелених ока. Рессі не втручався у те, що відбувалося. І його гїриятелі з Волошок, які притаїлися поряд у траві, теж ні разу не дзявкнули. Треба спочатку зрозуміти, що хочуть ці дивні люди.

ВРЯТУВАТИ ЕЛЕКТРОНИЧКУ!

Електроничка повернулася з професором Громовим через півтори години: вони приїхали на таксі з міста, з наукової лабораторії, до якої спортсменка добігла за двадцять хвилин. Хоч Елечка із скрупульозністю електронного репортера передала весь хід подій, професор не міг визначити, що за хвороба уразила Електроника, й він поспішив на допомогу.

Дівчатка, які зустріли їх біля воріт, внесли у попередній діагноз ще більше сум'яття.

— Ой, що вони виробляють...

На веранді Ростик і лікар різалися в шахи. Вони впізнали знаменитого професора, привіталися.

— Я табірний лікар, — відрекомендувався фахівець у білому халаті.

— А я тренер, — похмуро промовив Ростик.

— Що з ними? — запитав Громов.

Обидва виразно здвигнули плечима. Потім лікар висловив своє припущення:

— Якийсь новий вірус. Певно, еговірус.

Громов рушив до палати, але лікар заступив йому шлях.

— Вибачте, професоре, це не за вашим фахом. — Він показав на карантинне оголошення. — До нас їде комісія.

— Та зрозумійте ж ви, — розсердився Громов, — у цьому злощасному вірусі винен лише я. Замість "ерго" телеграф відстукав "его". Вловлюєте відмінність між цими поняттями — "роботою" і "самолюбством"? Елементарна помилка, а хлопчаки уявили бозна-що!

Вартові коло дверей переглянулись, але не відступили, наче їх самих прикувало на місці слово "карантин"

— Давайте спочатку дізнаємося, професоре, — запропонував лікар, — що скаже класична медицина...

— Я роботопсихолог. До речі, — Громов підвищив голос, — серед хворих, якщо я не помиляюся, перебуває і мій пацієнт. Дозвольте пройти!

Він широким жестом відсторонив сторопілу варту й зайшов до палати. За ним ковзнули Електроничка й Рессі як представники робототехніки.

Дівчатка кинулися до вікон.

У палаті було мирно, але не тихо. Макар Гусєв, розвалившись у кріслі, ввімкнувши на повну потужність звук, дивився по телевізору футбольний матч. Корольков уткнувся в географічний атлас. Віктор Смирнов роздивлявся в лупу заснулу муху, а Чижиков-Рижиков за його описом малював фломастерами фрагменти комахи. Що стосується Електроника й Сироїжкіна, то вони лежали на ліжках у найбезтурботніших позах, утихомирені, надзвичайно схожі один на одного. Незадовго до появи Громова Сергій дотягнувся до сусіднього ліжка, штовхнув Елека в залізний бік: "Послухай, Еле, ти не прикидаєшся? Ти справді хворий?" — "Так", — була лаконічна відповідь. Тоді Сироїжкін вирішив поділити долю товариша і поринув у глибокий сон.

Прибулих, здавалося, ніхто не помітив, хоч вони стояли посеред кімнати.

Але Вовка Корольков на мить підвів голову над атласом, якого він вивчав, і запитав Громова:

— Послухайте, шановний добродію, ви не пам'ятаєте розміру острова Робінзона?

— Не пам'ятаю... шановний, — чемно відповів Громов.

Вовка схилився над картою; він явно не впізнав професора.

— Го-ол! — затрубив Макар таким нестямним басом, що Громов мало не впустив свою довгу люльку

— Чи не можна тихіше, юначе?

— Гей, старигане! — крикнув Гусєв. — Облиш лаятися, іди сюди. Чудовий м'яч.

— Казна-що, — сказав сердито Громов, втрачаючи самовладання. — Ви забуваєтесь, юначе!

Проблиск свідомості майнув у Макарових очах і тут же зник. Макар втупився в екран.

— Що з ними, Гелю Івановичу? — спитала жалібно Елечка, а Рессі запитально гавкнув.

— По-моєму, зниження коефіцієнта самооцінки, — задумливо промовив Громов. — Винятковий випадок у робототехніці. Зараз перевіримо, наскільки злоякісний цей "его".

Він підійшов до лежачого Електроника:

— Ти чуєш мене?

— Чую, — відповів робот, не розплющуючи очей.

— Ти проаналізував, що з тобою сталося?

— Проаналізував.

— Ти можеш повернутися до робочого стану?

— Не знаю, — сказав Електроник, — я шукаю вихід.

Професор уважно й довго дивився на нього. Тільки досвідчений роботопсихолог з найдрібніших зовнішніх ознак міг установити, що сталося з його улюбленим сином. Здавалося, зникли кудись у далеч надокучливий телевізор і сама кімната з поваленими чемпіонами, лишилися творець та його діти.

— От що, — порушив нарешті мовчання Громов, — я тобі поставлю лише одне запитання. У тебе йде переоцінка основних понять?

— Так, — відповів Електроник. — Я не знаю, чому таке діється.

— І я поки що не знаю, — сказав професор. —Допомогти собі можеш тільки ти сам. Слухай уважно...

— Я слухаю.

— Якщо ти не самовідновишся, не повіриш у цінності життя, ти перестанеш бути Електроником, загинеш як особистість. Зрозумів мене, Елеку?

— Зрозумів, — озвався робот, простягаючись неприродно рівно на ліжку.

— Даю тобі, — професор глянув на годинник, — рівно п'ять хвилин. Працюй, Елеку!

Громов підсунув крісло до ліжка, сів біля хворого. Потягнулись важкі хвилини. Якась внутрішня перебудова відбувалась усередині робота, але відбувалась значно повільніше, ніж цього хотілося б Громову. Обличчя професора було серйозним, він застиг на місці. Елечка вся напружилася й відчула, як поступово змінюються всередині лежачого схеми, як відновлюються колишні контакти, однак Елек не подавав ніяких ознак одужання. Очі Рессі миготіли зеленими спалахами, відлічуючи швидкі секунди, й Елечка нетерпляче запитала: