Він глянув на неї, немов зважуючи, чи варто казати. І похитав головою:
— Ні. Ви ще надто молоді, ви не знаєте, що таке муки кохання. Які це страждання, який біль. Краще нечула молодість, ніж оце. Зі мною це не вперше, але такого ще не було — щоб отак несподівано, мов грім з ясного неба...
Швидко розвиднювалося, і Розмері побачила раптом, яке в нього бридке обличчя. Ні поглядом, ні порухом вона не виказала своєї раптової відрази, але Кампіон, видно, щось відчув і поспішив перемінити розмову:
— Десь тут поблизу Ейб Норт.
— Як, адже він мешкає в Дайверів!
— Але він приїхав. Невже ви не знаєте, що сталося?
На третьому поверсі з грюкотом розчинилися віконниці і типово англійський голос гримнув, карбуючи кожне слово:
— Дуже прошу припинити балачки!
Розмері й Кампіон слухняно зійшли вниз і сіли на лаві при доріжці на пляж.
— То ви й справді нічого не знаєте? Любонько, сталося неймовірне...— Він аж повеселішав, наперед смакуючи враження, яке справить його новина.— І то так несподівано, так нагло! Ах, недаремно я уникаю неврівноважених людей — мої нерви їх просто не витримують...
Він переможно дивився на неї. Ох і здивується ж вона!
— Любонько,— урочисто виголосив він, поклавши руку їй на стегно й весь нахиляючись до неї, показуючи, що це не випадковий жест — він почувався тепер цілком упевнено.— Має відбутися дуель.
— Що-о?
— Дуель на... Ми поки що не знаємо, на чому.
— Але між ким?
— Зараз я вам усе розповім.— Він голосно зітхнув і повів далі таким тоном, наче все це сталося з її вини, але він — бог із нею — не збирається її звинувачувати.— Ви ж їхали в іншій машині. Вважайте, що вам пощастило,— мені це коштувало щонайменше двох років життя. І, головне, все сталося так швидко, так несподівано!
— Що ж усе-таки сталося?
— Не знаю навіть, як це почалося. Вона раптом заговорила...
— Хто — вона?
— Вайолет Маккіско,— він притишив голос, наче хтось їх підслуховував.— Але про Дайверів — нічичирк, бо він погрожував голову відірвати кожному, хто бодай словом прохопиться про них.
— Хто погрожував?
— Томмі Барбан. Тож я вам нічого не казав, домовились? І ми так і не дізналися, що хотіла розповісти Вайолет, бо він весь час перебивав її, а потім втрутився Маккіско, і от тепер маємо дуель. Сьогодні вранці — о п’ятій. Через годину.— Він скрушно зітхнув, згадавши про власне лихо.— Ах, краще б це випало мені. Краще б мене вбили на дуелі, бо мені все одно життя не миле.— Він замовк і розпачливо захитався з боку в бік.
Вгорі знову грюкнули залізні віконниці, і той самий англійський голос проказав:
— Послухайте, ви скінчите, нарешті?
З готелю саме вийшов Ейб Норт, якось розгублено огледівся довкола й побачив Кампіона та Розмері на білому тлі неба над морем. Розмері застережливо хитнула головою, перше ніж він встиг заговорити, і вони перейшли до лави трохи далі. Розмері помітила, що Ейб не зовсім тверезий.
— А ви чого не спите? — спитав він.
— Вже виспалася.— Вона ледве не засміялася, згадавши про голос із третього поверху.
— Соловейко спати не дає? — спитав Ейб і сам же відповів: — Атож, соловейко не дає. Цей член гуртка умільців уже, мабуть, розповів вам, що сталося?
Кампіон з гідністю відповів:
— Я знаю тільки те, що чув на власні вуха.
Він підвівся й швидко пішов геть. Ейб присів поряд з Розмері.
— Навіщо ви його образили?
— Хіба? — здивувався Ейб.-Він тут цілу ніч рюмсає, набрид.
— Може, його спіткало якесь лихо.
— Може.
— А що це за історія з дуеллю? Хто з ким буде битися? Коли ми обганяли їхню машину, мені здалося, що у них там діється щось дивне. Але невже це правда?
— Це, звісно, казна-що, і все-таки — правда.
X
— Все почалося, власне, саме тоді, коли машина Ерла Брейді минула "ізотту" Дайверів, що зупинилася край дороги.— Густа досвітня тиша всотувала в себе спокійний Ейбів голос.— Вайолет Маккіско хотіла розповісти місіс Абрамс щось про Дайверів — вона в них на другому поверсі побачила щось таке, що страшенно вразило її. А Томмі, знаєте, за Дайверів горло перегризе. Ніколь таки жінка незвичайна, і дехто її обожнює — на здоров’я,— але важливіше те, що подружжя Дайверів — саме подружжя — важить надто багато для їхніх друзів, дехто навіть не усвідомлює, як багато. Звісно, при такому ставленні щось втрачається, іноді почуваєшся з ними так, наче ти в театрі спостерігаєш чарівний балетний дует — саме так, як у театрі; але насправді тут усе куди складніше, сторонній людині цього не зрозуміти. Хоч би як там було, Томмі — один із тих, хто через Діка зблизився й з Ніколь, і коли місіс Маккіско почала плескати язиком, він її присадив, сказавши:
— Місіс Маккіско, прошу вас припинити цю розмову.
— Я розмовляю не з вами,— відказала вона.
— А я все-таки прошу вас Дайверів не чіпати.
— Вони що ж — святі?
— Облиште Дайверів. Знайдіть собі іншу тему.
Томмі сидів на відкидному сидінні поряд з Кампіоном. Від Кампіона я й дізнався про все це.
— А ви тут не командуйте! — заявила Вайолет.
Знаєте, як воно буває, коли люди пізно вночі їдуть у машині,— хто стиха перемовляється, кому до всього байдуже, бо його нудить після випитого, хто замислився чи просто спить. Отак і тут. Ніхто спочатку не второпав, що сталося, поки машина не зупинилася й Барбан не загорлав, як генерал на кавалерійському параді:
— Геть з машини! Далі йдіть пішки, а не підете, я вас за комір витягну! Я не хочу більше чути ні вас, ні вашої дружини!
— Не бешкетуйте! — закричав містер Маккіско.— Ви користуєтеся тим, що я фізично слабший від вас. Але ви не залякаєте мене! Шкода, що в нас не заведено викликати на дуель.
Отут він, власне, і припустився помилки, бо забув, що Томмі — француз. Томмі відважив йому ляпаса, і шофер натиснув на газ. Саме в цю мить ваша машина об’їжджала їхню. Жінки, звісно, зняли вереск. І вся ця веремія тривала аж до готелю.
Томмі подзвонив якомусь знайомому в Канн і попросив бути його секундантом. Маккіско не схотів брати за секунданта Кампіона,— той, до речі, не дуже й набивався,— а подзвонив мені і попрохав, щоб я негайно приїхав сюди. Вайолет Маккіско була в істериці, місіс Абрамс забрала її до себе, дала їй брому, і та любесенько заснула на її ліжку. Приїхавши, я спробував укоськати Томмі, але він вимагав, щоб Маккіско вибачився перед ним. А Маккіско вперся — хоч ти йому що.