Незнайко страх розсердився.
— Що це ти мені набрехала про чарівника? — сказав він, зустрівшись на другий день з Кнопочкою. — Я, наче дурень, старався, зробив цілу купу добрих вчинків, а ніякого чарівника і в очі не бачив!
— Я тобі не брехала, — почала виправдовуватись Кнопочка. — Я добре пам'ятаю, що читала про це в якійсь казці.
— Чому ж не з'явився чарівник? — сердито наступав Незнайко.
Кнопочка каже:
— Ну, чарівник сам знає, коли йому треба з'являтись. Може, ти зробив не три добрих вчинки, а менше.
— "Не три, не три"! — презирливо пирхнув Незнайко. — Не три, а, напевно, тридцять три — ось скільки!
Кнопочка знизала плечима:
— Напевно, ти робив добрі вчинки не підряд, а впереміш із поганими.
— "Впереміш із поганими", — передражнив Незнайко Кнопочку й скорчив таку гримасу, що Кнопочка з переляку навіть позадкувала. — Коли хочеш знати, я вчора цілий день був ввічливий і нічого поганого не робив: не сварився, "не бився, а коли й казав які слова, то тільки "вибачте", "дякую", "будь ласка".
— Чомусь сьогодні від тебе цих слів не чути, — похитала головою Кнопочка.
— Я ж зовсім не про сьогодні, а про вчора розказую. Незнайко й Кнопочка стали думати, чому все так вийшло, й нічого не могли придумати. Нарешті Кнопочка сказала:
— А може, ти не безкорисливо робив ці вчинки, а заради вигоди?
Незнайко навіть спалахнув:
— Як це — не безкорисливо? Що ти мелеш! Розтелепкові шапку допоміг знайти. Моя це шапка, чи що? Пілюльці конвалії збирав. Яка мені вигода від тих конвалій?
— Для чого ж ти їх збирав?
— Наче не розумієш? Сама ж ти сказала: якщо зроблю три добрих вчинки, то дістану чарівну паличку.
— Виходить, ти все це робив, щоб одержати чарівну паличку?
— Звичайно!
— От бачиш, а кажеш — безкорисливо.
— Для чого ж я, по-твоєму, повинен робити ці вчинки, якщо не заради палички?
— Ну, ти повинен робити їх просто так, з власної охоти.
— Яка там ще охота?
— Ех, ти! — з посмішкою сказала Кнопочка. — Ти, мабуть, можеш робити щось добре тільки тоді, коли знаєш, що тобі дадуть за це якусь винагороду — чарівну паличку або ще щось. Я знаю, у нас є такі малюки, котрі навіть ввічливими стараються бути тільки тому, що їм пояснили, ніби чемністю та догожданням можна досягти чогось для себе.
— Ну, я не такий, — махнув Незнайко рукою. — Я, коли хочеш, можу бути чемним зовсім даром і добрі вчинки можу робити без ніякої вигоди.
Розставшись з Кнопочкою, Незнайко пішов додому. Він вирішив робити тепер добрі вчинки тільки з власної охоти й зовсім не думати про чарівну паличку. Однак легко сказати — не думати! А насправді, коли хочеш про щось не думати, то обов'язково тільки про те й думаєш.
Прийшовши додому, Незнайко сів читати книжку казок. Мисливець Кулька, який сидів біля вікна й чистив свою мисливську рушницю, сказав:
— Що ти там читаєш таке цікаве? Ти почитав би уголос.
Незнайко тільки хотів сказати: "Як тобі так хочеться, то візьми сам почитай", але в цю хвилину згадав про чарівну паличку й подумав, що, коли виконає прохання Кульки, то зробить добрий вчинок.
— Ну гаразд, слухай, — згодився Незнайко й став читати вголос.
Мисливець Кулька слухав з задоволенням, і йому не так скучно було чистити рушницю. Інші коротульки почули, що Незнайко читає казки, і теж зібралися послухати.
— Молодець, Незнайку! — сказали вони, коли книжка скінчилася. — Це ти гарно придумав — почитати вголос.
Незнайкові було приємно, що його хвалять, і, водночас було дуже прикро, що він недоречно згадав про чарівну паличку.
"Якби я не згадав про паличку і згодився почитати книжку просто так, то зробив би це з власної охоти, а тепер виходить, що я читав заради вигоди", — думав Незнайко.
І так виходило весь час. Незнайко робив добрі вчинки тільки тоді, коли згадував про чарівну паличку; коли ж він забував про неї, то міг робити лише погані вчинки. Звичайно, якщо сказати по правді, то іноді йому все ж щастило зробити якийсь малюсінький добрий вчинок, зовсім не думаючи про те, що він робить це заради чарівної палички.
Однак це траплялося так рідко, що не варто про це й говорити.
Минали дні, тижні і місяці… Незнайко поступово втрачав надію на чарівну паличку. Чим далі, тим рідше він згадував про неї і наприкінці вирішив, що мати чарівну паличку — це недосяжна мрія для нього, бо йому ніколи не вдасться безкорисливо зробити три добрих вчинки підряд.
— Ти знаєш, — сказав він якось Кнопочці, — мені здається, що ніякої чарівної палички на світі нема, скільки я їх не робив, дулю з маком лиш схопив.
Незнайко навіть засміявся від задоволення, що ці слова вийшли в нього в риму. Кнопочка теж засміялась, потім сказала:
— Чому ж у казці говорилося, що треба зробите три добрих вчинки?
— Мабуть, цю казку навмисне придумали, щоб якісь дурненькі коротульки привчалися робити добрі вчинки, — сказав Незнайко.
— Це розумне пояснення, — сказала Кнопочка.
— Дуже розумне, — погодився Незнайко. — Та я не шкодую, що все так вийшло… Принаймні мені це пішло на користь. Поки я старався робити добрі вчинки, я звик умиватися щоранку холодною водою, і тепер мені це навіть подобається.
Розділ третій
Незнайкова мрія здійснюється
Якось Незнайко сидів дома і дивився у вікно. Погода цього дня була поганюща. Небо весь час хмарилося, сонечко з ранку ні разу не виглянуло, дощ лив безперестанку. Звичайно, нічого було й думати про те, щоб піти погуляти, і від цього на Незнайка напала нудьга.
Відомо, що погода по-різному впливала на мешканців Квіткового міста.
Знайко, наприклад, казав, що йому байдуже, сніг чи дощик, бо навіть найгірша погода не заважає йому сидіти вдома й займатися ділом. Лікар Пілюлька твердив, що погана погода йому подобається навіть більше, ніж гарна, тому що вона загартовує коротульок і від цього вони менше хворіють. Поет Квітик розповідав, що для нього найбільша втіха — це залізти під час зливи на горище, зручно лягти там на сухому листі й слухати, як краплі тарабанять по даху.
"Навкруги шаленіє негода, — казав Квітик. — На вулицю навіть носа виткнути страшно, а на горищі тепло й затишно. Сухе листя чудово пахне, дощ тарабанить по даху. Від цього стає так хороше на душі, так приємно, й хочеться писати вірші!.."