Норман і вбивця

Сторінка 6 з 8

Джойс Керол Оутс

— € речі, які необхідно з'ясовувати й доводити до кінця,— знову почав Норман.— Якщо я передам тсГш поліції, не маючи твоїх зізнань, цс нічого не дасть. Ніхто не стане займатися цією справою. До неї вже немає діла нікому, крім мене, моєї родини й тебе... Тож чи скажеш ти мені всю правду, як є?

Камерон сидів нерухомо, мовчки розглядаючи спої товсті поги.

— Ти і ще два босяки одного суботнього дня,— ти хо вів далі Нормап,— па пристані. Ви збили нас о (ми у воду і топили. Ти вдарив Джека й розбив йому об личчя, вибив око. Мій брат потонув, а я врятуванні Чоловік, який сидів на березі, прибіг і витяг мене. Ти, напевне читав про це в газетах. І ти, й вони. Про цю пригоду довго писали газети, аж поки про неї з а 6 у ли. Нікому не боліло. Навіть мені здавалося, що і я набув... Чи тепер ти скажеш правду?

Вже кілька годин Камерон сидів у тій самій позі. Норман запалив гасову лампу й притулився спиною до стіни, уважно стежачи за вбивцею. Час од часу Норман вимагав сказати правду, і той або відповідав, ибо ж мовчав. Коли він відмовчувався, Норманові доломилося стримуватися, щоб не вдарити його. Тільки б не втратити контроль над собою.

— Ти, сучий сину,— пробурмотів убивця,— хочеш пристрелити мене, то чого ж тягнеш?

— Мені потрібна від тебе правда. Щоб ти написав І підписав свої зізнання.

— Зізнання...

— На папері. Скріплені підписом.

— І що тоді?

— Я вже казав що.

— І тоді ти мене застрелиш? Застрелиш?

— Ні, я ж казав.

— То де ж мені писати? На папері, чи що? У тебе "і з собою папір?

— Отже, це ти його вбив? Чоловік скоса зиркнув на нього.

— Ти ис казав, що бачив мене?

— Так, я бачив тебе.

— Тоді виходить, що це я.

— Ти признаєшся у вбивстві?

Камеронове обличчя застигло, мов паралізоване.

— Признаєшся? — Норман подався вперед. Неприторенна тупість цього обличчя — тепер він збагнув, що довгі роки вдивлявся в нього з огидою — зненацька пала нестерпна для Нормана. І він несподівано, на-иіть нетямлячи, що робить, рукояткою пістолета стусонув Камерона в коліно. Ударив не боляче. Удар хіба що спантеличив того. Норманове обличчя палало.

— Ти сам змусив мене до цього,—звинуватив ній Камерона,—я не хотів... не думав... ти сам наироеписи.

— Хочеш пристрелити, то чого тягнеш? — тупо по вторив Камерон.

— Ніхто не думає тебе вбивати, бога ради. Хоч рп;і ти можеш признатися, по-чесному? І не брехати?

— Моя жінка...

— Годі, я вже чув!

— Моя жінка може підтвердити. І кожний, хто зі пні мене, однак тобі наплювати. Ти хочеш убити мене.

Камерон затулив обличчя руками. Норманові було видно крізь пальці його скривлений рот.

— Ні, я хочу лише справедливості,— Слово "справедливість" раптом викликало в Нормана замішання — про що це він говорить? Слово немов пробуди' ло в його уяві будинок суду з прапором над дахом, не будинок суду з їхнього міста, а бачений в кіно чи з прочитаної книжки. Видіння зникло. Норман ви про стався. В голові аж гуло, вдень він нічого не їв, или він думав лише про вбивцю.

— Я можу й не спати,— заявив Норман рівним ні лосом,— буду сидіти, поки не вирву з тебе правди. Я чекав шістнадцять років, тож почекаю ще.

— Шістнадцять років,— прошепотів Камерон. 'Він забрав руки від обличчя, і в цю мить Нормлн

виразно побачив, як на тому обличчі промайнуло щось схоже на визнання. Краплина поту, ніби викликами цим визнанням, скотилася з лоба на підборіддя і по тім на мокру сорочку.

— То ти зізнаєшся?

— Ні в чому я не зізнаюсь!

Норманова рука з пістолетом сіпнулася, наче ж ІНІЙ істота.

— Що це значить, чорт би тебе побрав? Ще хни липу тому...

— Ні в чому я не зізнаюсь!

Норман зачекав, поки серце трохи вгамується. По-•і у пав себе, мов на краю смертельної небезпеки. Підім г вище коліна ñ мовчки стежив за вбивцею. Навіть порожнеча в шлунку дивним чином надавала йому гили. Байдуже блимала лампа, навколо неї кружляв рій метеликів і мошви. Норман і Камерон якийсь час идинлялися один в одного. Норман сидів мов заворожений; йому здавалося, що час зупинився.

— Ми з братом були друзями,— почав він стиха.— Мін робив мені іграшки, заступався за мене. Він був схожий на мене, тільки що старший... Збирався вступати до коледжу. А ти його вбив. Отак, узяв і вбив, ні за що ні про що.

Чи він хоч слухає, подумав Норман.

— Чому ти його вбив? Ні за що, просто так, навіть м" заради грошей, просто так... убив, та й годі... Щось илскочить у вбивці в голові, він робить свою чорну справу, і все гине. Гине життя, люди гинуть. І вже нічого не можна виправити, аж поки переможе справедливість — потерпілій стороні потрібна справедливість. Чи ти розумієш це? Довгі роки, ціле життя нічого не виправити, аж поки не буде покарано злочину, інакше ми всі перетворимося на звірів. Злочин поборюється й повторюється, якщо за нього не покара-ги. Хтось, як оце я тепер, потрапляє в безвихідь і вже Ном у світ зав'язаний. Я занапащу себе, але відновлю справедливість, і в мене, власне кажучи, ніколи не бужі Іншого виходу...

Убивця невідривно дивився Норманові в обличчя. Почало світати, і Норман загасив лампу. Той, хто си-ЦІи у бур'яні навпроти, був сутулий, скуйовджений, старий і хворобливий. Та й насправді він був старший ції Нормана.

— Ось на,— Норман витяг із пакунка апельсин і минув Камеронові. Апельсин ударився об його коліно І инав на землю. Той, здавалося, нічого не помічав.

— Бери їж, тобі треба підкріпитися — Камерон

МЛЯВИМ руХОМ РУКИ ВІДШТОВХНУВ апеЛЬСИН ВІД Себе

геть, хоча здавалося, ніби він досі не помічж. його.

"Чи все робиться так, як слід?" — подумав Норман. Ніч промайнула дуже швидко, і водночас вій відчувай: сталося щось таке, що безповоротно прив'язало ііоіо до цієї хижі, до цієї сирої долівки, до цієї скоцюрб леної постаті. Вбивця, напевне, відчував те ж саме, Врешті-решт Норман збагнув це. Жінка, яку він ко лись любив,— її обличчя він уже пе міг собі вирално уявити,—зосталася в іншому світі, де все таке непросте й де неможливо ні на що покластися. Може II справді раніше він боявся того світу й ненавидів його. Але ось тут, бачачи перед собою цю покірливу по* стать, він повинен задля їх обох пам'ятати тільки про той березневий день. І більш ні про що. Йому більш ні про що не треба думати.