— Ну, філософе, як справи? Що ти такого мудрого наготував? Закурюй, американські, — і простягнув до нього червону пачку цигарок. Жак двома пучками витяг одну й закурив, нічого не відповівши на запитання й непомітно пильно глянувши на Кольє. Той, як і раз у раз, був бездоганно виголений, коректно, навіть елегантно вдягнений. Довге, витягнене наперед підборіддя, качиний ніс, вузькі щілини очей, гостра лисинка — все було точне, вирисуване, якесь певне в собі, хоч і негарне. Не те що Дік, у якого неголені щоки й губи трохи одвисали, вуха відтопірчувались, вуса стирчали неохайно; або Вашо: невиразний, руденький, вічно стомлений, добрий і покірно слухняний.
— По-моєму, Тріпонові вже слід було б тут бути... — хрипло сказав Дік. — Він обіцяв звільнитися з мітингу не пізніше восьмої години, а тепер уже по дев'ятій. Мабуть...
Але в цей мент до кімнати ввірвався й сам Тріпон, опецькуватий, широкоплечий, білявий, кучерявий, з широким соковитим ротом. Він похапцем, бурно скинув пальто, капелюх, кинув їх у куток на купу газет. Потім швидко підійшов до столу, привітався з Кольє, торкнувся пальцями замість привіту до голови Вашо, потиснув руку Дікові й тоді подав її Жакові.
— Професорові моє поважання!
Жак ледь обхопив пальцями його товсту, шорстку й тверду, як корінь дерева, руку. Від Тріпона згори на нього війнуло густим духом вина й цибулі — очевидно, була товариська перекуска після мітингу. І то не дуже легенька, бо очі Тріпонові, його сірі, великі, в жовтих віях, щось занадто блищали.
— Ну, товариші, — з тим самим виразом певности зараз же сказав Кольє, — давайте починати нашу розмову, бо вже не рано, а у нас у кожного є ще багато справ. Отже, товаришу Лену аре, просимо викласти ті питання, про які ти маєш нам сказати. І то по змозі коротше й стисліше.
Жак куснув губу, вийняв з бічної кишені бльокно-та й начепив на горбинку носа окуляри. Кинувши оком у бльокнот і прочитавши в списку: "1) Революція-вій-на", він скинув окуляри, взяв їх у ліву руку і, прокашлявшись, почав:
— Мої питання такі. Перше. Наскільки я міг спостерігати, у багатьох товаришів нашої партії виникає сумнів: чи правильна тактика нашої партії, чи краще сказати: тактика Москви?
— О-о? — високо підвівши догори рудяві брови, над якими рожево напнулася шкіра, здивовано майже проспівав Тріпон.
— Вони висловлюють цей сумнів у таких приблизно міркуваннях. Вигляди на світову революцію зменшуються. Поразки йдуть за поразками. В Греції, Італії, Франції, Німеччині та майже скрізь. Противник зміцнюється на всіх фронтах. Рахувати на захоплення влади в кожній окремій країні Заходу неможливо. А загальний наступ скрізь неодмінно викличе світову війну. Але вона тепер для нас страшенно ризикована, бо ми будемо майже напевно розбиті. Ми не маємо такої зброї, як її має американський імперіялізм.
— Ми маємо кращу й дужчу! — обурено скрикнув Тріпон.
— Тріпоне, дай докінчити, — спокійно, але твердо зупинив його Кольє й звернувся до Жака: — Просимо далі, Лену аре.
— Отже, товариші міркують: наша мета є знищити капіталізм. А яким способом це буде зроблено — це питання тактики і стратегії. Якщо виявляється, що способом збройної боротьби не можна досягти мети, або досягнення буде коштувати людству і нам занадто дорого, то виникає питання, чи не слід удатися до інших способів? Вони, може, будуть не такі раптові, але, можливо, в цих обставинах дійсніші, ніж збройна революція. Вони підкреслюють: у цих обставинах, у цій світовій кон'юнктурі, яка складається на планеті. І от одним із таких не збройних, але революційних способів серед товаришів починає виникати така ідея.
Жак начепив окуляри й нахилив голову до бльок-нота, в якому стояло: "2) Кооперація, колектократія". І знов, скинувши окуляри, заговорив далі тим самим тихим тоном, немов одміреними фразами. Кольє робив нотатки. Вашо, накривши долонею папірці, щоб вони не нетерпеливилися, здивовано слухав, Дік скоса запитливо зиркав на Кольє. А Тріпон знизував то одним плечем, то другим і нетерпляче перекладав одну ногу на другу.
— Ти закінчив? — нарешті не витерпів він, коли Жак іще раз зазирнув до бльокноту.
— Ні, ще не зовсім, — спокійно сказав Жак.
— З цими питаннями соціяльно-політичного характеру нерозривно сплітаються питання, так би мовити, психологічного чи морального характеру. А психологія і мораль, як відомо, є невід'ємний і то досить важливий чинник у всякій, а надто в соціяльно-полі-тичній війні. І тут я мушу, як щирий комуніст, сказати вам, товариші, що в цці галузі у нас так само, якщо не гірше, стоїть справа. В партії росте зневіра і недовір'я. Мені не одні ставлять такі запитання: чи можна насилою, страхом, кров'ю, смертю створити щастя на землі, яке є кінцевою метою соціялізму? Я в нашій партійній філософській літературі, та й у російській, не знайшов точної, виразної відповіді на це питання і тому не можу давати її запитувачам.
— Інтеліґентські запитання! Пролетаріят такими дурницями часу не гаїть! — буркнув Дік, а Тріпон ударив кулаком по коліні:
— Пр-р-авильно!
— Не конче тільки інтеліґенти цим питанням цікавляться, — так само спокійно й тихо відповів Жак. Правила морального поводження потрібні не тільки інтеліґентам, але й робітникам. А у нас, треба це виразно сказати, ніякої системи правил немає. Ми хочемо будувати нове життя і живемо за старою мораллю.
— У нас одна мораль: смерть капіталізмові! — крикнув Тріпон.
— Так, це є наша мета, але якими способами досягти її?
— Всякими!
— Так, усякими. Але в деяких історичних обставинах, виявляється, треба обережно оперувати цим правилом. І ось тепер якраз у нас це й виявляється. Два роки тому до нас у партію записувалися, стоячи у чергу, як до театру на сенсаційну виставу. А тепер починають з неї втікати, як із хати, повної диму. Як і вам відомо, число утікачів усе збільшується. А багато людей не тікає тільки з страху нашої помсти. І однією з причин цього є наша мораль, краще сказати: брак моралі. Через це до нас примазалася сила покидьків суспільства і дискредитують нас. Про нас, як і ви самі знаєте, кажуть: "Не всі комуністи ракальї, але всі ра-кальї комуністи".