Врятувати Електроничку!..
Громов намагався розтлумачити сенс нового винаходу в робототехніці й роботопсихології допитливому шоферові, й той оцінив ситуацію по-своєму:
— Та наздогнати — наздоженемо! Але ж які дива творяться... неймовірно!
Проте гнав, гнав, гнав свій покірний ваговоз.
Й автоінспектори розуміли стрімкий біг машини: тільки що повз них проскочила із страшенною швидкістю дівчинка-робот з чорним кудлатим собакою. Треба було їх наздогнати, спіймати, тобто врятувати... Міліціонери давали команди по рації, звільняючи дорогу для прудкого ваговоза.
— Рессі, — волав Електроник, — затримай її ненадовго. Ми рухаємось услід.
"Неможливо, — радирував Рессі. — Якщо відвернути її увагу, вона може розбитися".
— Скажи, що я відновився, я її врятую.
"Я не вірю, — відразу ж передав Елечкину відповідь електронний пес. — Я нікому не вірю".
— Передай їй, — підказав Сергій другові, — що ми їй віримо.
"Пізно..." — прозвучала відповідь дівчинки з очима, які не сміються.
— Згадав! — закричав раптом Вовка Корольков і схопився з лави, ледь не випавши за борт Його ривком пасадили на місце. — Згадав! — радів класний Професор. — Згадав усе! І розмір острова Робінзона... І площу Африки... І відстань до кінцевої галактики...Все, все згадав! — І щасливий Професор несподівано усвідомив, яку хворобу він недавно пережив.
— Скажи їй, що я ніколи не буду елелекать. — буркнув Макар, штовхнувши ліктем Елека. — Будь другом, не пошкодуй енергії...
— Скажи їй, — механічно повторив електронний хлопчик, — що Макар ніколи не задаватиметься. Передай, будь ласка, Рессі, що я обов'язково буду людиною... Я допоможу їй...
І почув по рації відповідь Електронички: "Що ж ви, хлопці?.. Ех, ви... Які ж ви товариші?.."
— Тримайся, Елечко! — гукнули дружно дівчатка. — Ми з тобою!
Слова Електронички, промовлені майже пошепки, оглушили Електроника. Він схопився, ступив на борт і на повному ходу сплигнув з ваговоза.
— Ти куди? — встиг лише крикнути Сергій Сироїжкін.
Лікар затарабанив по кабіні. І раптом обличчя його просвітліло. Електроник не упав, не розбився. Він на бігу порівнявся з ваговозом, що пригальмував, обігнав його, помчав уперед. Дівчатка закохано дивилися йому вслід: от якби до них хтось так поспішав!
Шофер, увімкнувши граничну швидкість, напружено стежив, як поступово зменшується на шосейній стрічці хлопчача постать.
— У вас усі такі відчайдушні? — запитав він професора.
— Коли йдеться про справжнє... про людське ставлення до людей, то всі, — коротко відповів професор, попахкуючи люлькою. — Жени!
В кузові, підганяючи швидкі колеса, лунали дівчачі голоси:
Лиш гукну, і постане як стій
Друг кошлатий, улюбленець мій...
Решта дітей підхопили табірну пісню, складену Елечкиною командою:
Здрастуй, Рессі, друже Рессі,
Гарно разом нам ведеться —
Рідкісне створіння,
Супер та уміння...
Елек вийшов на берег моря і зразу ж побачив її.
Вона стояла на великому гладенькому камені й дивилася за горизонт. Біля її ніг сидів кудлатий пес.
Він підійшов до неї неквапливим кроком, уважно подивився в її обличчя:
— Ти зовсім інша, — ледь здивовано промовив Електроник. — У тебе... у тебе усміхнені очі. — Він простягнув руку. — Мир?
Електроничка у відповідь міцно потиснула її і засміялася.
— Мир!
Вона здогадалася: її очі бачили світ по-новому.
© ВЕЛТИСТОВ Є. С. Нові пригоди Електроника: Повісті. — К.: Радянська школа, 1990. — 160 с.
© ВИДИШ Микола, переклад з російської, 1990.